…і які не так складно виправити.

Українські медіа не ідеальні. Українські споживачі також. Ми любимо один одного такими, які є. Проте деякі дрібнички в цих стосунках трошки дратують, а виправити їх зовсім не складно. Вважайте це серйозним з’ясуванням стосунків. Йдеться не про заангажованість чи мову ворожнечі, а про невідповідність вимогам часу.


Відсутність адаптивного дизайну

Три роки тому Google повідомив, що перевагу у видачі сайту в пошуковій системі надаватимуть сторінкам із дружнім до мобільних пристроїв інтерфейсом.

Таке оновлення стосувалося лише пошуку з мобільних сайтів, однак тенденцію «корпорація добра» вгадала: наприкінці жовтня 2016 року світовий мобільний трафік вперше подолав позначку у 50 відсотків, потіснивши комп’ютери з вершини.

Україна традиційно не встигає за всім світом. Станом на травень 2018-го лише 18% трафіку українці генерують зі смартфонів та планшетів. Проте на графіку видно, що використання інтернету з мобільного помірно, але постійно зростає, а отже, зміна лідера — питання часу.

Запровадження в Україні повноцінного 4G-інтернету збільшить кількість переглядів з мобільних пристроїв, особливо відео. Проте навіть якщо ваш сайт не спеціалізується на відео, не мати адаптивного дизайну у 2018-му — неповага до аудиторії.

Невиправдане розташування цитат

В онлайн-виданнях графічно виділені цитати використовують тому, що так робили в принті. Там цитати вставляли у текст збільшеними. Вони були як магніти для очей і давали читачам коротку витримку з тексту. На сайтах сенс цитат той самий, але, на відміну від газетних колонок, структура текстів в інтернеті здебільшого лінійна — зверху вниз. Тому мудрувати з цитатами не варто.

«Цитати треба вставляти саме там, де вони з’являються в тексті».

Дивіться, як органічно вона сюди вписується! І зовсім не обов’язково ставити цю цитату задовго до її хронологічної появи, адже без контексту неясно, про що йдеться. А цитата, яка в тексті розташована значно пізніше хронології, взагалі збиває з пантелику.

Хтось заперечить, що цитату можна використати замість підзаголовка. Проте в інтерв’ю ми читаємо пряму мову героя зверху вниз, а отже сприймаємо, що він говорить одну фразу за іншою. Підзаголовок, який сприймається як фраза автора тексту, не збиває читача. Натомість фраза, яку використовують двічі, виглядає неорганічно.

«А цитата, яка стоїть значно пізніше хронології, взагалі збиває з пантелику».

Немає функції Ctrl+Enter

Прикро, але помилки стаються. Навіть якщо в штаті є редактори всіх кольорів та видів, іноді за неправильним закінченням чи загубленою комою не встежиш. А замість того, щоб отримувати гнівні коментарі від читачів, надайте їм можливість бути вашими редакторами-коректорами. Безкоштовно!

Сайт можна налаштувати так, щоб читачі виділяли помилку, натискали магічну комбінацію клавіш Ctrl+Enter та повідомляли вам про помилку. Не баріться! Новое время, наприклад, цю штуку використовує. MediaLab теж.

Недружній до користувачів зовнішній вигляд

Киньте оком на найпопулярніші сайти за версією ІнАУ і переконайтеся, що українські медіапортали часто-густо про вигляд своїх ресурсів не задумуються.

Із 15 лідерів квітневого рейтингу лише п’ять використовують шрифт, який не стоїть у движках їх сайтів за замовчуванням. Решта використовують Roboto (сім сайтів) та заслуженого ветерана — Arial (три сайти). З одного боку, це ставка на перевірений варіант, з іншого — небажання бути унікальними та впізнаваними.

Натомість хочуть виділитися за рахунок фону сайта. Я заходив на західні медіаресурси, які спадали на думку, і жоден не мав кольорового банера-підкладки на фоні. У наших топ-15 такий банер є ледь не на кожному другому сайті.

Аргумент, що основним джерелом заробітку сайту є банери, — слушний. Проте видавці часто ними зловживають і намагаються збільшувати єдиний показник — переходи.

Натомість у світі вже звертають увагу не так на кількість, як на якість трафіку. Глибина занурення і час, проведений на сайті, скоро матимуть значно більше значення. Та чи захочуть читачі довго залишатися на сайті, якщо він схожий на папугу-стробоскопа?

Відсутність експериментів

На зустрічі зі студентами Школи журналістики УКУ керівниця розважального напрямку Суспільного Олександра Кольцова риторично запитала: «Де українська Meduza?». Коли видавець Meduza накидує з голови 30 каналів інформації, із якими може працювати видання, наші медійники скуповують реферальний трафік.

Українські ЗМІ не експериментують. Скільки ви знаєте ЗМІ, які працюють за підпискою? У скількох регіональних медіа є канал в телеграмі чи вайбері? Які міські сайти спробували Instant Articles чи Google AMP? Чи хтось почав адаптувати відео для соцмереж?

Так, можливо, це не переверне ринок. Вірогідно, підписка виявиться невдалою ідеєю, Instant Articles не виправдають вкладених сил чи у вайбері не назбирається аудиторія. Проте інертність часто дивує. Чому б не спробувати? Все ж медіа часто тримаються на ентузіазмі, то, може, час повеселитися?

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.