FavoriteLoading 

 

Реформа суспільного мовлення — одна із найбільш очікуваних у медіасфері. Експертка ГО «Детектор медіа» Світлана Остапа входить до Наглядової ради вже публічного акціонерного товариства «Національна суспільна телерадіокомпанія України». В інтерв’ю «MediaLab» журналістка розповіла про майбутні вибори голови НСТУ, тернистий шлях створення суспільного в Україні, і те, чому його варто дивитися. 


 

 

Чому ми так довго йдемо до створення суспільного мовлення?

 

Про суспільне в Україні говорять вже давно. Перший закон про це прийняли ще у 1997 році. Але тоді це була лише формальність, цим питанням ніхто не займався. Після Помаранчевої революції  активісти заснували Коаліцію суспільного мовлення. Туди входили Наталія Лигачова, Тарас Петрів та інші. Необхідність створення суспільного постійно піднімали ініціатори з громадських, передусім медійних організацій. Згодом — журналістський рух «Стоп цензурі!».

Я долучилася до лобістів створення суспільного у 2006-му. Від кожної влади ми вимагали зрушень у цьому процесі. Президенти Ющенко і Янукович переконували, що створять суспільне мовлення, але всі обіцянки залишалися обіцянками.  До речі, кожного з них я на прес-конференціях запитувала, коли ж це нарешті станеться. Тоді всі сподівалися, що якщо Ющенко пообіцяв, то це точно станеться. У той час великим прихильником суспільного також був Олександр Ткаченко, який сьогодні очолює «1+1».

Після Майдану і перед приходом Порошенка створення суспільного стало однією з основних вимог до нової влади.  У той час — навесні 2014-го — ініціативна група вирішила, що не можна чекати доки з’явиться суспільне мовлення, а вже потім обирати для нього якогось прогресивного очільника. Треба було вже тоді ставити керівником НТКУ людину, яка б теж вірила в ідею перетворення державного мовлення на суспільне. Тоді цю посаду обійняв Зураб Аласанія, який задекларував, що робитиме суспільне мовлення.

 

Одні говорили, що Зураб дійсно щось робить. Інші кричали, що він недостатньо компетентний. Як було насправді?

 

Зураб почав робити зміни в ефірі, зокрема перестав піарити владу. Стало менше так званого «паркету» в новинах. Про це свідчать наші моніторинги — колишньої «Телекритики», а нині «Детектор медіа». Він прибрав замовний контент, який давав певні рейтинги. Зокрема, концерти Поплавського. Зураб також зняв з ефіру політичне ток-шоу Савіка Шустера «Шустер LIVE». Там теж без скандалу не обійшлося. Він планував запустити ток-шоу власного виробництва, але йому це не вдалося, бо грошей на державному каналі як завжди бракувало. За 2016 рік всього 3% бюджету йшло на створення контенту. Всі державні мовники мали такі бюджети проїдання, яких вистачало тільки на зарплати і комунальні, але аж ніяк не на якісний контент. На жаль, рейтинг каналу досяг критичного мінімуму. Якщо «UA:Перший» (тоді він називався «Перший національний») за керівництва генерального директора Єгора Бенкендорфа входив до першої десятки рейтингу загальнонаціональних каналів, то нині він в кінці третього десятка.

Наразі у НСТУ залишилося фінансування з держбюджету, але тепер це сталий відсоток. Головним акціонером став Державний комітет телебачення і радіомовлення України. Більшість членів наглядової ради на це погодилася, тому що Комітет допомагав у трансформуванні, його працівники робили усю правову роботу для реєстрації юридичної особи ПАТ «НСТУ» і мали ухвалити ще низку документів, в тому числі Положення про наглядову раду. Акціонером могли бути Кабінет Міністрів України, Міністерство культури, Міністерство інформполітики, Міністерство економіки — у різних країнах це по-різному. Але в Держкомі люди вже були в курсі, могли швидко вирішувати поточні проблеми, пов’язані з перетворенням НТКУ в НСТУ. Міжнародні експерти говорили, що це так виглядає, ніби держава знову все контролює. Проте нам простіше з ними працювати, ніж пояснювати комусь новому всі тонкощі цієї роботи. А згодом акціонера можна змінити.

 

Яка сьогодні ситуація з суспільним?  

 

Майже три роки тому ми мали державне мовлення. Це понад 30  суб’єктів: НТКУ, канал «Культура», три канали Українського радіо, регіональні обласні державні радіокомпанії. 17 квітня 2014 року був підписаний Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України». На базі цих державних мовників розпочався процес створення суспільного. Протягом 2016 року ми врешті «добилися» тих реформ, без яких рух вперед був неможливий.   

