Чим ми всі платимо за безкоштовний сир в інтернеті.

На стартовій сторінці найбільшої соціальної мережі є слова: «Зареєструватися: це безкоштовно і так буде завжди». Це неправда. Реєструючись у фейсбуку (твітері, ґуґлі, амазоні абощо), ви робите перший платіж у головній валюті мережі — персональних даних. Саме використовуючи дані про те, хто з нас любить песиків, а хто вчора лайкав «Динамо Київ», соціальні платформи заробили свої мільярди. Засновник Networking: Change Makers та Kyiv News Club Павло Бондаренко в Українському католицькому університеті розповів про те, що таке капіталізм спостереження, чим ми платимо за «безкоштовні» сервіси і що робити, аби бодай частково захистити приватність у мережі.

Колись інтернет був альтернативою реальності. Люди могли робити тут будь-що, зберігати анонімність і не нести відповідальності за свої дії. Проте в цей вільний, невпорядкований інтернет важко було інтегрувати комерцію. Тому він почав змінюватись.

У 90-ті в інтернет інвестували дуже багато грошей. Потім у 2000 році бульбашка луснула — чимало інтернет-компаній збанкрутували.  Бізнесмени зневірились у перспективах мережі як ринку. Тепер, щоб отримати інвестиції, компаніям потрібно було запропонувати безпрограшну модель. Однією з таких моделей стала націлена реклама пошукового сервісу Google. Згодом цю ідею — показувати рекламу конкретним користувачам, аналізуючи їхні дані, — перейняли інші інтернет-гіганти.

Тепер інтернет — частина реальності. Якщо ви припиняєте публікувати щось у соцмережах, ви припиняєте існувати. Ваші фото, відео та інші матеріали зберігаються у хмарних сервісах і вже не є вашою фізичною власністю. Ви мусите ґуґлити, аби щось дізнатись, і лайкати, щоб підтримувати контакт із друзями. Більшість сервісів вимагає від вас реєструватись під справжнім ім’ям і залишати про себе чимало інформації, від дати народження до вподобань. Поступово рівень приватності в інтернеті наблизився до нуля.

Сім із десяти найдорожчих компаній світу — серед них Microsoft, Apple, Amazon i Facebook та інші сервіси, без яких ми вже не можемо жити, — працюють із поведінковими даними. Ситуація, коли дані про поведінку користувачів — кліки, реакції, поширення, з яких можна сформувати портрети потенційних клієнтів — є найважливішим ресурсом для компанії, називається капіталізмом спостереження. Найпростіший спосіб використати дані користувачів — підібрати для рекламодавця ту аудиторію, яка відповідає його запитам. Але є й складніші. Досліджуючи поведінку користувачів, компанії вчаться її прогнозувати, а якщо можливо, ще й впливати на неї. Капіталізм спостереження ділить людей на дві групи: наглядачів, які збирають поведінкові дані й можуть передбачити поведінку користувачів, та всіх інших — людей, за якими стежать без їхнього відома.

Все починається з ґуґла, який дізнається, що ми шукаємо й чим цікавимось. Але за нами стежать не лише в інтернеті. І не лише камери спостереження. Деякі роботи-пилососи у вільний від роботи час сканують помешкання й передають дані компаніям на кшталт ІКЕА. Годинники Apple Watch стежать за пульсом свого носія й допомагають страховим компаніям передбачити час його смерті. І навіть знаючи про це, ми не можемо припинити стеження.

Інформація про нашу поведінку переходить у власність компанії. Скориставшись сервісом, ви не можете розпоряджатись даними, які він зібрав і зберігає. Сьогодні цей сервіс використає ваші дані, щоб запропонувати вам товар від рекламодавця. Завтра — щоб спонукати голосувати так чи інакше, змінити ставлення до абортів, одностатевих шлюбів чи легалізації зброї. Післязавтра роботодавці використовуватимуть ці дані, щоб оцінити ризики, перш ніж узяти вас на роботу.

Ми самі дозволяємо так поводитись із нашими даними. Капіталізм спостереження перестав би працювати, якби значна частина користувачів усвідомила цінність своїх персональних даних і перестала їх віддавати першому-ліпшому сервісу. Є способи не дати сервісам використовувати свої дані, але вони не зручні. Різноманітні сервіси роблять наше життя комофортнішим, заощаджують час, долучають до спільноти, а інколи просто необхідні для роботи. Якщо всі ваші колеги користуються месенджером, ви не можете його ігнорувати. Та й ґуґл-карти зручніші за паперову мапу з позначками.  Усім цим ми не готові жертвувати заради приватності. Всі ці сервіси є умовно безкоштовними: ми купуємо комфорт і платимо даними про свою поведінку.

Цінність приватності втрачена — принаймні, частково: все суспільство навряд чи перейматиметься тим, що сервіси експлуатують особисті дані. Тому важливо розуміти, в чиїх руках опиняються наші дані і як ці люди або компанії використають їх.

Що може зробити пересічний користувач, аби бодай частково захистити свою приватність?

  • Розуміти, для чого використовує кожен сервіс. Фейсбук — для котиків, твітер — для новин. Насправді ви небагато втратите.
  • Не користуватись непотрібними сервісами. Якщо вам не потрібен твітер, видаліть акаунт і додаток на телефоні. Навіть якщо ви ніколи не відкриваєте додаток соцмережі, він може збирати про вас дані.  
  • Контролювати споживання контенту, встановити для цього часові рамки, намагатись аналізувати новини, а не просто емоційно реагувати на них.
  • Користуватись джерелами, які не намагаються вкрасти увагу і вміють чекати. Серед них — повільні медіа, подкасти, поштові розсилки. Ще одна зручна платформа для комунікації, яка може замінити соцмережі — Reddit.

Медіям, якщо вони орієнтуються на створення унікального контенту, не варто узалежнюватись від поширення в соцмережах. Натомість варто зосередитись на побудові спільноти й більш персоналізованій та чесній комунікації з аудиторією. Вас повинні вважати не просто постачальником інформації, а другом, якому можна довіряти.

Принципи чесної комунікації такі:

  • Бути прозорими — вести корпоративний блог і розповідати, що відбувається у вашій компанії.
  • Приватність клієнта — найвищий пріоритет. Якщо ваші читачі/глядачі/слухачі зрозуміють, що ви ділитеся їхніми даними з іншими сервісами, вони зневіряться у вас. Варто розповідати їм про те, як саме ви дбаєте про приватність.
  • Поважати авторські права аудиторії на контент, який вона генерує.
  • Завжди чесно ідентифікувати рекламні та спонсоровані матеріали.
  • Бути соціально відповідальними завжди, а не лише в межах маркетингових кампаній.

Змістовна комунікація потребує усвідомлених зусиль і щирості, але в довгостроковій перспективі вона перемагає хайп.

Головне зображення Andreea Popa

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.