Зураб Аласанія, Катерина Горчинська та Павло Казарін передрікають майбутнє українських медіа.

Зураб Аласанія очолює Національну суспільну телерадіокорпорацію, яка фінансується (й недофінансовується) з державного бюджету. Катерина Горчинська працює виконавчою директоркою hromadske.ua, що живе переважно на ґранти. Павло Казарін дописує до багатьох комерційних видань, працює на радіо й телебаченні, які живуть із реклами. На Львівському медіафорумі троє медійників говорили про те, що чекає на українські медіа в рік перед президентськими та парламентськими виборами, чому деяким авторам довіряють більше, ніж цілим редакціям, та чому коригувати уявлення про реальність легше, ніж саму реальність.


Українська журналістика за рік. Версія Зураба Аласанії

Впродовж 2019 року в Україні триватимуть вибори, а вони роблять із медіа дуже неприємні речі. Це схоже на пікнік, де люди веселяться, кайфують, а згодом залишають після себе гори сміття. Думаю, під вибори виникне декілька додаткових телеканалів і ресурсів, які потім залишаться нікому не потрібними.

Може статися відключення аналогового телесигналу. Національна рада з питань телебачення і радіомовлення оголосила, що до червня відключення відбудеться у Києві, а до кінця грудня у решті міст країни. Однак не всі готові до такого кроку. По-перше, аналогове телебачення дивиться чимало людей. По-друге, за нашими оцінками, є приблизно чотири мільйони готових приймачів, а домогосподарств у країні 16 мільйонів.  Тобто лише чотири мільйони людей готові до відключення аналогу, бо мають або супутникову тарілку, або цифровий приймач Т2, чи користуються платними послугами кабельного оператора. Втім останній варіант можливий лише у містах.

Зураб Аласанія, Катерина Горсинська і Павло Казарін. Фото Lviv Media Forum.

Чи зникнуть якісь телеканали за цей рік? Здається, одна з величезних сил, яка діє на ринку, не домовилася з іншими. Тому, підозрюю, до 2019 року щось може статися із групою «Інтер». Натомість є надія, що діятиме суспільний мовник. Формально його створили рік тому, і він навіть успішно працює, але не всі це усвідомлюють. Нашим колишнім стейкхолдером була влада, але тепер вона повністю нас втратила. Новий стейкхолдер українське суспільство ще не зрозумів, що ми таке. Щоб це пояснити, потрібні гроші, яких влада нам не дає. Їй немає від цього зиску.

Вибори на це не повпливають, бо навряд чи з’явиться нова політична еліта. Втім я впевнений, що через три роки Суспільне впевнено стоятиме на ногах, а через чотири, коли закінчиться мій контракт, ми перетнемо точку неповернення.

Медіатренди на дворічну перспективу. Версія Катерини Горчинської

Щоб прогнозувати майбутнє, інколи треба пригадувати минуле.

Наприклад, минулого тижня опублікували скриншоти смс-листування депутата-втікача Олександра Онищенка. В переписці зі Сергієм Березенком, довіреною особою Президента і членом Блоку Петра Порошенка, він казав: «Можна на 112-тому зробити…» Далі скриншот обривався.

Інша історія: 13-14 травня відбулась зустріч наглядової ради «Ялтинської європейської стратегії». Там, окрім засновника заходу Віктора Пінчука, були також присутні колишній голова НАТО, колишній міністр закордонних справ Швеції та багато інших високопосадовців. Все це знімали оператори медіахолдингу Віктора Пінчука. В якусь мить бізнесмен сказав їм вийти, мовляв, щоби зустріч була більш відкритою. Хтось із іноземців зауважив: «Ми у своїй країні не можемо сказати журналістам: “Вийдіть!”». Ці дві історії показують залежність українських ЗМІ від власників. І, на жаль, наступними роками вона лише посилиться. Це перший тренд.

Другий тренд величезний дефіцит кадрів. Проблема не лише у їх кількості, але й у якості. Випускників журфаків вчать думати як журналістів, але не дають необхідних навичок. У результаті вони приносять матеріали, які доводиться писати заново.