Реформування відбувалося у два етапи. Оскільки всі ці державні мовники мали юридичну форму «державна установа», то відповідно до  закону всіх їх мали об’єднати в одну юридичну особу — публічне акціонерне товариство (ПАТ). Крім того, ще була студія «Укртелефільм», яка мала форму державного підприємства. Можна було кожну з цих компаній перетворювати на ПАТ, а потім усіх разом об’єднати. Або ж був варіант разом всіх об’єднати в Національну телерадіокомпанію України (НТКУ), ліквідувати всі юридичні особи (обласні державні телерадіокомпанії, інші ДТРК), потім об’єднану компанію перетворити в ПАТ. Робоча група обрала другий варіант — відразу об’єднати всі мовники в ПАТ. Це відбувалося протягом 2015-2016 років — припинення юридичних осіб і об’єднання з НТКУ. Все це закінчилося у вересні минулого року.

Протягом цих перетворень відбувалася оцінка майна, аудиторські перевірки кожного підрозділу НТКУ. Об’єднана компанія теж мала пройти перевірку — оцінку майна і визначення статутного капіталу. На сьогодні він складає понад 2,5 мільярди гривень. На останньому засіданні уряду у 2016 році — 28 грудня — було ухвалено статут ПАТ «НСТУ». Вже після цього можна було реєструвати товариство.

Протягом цього всього шляху була купа перешкод: юридичних, бюрократичних. Наприклад, не можна було припинити юридичну особу кримських компаній — Кримської і Севастопольської. Відповідно до закону  їх мала би перевірити фіскальна служба, але як? Проблеми також були і з луганською ОДТРК, якій довелося судитися. Окрім того, був великий спротив «Укртелефільму». Невеликий колектив, близько 50 людей, який фактично не виробляв ніякого кіно, просто «став в позу» і не пускав перевіряючі органи. Керівники студії не виконували урядових рішень. У результаті довелося вносити зміни до закону про суспільне мовлення, виводити їх з першого етапу.

17 травня 2016 року Верховна Рада ухвалила закон «Про внесення змін до Закону України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення» (щодо порядку приєднання ДП «Українська студія телевізійних фільмів»), відповідно до якого студія сама має перетворитися на ПАТ, а потім приєднатися до ПАТ «НСТУ». Його виконавцем теж визначили Держкомтелерадіо.  Позитивно те, що Комітет не блокував внесення змін, там теж знайшлися прогресивні люди, яким стало цікаво, чи зможуть вони здійснити реформу.

 

Чим займається Наглядова рада?

 

Питання про Наглядову раду постало у 2015 році. Дев’ятьох її членів мали обрати на конференціях всеукраїнських громадських організацій. Тоді ми, активісти, почали обдзвонювати усі громадські організації, щоби ті подавалися на конкурс. За організаційний процес відповідала Національна рада з питань кіно і телебачення. Вони також розсилали листи на різні міністерства і громадські організації, заохочуючи подаватися.

До участі у ньому повинні були допускатися організації, які належать до різних сфер: спорту, освіти і науки, творчості, журналістики, людей з інвалідністю, молоді та дітей.  Після тривалого перегляду документів тих, хто подався, виявилося, що не вистачало деяких організацій для конкурсу. Нацрада оголосила повторне його проведення. У результаті шляхом внесення змін до закону кількість організацій збільшили за рахунок того, що ввели сферу національних меншин, натомість об’єднали освіту і науку. Вісьмох членів наглядової ради мали обрати парламентські фракції і депутатські групи. Мене разом з Андрієм Шевченком обрали одними з найперших. Це було у червні 2015 року. А вже 15 грудня 2015-го обрали останнього, 17-го члена Наглядової ради.

Усі вони працюють на громадських засадах. 8 лютого 2017 року головою стала Тетяна Лебедєва. З того часу, коли нас обрали до цього органу, ми були лише його чинними членами, але не могли діяти як орган, бо не мали юридичної особи, за якою мали наглядати. 19 січня 2017 року зареєстрували ПАТ «НСТУ». Того ж дня ми зібралися на перше засідання. З того часу Наглядова рада провела вже 5 зустрічей.

 

Третього лютого Наглядова рада оголосила конкурс на обрання голови ПАТ «Національна суспільна телерадіокомпанія України». Кого хочете бачити на цьому місці?

