Чому офігенні фічери можуть спричинити проблеми, і що з тим робити.


Уявіть собі таке: ви сидите в автомобілі, а інший автомобіль попереду вас починає котитися вперед. На якусь мить вам здається, що насправді це ви рухаєтеся назад. А тепер уявіть, що ця миттєва дезорієнтація, коли ваше тіло не може сприйняти те, як рухається світ, триватиме постійно. Або таке: ви мало спали, голова у вас гуде, вчора ви з’їли щось смердюче, і все у цьому світі здається занадто голосним. Освітлення занадто яскраве, кольори занадто кольорові, а брязкання приборами по тарілках змушує ваші барабанні перетинки пульсувати. Уявіть, що ви живете так увесь час.

Тепер змоделюйте ситуацію: журналіст опублікував матеріал, який вас цікавить. Звучить непогано, так? Ви клікаєте на сторінку з матеріалом, і — ТИДИЩ — якесь відео безборонно зринає просто за заголовком. Ви скролите трохи нижче і — ОУЧ  — дві різні частини сторінки рухаються від того, що ви скролите! А тут ще й анімований графік! А звіддаля чути вовче виття. Ви почуваєтесь ошелешено, і, можливо, вас починає нудити. Не знаю, як вчиняєте ви, але я в такій ситуації закриваю вкладку.

Захопливий сюрприз! Ну, або нудота й біль.

Шастання по інтернету у сучасному світі — це складне заняття. Тут стало забагато руху, забагато галасу, і, що найголовніше, користувачі ніяк на це не можуть вплинути. Для таких, як я, — хто проводить половину місяця в боротьбі з хронічною мігренню — ворлд вайд веб видається чимось абсолютно жорстоким, навіть небезпечним.  

У дні, коли я страждаю від головного болю, моя нервова система нестійка. Я не даю ради з яскравими кольорами, різкими звуками чи повторюваними рухами. У дні ж, коли голова не болить, я постійно очікую на зустріч із чимось, що знову спровокує біль. Подумайте про щось, що вас ошелешує чи викликає нудоту: зйомка камерою, яка тремтить, сирени чи проблискові маячки швидкої допомоги, раптові перепади у візуальній перспективі.

Я чутлива до всіх цих речей, але мій поріг чутливості набагато нижчий, ніж буває в середньому.  

Словом, я хочу сказати: через вас, журналістів із офігенними інтерактивними історіями та бібліотеками анімацій, я почуваюся хворою.

Мігрень, звичайно, не єдиний стан, через який люди мають проблеми з анімацією та рухливістю картинок в інтернеті. Люди з порушеннями вестибулярного апарату чи ті, кому складно опрацьовувати візуальну інформацію, часто чуються недобре від рухливої візуалізації, а всі, хто почуваються трохи більше чутливими — через ранкову слабкість, поганий сон чи запалення вуха, — можуть зненацька зазнати дискомфорту.

Проблема зазвичай не в русі як такому чи в наявності анімації. Проблема в невідповідності того, що я очікую побачити на сторінці, і того, що там зрештою відображається.

Коли мої дії — ковзання пальцем по тачпаду чи екрану, натискання клавіш «вгору» чи «вниз» — викликають несподівані елементи на екрані, я почуваюся дезорієнтованою. Коли намагаюся прокрутити кілька рядків, а натомість щось зненацька випливає чи вистрибує чи висовується, мій мозок щиро журиться.

Звичайно, є читачі, яких ця раптовість і зненацькість надихає, для яких така інтерактивність — приємний сюрприз посеред дня. Інші можуть дратуватися і прокручувати анімацію чимшвидше, аж поки не дістануться до нормального тексту. Ну, і є такі, як я.

Коли зі скролінгом катастрофа

Подивімося на кілька матеріалів, які можна вважати прикладом проблеми, про яку я говорю. (Журналісти і кодери, перепрошую, що обрала для цього ваші творіння. Присягаюся, що моя критика заснована на любові: я хочу, щоби більше людей могли насолоджуватися плодами вашої праці).

Вивезені на автобусах (Guarnian)

Гортаючи цей матеріал униз і досягши блоку «Переселення безхатьків із Нью-Йорка», ми бачимо горизонтальний анімований графік. Але прогортування заїдає і більше не працює, і неясно, як багато (чи як довго) треба скролити, щоб дістатися до наступного блоку історії.

Фабрика фоловерів (NY Times)

Головне зображення тут яскраве, кольорове і переформовується у п’ять різних калейдоскопічних колажів. Цього не можна уникнути: поки це не закінчиться, ми не дістанемося до початку самого матеріалу.

Мікрореволюції (New Yorker)

Рухаючи мишкою по екрану, ми змінюємо кут погляду на кожну з анімованих ілюстрацій. Інколи те, що відбувається, відповідає очікуванням, а інколи все сповільнюється чи пришвидшується відповідно до того, в якій частині історії ми перебуваємо.

Коли все гаразд

Я також зустрічаю багато інтерактивних елементів, які, попри свою оздобленість, не спричиняють проблем зі сприйняттям чи вестибулярним апаратом. Принаймні для мене.