Третій війна за аудиторію тільки посилиться. Звички споживання інформації змінюються: вчора люди користувалися фейсбуком, сьогодні інстаграмом, а медійники мусять сісти на всі стільці одночасно. На ринку нерухомості є три золоті правила: місце, місце, місце. Наша мантра повинна бути така: аудиторія, аудиторія, аудиторія. Навіть за переповненого ринку є постійний дефіцит певної інформації. Це означає, що ми не завжди бачимо потреби аудиторії.

Четвертий тренд монополії. Від 70 до 84 відсотків людей користуються телевізором як першим джерелом інформації. Водночас чотири великі телехолдинги мають декілька видів монополій: на і без того мізерному рекламному ринку і монополію на взаємодію із кабельними операторами. Вимкнення аналогового сигналу може призвести до монополізації і супутникового мовлення. Зараз є тенденція, що маленькі оператори об’єднуються для боротьби з монополіями, а ті натомість намагаються отримати привілеї.

П’ятий тренд: аудиторія хоче знати, що відбувається, і навіть не зважає, на якому сайті отримує інформацію. Так відбувається по всьому світі.

Забіг на п’ять років. Версія Павла Казаріна

Через сучасні технології медіа втрачають роль монопольного посередника. Якщо ще 30 років тому ви би просили редакцію газети про публікацію свого тексту, то тепер можете спілкуватися з аудиторією, оминаючи ЗМІ. Ще одна особливість сучасності інтернет, який, замість бути платформою для спілкування усіх з усіма, став лакуною. Наприклад, коли ви лайкаєте чиїсь пости, вони індексуються, і ваша стрічка стає теплою ванною без усього, що вам неприємне. Така сама тенденція і з медіамайданчиками: «секта свідків долара по вісім» і «секта кандидатки у Президенти Надії Савченко» можуть існувати у різних реальностях.

За медіа й надалі триватиме боротьба. Дехто говорить, що завдання ЗМІ інформувати суспільство так, щоб забезпечувати адекватний виборчий процес. Тому і виникатимуть війни, при чому і внутрішні, і зовнішні з Росією. У світі існує великий розрив між реальністю і тим, як люди її собі уявляють. Французи вважають, що 23% їхніх співвітчизників мусульмани, насправді таких 8%. У США оцінюють рівень безробіття у 14%, а насправді він 4,9%. Тож інформаційні війни вестимуться не за реальність, а за її опис, бо це дешевше, аніж впливати на справжній хід подій.

Павло Казарін. Фото Lviv Media Forum.

У майбутньому сформується журналістика особових займенників. Зараз в Україні одні з найпопулярніших матеріалів це авторські колонки. З інституціями у нас взагалі сутужно, і це проблема. Наприклад, в Барака Обами не було своєї демократичної партії, це в демократичної партії був свій президент. А в нас ніхто не скаже, що в БПП є свій президент Петро Порошенко. Це в Петра Порошенка є своя лояльна партія. Наша політика дуже вождистська: ми голосуємо не за програми, а за персони. Так само відбувається з медіа: читають не стільки видання, як авторів. Тому журналістика ризикує стати такою ж вождистською, як і політика. А можливо, вже такою стала.

Телевізор дивиться левова частка населення, при цьому топ-шість українських телеканалів інвестують у розважальні програми. Всі канали з інформаційним мовлення: Громадське, Еспресо, 112 – не входять у цей рейтинг. Щоб увійшли, потрібна інша Україна.  

Чи переможе журналістика фактів журналістику думок? Думаю, усіх нас переможе журналістика емоцій. Ті, хто полишає телевізор, шукатимуть в інтернеті все те саме, що й на каналах емоції. Людина створіння не раціональне, але раціоналізуюче. Вона спершу обирає систему переконань, а потім намагається її підтвердити, тому люди шукатимуть не правду, а те, що хочуть чути і бачити як правдиве.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.