 

Ми ухвалили низку документів, необхідних для проведення конкурсу: положення про конкурс, основні напрямки розвитку на 2017 рік, місію ПАТ НСТУ. А також прийняли рішення про оголошення конкурсу разом з умовами проведення. Все це вже оприлюднено на сайті «UA:Перший». Прийняття документів на конкурс триватиме до 16 березня, а до 13 квітня ми маємо обрати голову ПАТ НСТУ. Вимоги до конкурсантів суттєві, оскільки ми хочемо бачити людину не тільки освічену, а й таку, що поділяє цінності суспільного мовлення. Окрім того, у конкурсанта має бути стаж роботи на керівних посадах у сфері медіа не менше, ніж п’ять років. Публічно про те, що йде на конкурс, заявив тільки Зураб Аласанія торік, коли звільнявся.

Нині є велика небезпека, що може пройти кандидат, якого хоче влада. Ми зустрічалися з людьми, які проводили конкурси в публічних акціонерних товариствах. Вони казали, що може бути, як на виборах: надішлють технічних кандидатів або буде дуже багато учасників конкурсу. Кожен має представити Наглядовій раді 20-хвилинну презентацію того, що і як він чи вона робитиме на посаді голови правління НСТУ. Цей відбір скоріше за все транслюватиметься в інтернеті. Ми маємо все обговорити між собою і проголосувати. Може бути один або кілька турів, аж доки ми не оберемо когось відповідно до закону більшістю голосів від загального складу. Тобто, мінімум має бути 9 голосів від 17 членів Наглядової ради. Але я навпаки хвилююся, що буде мало кандидатів, і не буде з кого обирати.

Для нас важливо, щоб це не була людина вчорашнього дня, яка прийде і відновить всі паркетні сюжети про владу. Ми між собою вирішили, що будемо обирати не обличчя, які нам подобаються, а дивитимемося на стратегію розвитку: що людина збирається зробити з телерадіокомпанією.

Наглядова рада визначає умови та розміри заробітних плат не лише голові правління, а й іншим працівникам НСТУ.  Всі зарплати у відсотковому співвідношенні залежатимуть від зарплати голови правління. Переконана, що це буде більше, ніж вони зараз отримують. Коли ми обговорювали питання зарплати, то спочатку називали суму від 50 до 100 тисяч гривень. Потім сказали, що треба керуватися нормативним актом. Обрали постанову уряду, яка регламентує такі питання у всіх ПАТ. Там є певна формула нарахування заробітних плат. Ми порахували і отримали 115 200 гривень. Через підвищення мінімальної заробітної плати у 2017-му ця цифра ще збільшувалася. Але членів Наглядової ради вона не влаштовувала. Ми довго це обговорювали і більшістю голосів встановили майбутню заробітну плату 76 800 гривень. Я вважаю, що для компанії, в якій понад 7 тисяч працівників, яку необхідно трансформувати (наприклад, провести оптимізацію штату), це не така вже й велика зарплата. Крім того, керівники загальнонаціональних каналів, за нашою інформацією, все одно отримують на порядок вищі зарплати (близько 35 тисяч доларів).

 

Створення суспільного — це ж не лише зміна керівника і контенту

 

Ми будемо наполягати на тому, щоб конкурсний відбір пройшли і працівники. Взагалі, як на мене, треба вимагати, щоб технічний персонал був поза штатом. Варто зробити так, як це зробила Литва: там в штаті залишилися лише журналісти інформаційного мовлення. Хоча раніше вони мали таку ж систему, як і ми сьогодні. У нас в штаті третина творчого персоналу, а всі решта технічний персонал: сантехніки, електрики, прибиральниці. В Литві всіх їх вивели поза штат. Їм вигідніше найняти сантехніка, щоб він полагодив трубу, ніж цілий рік платити йому зарплату. Так само з  водіями — в штаті залишилися тільки водії ПТС. На заходи журналісти їздять на таксі. Більшості членів Наглядової ради, які були в Литві, ця система сподобалася.

 

Що буде з регіональними філіями НСТУ?

 

Минулого року по всій Україні було 10-відсоткове скорочення  не тільки по телерадіокомпаніях, а й по всьому державному сектору. Нині найменша з обласних філій — Сумська, там лише 106 працівників. Найбільшою була львівська, колись нараховувала понад 300 працівників. За ці майже три роки реформ був спротив не лише поза НТКУ, а й всередині компанії — не тільки у Києві, а й в областях. Звісно, що не скрізь. Там, де керівництво пояснювало працівникам необхідність і важливість реформи, зараз усе добре. В інших компаніях навпаки — керівництво не сприймало цю реформу і вважало, що не можна знищувати державне мовлення у часи війни. Звучали заклики до того, щоб залишити все, як є. Потім вони почали говорити, що варто припинити діяльність не всіх ОДТРК, а залишити кілька — донецьку, луганську, київську, які б виробляли контент для територій, на яких триває війна. Деякі керівники і працівники вважали і вважають, що пропаганда — це нормально. Треба боротися ще й з таким радянським мисленням.

