FavoriteLoading 

Розмов про суспільне мовлення в Україні не буває багато. Навесні цього року Зураба Аласанію обрали головою правління суспільного мовника та призначили шестеро членів правління.

Про те, якими принципами послуговуватиметься суспільне і що таке токсичний контент – Андрій Куликов,  Євген Глібовицький, Мирослава Гонгадзе та Дар’я Юровська.

 


 

Поява суспільного може призвести до закриття комерційних каналів

 

Андрій Куликов

Громадське радіо

Спочатку ми перекладали «public broadcasting» як «громадське телебачення».  Тепер сталим терміном є «суспільне», а також з’являється «мовлення громад».

У багатьох країнах від працівників суспільного я чув, що для них це те ж саме, що й державне телебачення. У складі знаменитої BBC, яка фінансується за рахунок абонплати, є підрозділ всесвітньої служби. Всі ці роки до останнього часу вона фінансувалася за рахунок цільових бюджетних асигнувань із Міністерства закордонних справ Великої Британії. Власне, питання – де тут суспільне? Але воно вписане туди.

Цікавий досвід – це фінансування суспільного мовника в Естонії і Фінляндії, де частково суспільне фінансується за рахунок податків для комерційних мовників. Вони відраховують частину свого доходу на суспільне мовлення. Натомість суспільне перебирає на себе деякі функції, невластиві комерційним мовникам.

Якщо суспільне мовлення забирає на себе велику частину цих функцій, то воно звільняє час комерційних мовників для реклами, саме тому вони отримують додатковий прибуток і цілком логічно, що можуть ним поділитися.

Комерційні канали мають сприймати суспільне як позитивне явище, яке може надати нових властивостей конкуренції на ринку. Поява суспільного може призвести до того, що частина комерційних мовників взагалі зникне. І це приведе до оздоровлення ринку. Буде змога більшої концентрації людських і матеріальних ресурсів для виготовлення якісніших програм.

 

Проблема з комерційними мовниками в тому, що вони не є комерційними

 

Євген Глібовицький

Член наглядової ради Суспільного мовлення

Біда і щастя одночасно суспільного мовлення  в Україні полягає у тому, що воно не було концептуалізованим до реформ. Я мав суперечки на цю тему із Романом Скрипіним у 2013 році, бо мені здавалося, що Громадське мало виділити людей, які би писали новий закон і його лобіювали. Проте цього не сталося.

Потім, коли відкрилося вікно можливостей, голосували вже за той закон, який був. Він дав нам застаріле уявлення про суспільне мовлення. Це стосується двох категорій. Перше: ми пішли в суспільне мовлення зразка 50-60 років минулого століття на Заході. За великим рахунком, ми маємо суспільні канали, а не суспільний контент.

Друга річ – хоча воно не має бути державним – ми пішли його робити а-ля державним, бо ми фінансуємо суспільне з бюджету, а не з податків на комерційну рекламу. Це означає, що рішення Мінфіну завжди буде висіти дамоклевим мечем – чи  вони перерахують кошти, чи ні.

Україна – країна слабких інститутів. Це залишає величезний простір для маневру і наглядовій раді, і самому правлінню суспільного мовлення, аби творити суспільне таким, яким, на їхню думку, воно повинне бути.

Мені здається, що подальший вплив суспільного дуже суттєво недооцінюють. Причому як журналісти, так і комерційні медіа. Тому що вони дивляться на минуле державного телебачення та радіо і проектують це в майбутнє.

Я би зараз зробив паузу, почекав півроку, які займе вирішення структурних питань. Співчуваю правлінню, бо, зважаючи на обсяг господарських, адміністративних, юридичних питань, які треба вирішити, розумію, що якийсь час буде не до контактів.

Однак зараз змінюється природа цієї структури. Я думаю, з 2018 року з’являтимуться проекти, які можна буде нормально споживати.

Проблема з комерційними мовниками в тому, що вони не є комерційними. У нас неможлива естонська модель, бо наші мовники не працюють для отримання прибутку. Це частина ринку політичної корупції. Їхнє завдання полягає в тому, щоби власник міг отримати максимальний політичний дивіденд в будь-який момент. Щоби, коли будуть вибори, він міг своїх людей засунути у різні списки, блоки тощо.

Вони не існують заради грошей, і питання в тому, що ми маємо химерний ринок, де комерційні мовники поводилися за бізнес-моделлю суспільного мовлення. Тобто, Інтер, 1+1 фактично працювали як суспільні. Тільки їхнє суспільство звужувалося до однієї особи, яку вони обслуговували.

Зараз ми маємо суспільне, яке запускається і намагається служити усьому суспільству. Ми вже цього року маємо бюджетні виклики, а ще виклики, пов’язані із правовими обставинами. Ми не впевнені, чи буде парламент вносити необхідні зміни, бо бачимо, наскільки хиткими є процедури.

Ми пройшли через висунення кандидатів у наглядову раду. Через три з половиною роки закінчиться їхній термін. Будуть нові вибори. Ми бачимо, що процедура, коли обирають членів від громадянського суспільства, може бути маніпульована. У цьому є багато ризиків, і треба думати, яким чином їх нівелювати.

Щастя є у тому, що процес пішов. На мою думку, добре, що ми обрали Зураба Аласанію, який є тим криголамом, який зможе зламати залишки культури державного мовлення.

