Як, досліджуючи взаємовплив документалістики та цифрової журналістики, написати дві книжки про Бетмена.


MediaLab представляє своїм читачам спікерів VI Львівського медіафоруму, який відбудеться 17—19 травня 2018 року. Починаємо з Вільяма Уріккйо, американського дослідника історії та сучасних трансформацій медіа, який у першу чергу цікавиться впливом медійних технологій на культуру.

Вільям Чарлз Уріккйо викладає порівняльні медійні дослідження у Массачусетському інституті технологій (МІТ) та порівняльну історію медіа в університеті нідерландського міста Утрехт. У МІТ він заснував та очолив Відкриту лабораторію документалістики. Викладав також в університетах Швеції, Данії та Китаю, був лауреатом Берлінської премії — стипендії Американської академії в Берліні. Переважно він досліджує, як пов’язані культурні практики та медійні технології. Утім протягом своєї кар’єри (а це 35 років) писав про дуже різне: від телебачення нацистської Німеччини до комп’ютерних ігор, від аудіовізуальних медіатехнологій ХІХ століття до ролі медіа в поширенні американської культури серед європейців.

В одному зі своїх досліджень Уріккйо проводить паралелі між тим, як навзаєм були успішні західний хіп-хоп у Японії та японські комікси на Заході, та історією міжкультурних контактів у медіа. Його цікавить не лише минуле і сучасне медіа, а й те, як відбувався поступ і як він повпливав на спосіб мислення аудиторії. «Коли ви вивчаєте перші десять років кінематографу, наприклад, то бачите буквально сотні різних напрямків, у яких він міг розвиватися. А потім це розмаїття звузилося до трьох головних напрямків — театрального розповідання історій, документалістики та анімації», — говорить дослідник. Історію розвитку вже традиційних медіа – кіно та телебачення – Уріккйо зіставляє з формуванням медіа, яке вважає наймодернішим: інтерактивної документалістики.

«Нові технології (смартфони з камерами, здатними знімати відео високої чіткості, мережеві обчислення тощо), нові форми даних (наприклад, геолокація), нові співтворці — пересічні люди, які записують свої життєві історії, а також нова медійна платформа — інтернет, який замінює кіно та телебачення, — дають документалістам змогу радикально видозмінити жанр. На противагу сталим лінійним формам, документалісти запозичують у розробників комп’ютерних ігор ідею інтерактивних середовищ, які дозволяють користувачам конструювати власні історії», пояснює Уріккйо.

Кілька років поспіль команда Відкритої лабораторії документалістики, під проводом Уріккйо, досліджувала, як по-новому розповідати історії та доносити їх до аудиторії. Робили це на прикладі The New York Times, The Guardian, NPR, AIR, Frontline, Канадської національної кінематографічної ради. А в підсумку підготували звіт «Перетин двох культур: інтерактивної документалістики та цифрової журналістики». Автори попереджають, що у звіті не варто шукати приклади, як застосовувати нові технології в медіа. Натомість можна дізнатися про зміни у галузі. Поза тим, вони формулюють кілька ключових принципів роботи документаліста у цифрову епоху:

Починати з користувача. Якщо хочете, щоб люди читали, слухали і дивилися ваш контент, думайте про цих людей. А саме, про їх досвід і поведінку. починаючи документальний чи журналістський проект, підтримуйте з аудиторією діалог.

Історія визначає форму. Не кожну історію можна й потрібно розповідати в форматі інтерактивного матеріалу — це не універсальне рішення. Сюжет, герої та зібраний матеріал повинні диктувати, як розповідати історії, а не навпаки.

Експериментувати й навчатись. Інтерактивні документальні проекти, які передбачають залучення аудиторії, пропонують медіа можливості для розвитку, опанування нових інструментів, технік і підходів до роботи.

Співпрацювати без кордонів. У часи, коли слово, звук та картинка зливаються в цифровий потік, відмежовуватися від інших гравців на медіаринку безглуздо. Співпраця з ціннісно спорідненими організаціями допомагає розвиватися. Також варто створювати  міждисциплінарні команди (про нові ролі в таких командах MediaLab нещодавно писав) та творити спільно з аудиторією.

Будувати діалог. Інтерактивність і залучення користувача до історії допомагає побудувати зв’язок між аудиторією та джерелами, допомагаючи журналістам будувати діалог на додачу до віднайдення правди.

Думати про тривалий ефект. Наслідки розвитку інтерактивних форматів — це не лише залучення аудиторії та вплив на неї, але також організаційні інновації, формування нових команд, процесів та інструментів, які можуть бути запозичені іншими частинами редакції.

Креативно використовувати архіви. Традиційні медіа можуть набагато ефективніше використати свою дорогоцінну спадщину — архів — для побудови інтерактивного інформаційного середовища.

Частиною цього проекту став Docubase — розроблений Відкритою лабораторією документалістики архів, у якому збережені найцікавіші, на думку дослідників МІТ, приклади мультимедійних документальних історій. Творці проекту визначають його як «інтерактивну постійно наповнювану базу даних про людей, проекти та технології, які змінюють документалістику в цифрову добу».

Це також прообраз того, яким має стати архів медіа за нових часів. Виступаючи на організованій ЮНЕСКО конференції на тему збереження цифрової спадщини, Вільям Уріккйо запропонував використовувати для цифрових архівів принципи пірингових систем, соціальних мереж та інших технологій, що об’єднують спільноти. Він також радить перейматися збереженням сучасних творів — не лише фільмів чи музичних композицій, а й, наприклад, веб-сайтів — не чекаючи, поки вони опиняться під загрозою зникнення. «Переосмисливши архіви, ми переглянемо і принципи інтелектуальної власності та приватності», — прогнозує він.

Одна з розробок Відкритої лабораторії документалістики — мультимедійний проект «Моменти інновацій» (Moments Of Innovation), який докладно й наочно розповідає про те, як технологічний прогрес впливав на розвиток документального жанру.

Проект складається із дев’яти розділів-історій — наприклад, «Занурення» розповідає про те, як змінювалося відображення простору в фотографії та кінематографі. «Чуття» — про те, як розширювався вплив документалістики не лише на зір і слух, а й на інші людські чуття. Історії побудовані за принципом таймлайну — наприклад, розділ «Алгоритми» починається з 2550 року до нашої ери, коли єгиптяни споруджували піраміди, та доходить до комп’ютерних ігор та програм, які пишуть тексти для медіа (про це в Уріккйо є окрема лекція). Цей проект унаочнює тезу Уріккйо про те, що основні прийоми інтерактивної документалістики, якою б сучасною вона не виглядала, коріняться в одвічних практиках розповідання історій.

Ключова різниця між журналістикою та документалістикою, за словами Уріккйо, така: «Якщо дуже спрощувати, то зі середини 1920 року журналістика була скута прив’язаністю до фактів, а документалістика — до правди. Обидва слова неконкретні та не суперечать одне одному. Але наполягання на “фактах” у розумінні журналістів-фактчекерів часом позбавляє нас бачення більшої правди, а гонитва за “правдою” відбувається такими методами, з якими не погодився б жоден фактчекер».

У 1991 році Уріккйо у співавторстві з Робертою Пірсон упорядкував збірку «Багато життів Бетмена» про те, як образ людини-кажана висвітлювався та трансформувався у медіа. 2015 року вийшло продовження книжки — «Ще більше життів Бетмена». Зараз він працює над двома книжками — про зміни в телевізуальних формах із сімнадцятого сторіччя до наших днів та про вплив алгоритмів на культуру.


Реєстрація на LMF 2018 зі знижкою лище до кінця лютого!

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.