Що сталося з робочими місцями, які обіцяв Трамп? (ProPublica)

Права колонка прокручується нормально, а відповідні зміни в колі зліва відбуваються без анімації. От і отримуємо цікаве візуальне оформлення без дезорієнтаційного хаосу.

Вбити Колорадо: відкриття річки-робота (ProPublic)

Рух об’єктів на сторінці має ту саму фізику, що й звичайний скролінг. А додаткові елементи не вигулькують зненацька і залишаються прикріпленими до одного й того самого місця увесь час, поки ви гортаєте.

Хороші новини: все можна виправити.

Я не пропоную відмовитися від класних інтерактивних матеріалів чи від використання рухомих елементів у цікавий спосіб. Але я обстоюю певні орієнтири, які допоможуть вашим матеріалам стати хорошим досвідом для усіх читачів.

Поважайте фізику. Будь ласка.

Всі ці матеріали створені для того, щоб їх переглядали у веб-браузері. За тривалий час браузери послідовно випрацювали стиль гортання сторінок. Існують визначені фізичні закономірності, і якщо ви на них забиваєте, то майте на увазі, що робите комусь боляче.

Плануючи кожну анімацію чи інтеракцію, питайте себе: «Якщо цей ефект буде сильнішим (набагато швидшим, більш стрибучим чи раптовішим), чи дезорієнтує він когось, чи викличе нудоту?». Якщо відповідь «так», то запевняю вас, у світі є купа людей, для яких менша міра вираження ефекту вже є проблемною. Подумайте про них.

Пам’ятайте, що ми кличемо їх читачами.

Сьогодні, у 2018 році, поважати перебування людини в інтернеті означає пам’ятати, що багато читачів зацікавлені у читанні ваших матеріалів. Не у перегляданні, не в зануренні, не в проживанні, — у читанні. На кожну людину, яка обожнює відео і анімовані графіки, припадає одна, яка надає перевагу простому тексту.

Це не значить, що вам треба відмовитися від відео чи інтерактивних фічерів. Просто пам’ятайте, що для багатьох людей ці оздоблення тексту є додатковою опцією, і приходять вони насправді по слова. Переконайтеся, що фічери не зводять на манівці тих, хто прийшли по слова.

В журналі, газеті чи книжці читачі обирають, якою буде їхня мандрівка текстом: хтось надасть перевагу читанню усього матеріалу, і тільки потім почне розглядати підписи під картинками, а інші легко перемикатимуть увагу з тексту на картинку, на графік, а потім назад на текст. Лінеарний формат сайтів частково позбавляє цього вибору, але від вас залежить, чи не позбавите ви його ще більше.

Запитуйте про згоду.

Ця третя настанова настільки важлива і настільки вагома, що, якщо ви з нею добре впораєтеся, можете забути все, що я казала раніше.

Для цього потрібно одне: питайте читачів, чого вони хочуть. Дозвольте їм самим вирішити, якого досвіду вони прагнуть.

Ви можете надати можливість контролювати кожен елемент матеріалу. Нехай читачі самі обирають, чи хочуть вони побачити це відео, цю анімацію, це віконечко.

Анімовані графіки та інфографіку можна оснащувати кнопкою «перейти до завершення». Не те, щоб я любила категоричні твердження, але чуюся цілком комфортно, коли кажу таке: кожен елемент, який рухається чи передбачає анімацію, повинен мати «пауза/стоп» опцію. Для кожного читача спрацьовують індивідуальні тригери: рух, який харить когось, може мені подобатися, або може нормально сприйматися з ноутбуку, але погано — з телефону. Коли людині надають контроль над кожним елементом, вона може зупинити все, що викликає в неї проблемні відчуття.

Якщо ви передбачаєте згоду читачів на рівні всіх елементів матеріалу, то надаєте їм змогу прочитати цілу неприкрашену версію вашої інтерактивної історії: прості слова, статичні зображення, неанімовані графіки і таблички. Як у старі добрі часи.

Ви не можете знати, чого хочуть читачі.

Технології як індустрія мають одне слабке місце: ми припускаємо, що знаємо, чого хоче аудиторія. Це відбувається якось отак: «Я цього хочу, отже, вони теж мусять цього хотіти!».

Але це не так. Так ніколи не було і ніколи не буде. Так, хтось хоче те саме, що і ви. Багато інших — ні. Перефразовуючи мудрі слова очільниці UX Карен Макгрейн, не ви вирішуєте, який досвід люди отримають від взаємодії з вашим контентом. Вони вирішують самі.

Невже коли ми робимо усю цю роботу, яка необхідна для якісної журналістики — досліджуємо, беремо інтерв’ю, пишемо, перевіряємо інформацію, редагуємо, кодимо, тестимо, — то хочемо, щоб гортати кінцевий продукт було для декого із читачів нестерпно? Знайдіть час і погляньте на кожен елемент матеріалу. Наскільки всі вони доступні для сприйняття? Переконайтеся, що читачі можуть контролювати, як вони з усім цим взаємодіють. Це зробить ваші історії сильнішими і відкритими для ширшої читацької аудиторії.

Оригінал Your interactive makes me sick

Переклала Людмила Смоляр

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.