Це буде інший тип програмного продукту, інший тип вимог. На місцевих ринках це означатиме сильну зміну, бо через певний час суспільне буде добрим працедавцем і зможе збирати таланти на місцях, тому ми рухаємося правильно.

Суспільне зараз перевищує мої очікування. Важливо їх не завищити, а дати можливість розгребтися з тим, що є, і починати питати з 2018-го.

Ще одне питання – співпраця суспільних  мовників з Громадським радіо і Громадським телебаченням. У кінцевому результаті все це має бути частиною однієї системи.

 

Універсальні принципи і головна місія – це служіння громаді

 

Мирослава Гонгадзе

Продюсерка Української редакції Всесвітньої служби «Голосу Америки» (Вашингтон, США) і ведуча телевізійної інформаційної програми «Час-Time», яка транслюється в Україні на частотах «5 каналу»

Є дві речі, на які я хочу звернути увагу. Перша – це структура фінансування. Без зміни податкового законодавства ми залишатимемося у цій старій парадигмі ще довго. Я можу навести приклад США, де громадське телебачення лише на 30% фінансується з бюджету. Все інше – від корпорацій і рекламодавців. Також є фінансування від громадян.

Я би на місці громадської ради бралася зараз і пропонувала нове законодавство, щоб змінити базу цієї інституції.

У США корпорації і окремі громадяни, якщо вони дають внески на громадські мовники – можуть списувати ці фінанси з власних податків. Якщо корпорація зацікавлена в підтримці мовника, вона краще дасть гроші на це, ніж просто в бюджет. Адже у такому разі, куди гроші підуть, вирішують не вони, а хтось інший.

Скільки є країн, стільки існує моделей суспільного мовника. Універсальні принципи і головна місія – це служіння громаді. Принципи – географічна доступність, універсальна прийнятність, увага до меншин. Ми не можемо сподіватися, що комерційний мовник буде цим займатися, бо це питання саме суспільного мовника. Останній має робити внесок в національну ідентичність і відчуття громади. Тримати дистанцію від політики. Сповідувати принципи, які сприяють творчості, а не обмежують. Ще один базовий принцип – освіта і культура, а також програми для дітей.

За останні десять років в Україні утворилася система квазіполітичної дискусії, і Шустер став її творцем. Замість того, щоб обговорювати суть проблем, дискутувати по суті, люди звикли бачити плювання один одного і не бажання почути один одного.

 

Частково ми маємо суспільство таке, яке ми маємо, бо народ чекає оцієї постійної екзальтації від політиків і від політичних дискусій. І це протилежне тому, якою має бути відповідальна журналістика.

 

Суспільний мовник – це виробник контенту для всіх

 

Дар’я Юровська

Журналістка, медіаменеджерка, з 2014 року займається створенням Суспільного мовлення в Україні

Суспільний мовник – це не якийсь канал, який може задовольнити будь-яку людину. Це виробник контенту для всіх. Якщо у вас є мобільний телефон, то ми будемо там. Якщо у вас є лише праска у далекому селі, то ми будемо мовити звідти.

Якщо десь через вісім років ми знову зберемося і запитаємо, що люди знають про суспільне – відповіді будуть різними. Те, що для аудиторії буде спільним – вони знатимуть, що вся інформація перевірена і їй можна довіряти.

Нині для нас на першому місці нові медіа. На другому – радіо. І лише на третьому – телебачення. За результатами нових досліджень, телебачення не зникне, але через десять років воно буде інакшим.

Ми отримали у спадок три типи платформ, і якщо проводити аналогії з транспортом, то радіо – це велосипед. Цей транспорт ніколи не зникне, і зараз він знову модний. Моноколесо, гіроскутер – це нові медіа. Телебачення – джип. Може і гарний, але чи стали б ви зараз вкладатися в розробку джипу нової марки, якщо світ рухається до електромобілів?

Телебачення як таке розбалувало людей яскравою картинкою. І ми також робитимемо наш контент яскравішим. Утім лише так, щоб не перейти межу токсичності. Токсичний контент – деструктивний. Такий контент завжди щось руйнує. Людина сідала дивитися ток-шоу з двома запитаннями, а по закінченню має 22. Контент, який не є токсичним – щось людині додає.

Не варто дивитися на суспільний мовник і оцінювати його за тим, який вигляд зараз має UA:Перший. Добре буде подивитися на картину загалом.

Наше завдання – зробити так, щоб ви у автомобілі ввімкнули саме суспільне радіо після того, як зранку подивилися суспільне телебачення.

У нас у стратегії написано, що довіра важливіша за рейтинг. Це не означає, що нам не важливо, скільки людей нас дивиться чи слухає. Ми не вибираємо – або те, або те. Просто коли ми приймаємо рішення, то робимо його на користь довіри, а не на користь рейтингів.

Регіональне мовлення надважливе, навіть важливіше за національне. Однак коли ми робимо з державного мовника суспільний, нам важливо ввести єдині стандарти. Для того, щоб потім за кілька років кожна з областей могла розвивати і додавати контент.

Виробництво не буде прив’язаним до платформи. Не всі люди працюватимуть у штаті. Якщо хтось прийде на конкурс і запропонує продукт – теж добре.. У нас є запит на якісний контент.


ФОТО: Євгеній Кравс

V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.