Фактично усі регіональні телекомпанії мають цілодобове мовлення, але їм дуже важко виробляти 24 години власного контенту. Деякі вночі не мовлять, пускають тільки повтори. Ми торік побували у чотирьох філіях, а перед тим я дивилася їхні ефіри. Майже у кожної філії зазначено близько 50 програм. Однак їхня якість не дуже висока. Я на деяких просто засинала. Проте трапляються і цікаві молодіжні проекти, хороші молоді ведучі. Окрім того, у багатьох регіональних філіях відбулися тренінги. Були видно, що там, де людям пояснили, що таке стандарти журналістики (вони може в теорії це все знали, але на практиці не застосовували), підхід до роботи і контент змінився.

 

Рейтинги показують, що український телеглядач надає перевагу великим комерційним телеканалам. Як суспільне мовлення буде з ними конкурувати?

 

Суспільний мовник не буде конкурувати з комерційними медіа. Він буде завойовувати довіру глядача своїм контентом, насамперед новинами. Суспільне орієнтується на те, щоб максимально забезпечити інтереси суспільства. Комерційні мовники в регіонах — це переважно якісь великі медіагрупи, які належать кільком олігархам. Це або медіагрупа «Україна» або «1+1», або «Інтер». Звичайно, що вони ніколи не покажуть новин, які критикуватимуть їхнього інвестора. Крім того, суспільне показуватиме продукт, що не вигідний комерційним мовникам, які заточені на рейтинг і отримання великої кількості реклами. Тут варто говорити про створення дитячого, освітнього контенту. Ніколи на комерційному каналі не буде концерту класичної музики. Я розумію, що такий концерт або оперу по телевізору дивитиметься невелика кількість людей, для цього у нас є канал «Культура», але треба дбати і про їхні інтереси. Не всі мають змогу поїхати до столиці або навіть купити квиток у своєму місті.

Незалежно від того чи це Україна, чи якась інша країна, без суспільного мовлення не буде справжньої демократії. Суспільне у нашій країні має бути каналом, на який рівнятимуться, де зможуть отримувати достовірну, перевірену і збалансовану інформацію.

Завжди наводжу такий приклад. Колись увімкнула під час виборів телеканал «1+1», де Ляшко був просто демоном. Переключила на «Інтер», а там він просто ангел з крилами за спиною. Якась бабуся у селі подивилася ці два канали, і думає: «Хто ж такий той Ляшко?». Саме «UA:Перший» повинен дати відповідь на ці питання. Він має об’єктивно оцінювати цю людину, а не з огляду на те, вигідна вона інвестору чи ні. В усіх країнах суспільні мовники мають високі рейтинги завдяки своїм новинам. Коли там щось трапляється (не обов’язково революція, це може бути стихійне лихо), то новини суспільного телебачення дають найоперативнішу, найточнішу, найсвіжішу інформацію. Тоді їх дивиться вся країна.

 

Коли українці відчують результат реформи?

 

Не сподівайтеся, що все це буде швидко. Перші правові результати є, хоча більшість не вірила, що це станеться. Коли призначили Зураба, коли вже був закон про суспільне мовлення, ухвалений у квітні 2014-го, ми тоді тільки приходили на засідання робочої групи і говорили: «Давайте щось робити!». Нам відповідали: «Давайте, але що?». Ніхто не знав, з чого починати і як діяти. Закон був дуже рамковий, його у парламенті добре вихолостили. У результаті, після того, як переобрали парламент, і Комітет свободи слова очолила Вікторія Сюмар, нам вдалося швидко внесли зміни до закону. Після цього з’явився конкретний шлях реформи. Закон ухвалили в березні 2015-го, і розпочалися зміни.  

Подивіться назад і ви побачите, що провели колосальну роботу. Утім таке відчуття, що ми все одно на початку шляху. Для мене це вже стало справою життя. На шляху цієї реформи було багато перешкод: бюрократичних, правових. Дякувати Богу, ми зареєстрували юридичну особу ПАТ «НСТУ». І тепер знову розпочинається найцікавіше: організаційні зміни та оновлення ефіру.