SM1A2894 FavoriteLoading 

Кореспондент The New York Times Девід Геншенгорн працював репортером в американському конгресі, а з листопада 2013-го висвітлює події в Україні. На IV Lviv Media Forum журналіст розповів про роль медіа у виборчому процесі в США і про уроки, які зарубіжним ЗМІ дає Україна.

Мій колега Джим Рутенберг нещодавно написав матеріал «Республіканські кінні перегони закінчуються, і журналістика програла» і почав зі слів: «Неправильно. Неправильно. Неправильно. До самого кінця ми розуміли це неправильно». Його текст про те, що медіа надто зациклюються на опитуваннях щодо того, хто попереду, а хто позаду. На кінних перегонах ми знаємо про переможця за кілька секунд після їх закінчення і виграємо лише кілька доларів, а у виборах жертвуємо всесвітньою безпекою.

У світі медіа ми настільки зосереджуємо увагу на переможцях і лузерах, що забуваємо про перегони і їх перебіг у конкретному часі. Ми, журналісти, повинні визначити чи висвітлюватимемо вибори, як перегони Формули-1, чи будемо охоплювати питання глобальніше.

Ми досі вивчаємо уроки американських президентських виборів. Ці вибори показали помилки і обмеження вільної преси і помилки, здавалось би, зрілої демократії США. Це важливо, оскільки преса відображає суспільство, у якому ми живемо. Я б хотів пояснити, що зараз відбувається в Америці, але не можу. Ми також здивовані, як й інша частина світу. Тому скажу про уроки, яких американська преса мусила навчитися від України.

Говорити треба менше, а слухати більше

В політиці багато залежить від людей. Публічна політика контролюється громадськістю. Урок у тому, щоби говорити менше, а слухати більше.

Якщо ви послухаєте виборців-республіканців, які підтримують Трампа, то почуєте чимало того, що вже лунало на українському Майдані. Вони розлючені, злі на уряд і партію, адже вважають, що країна скочується у тому напрямку, якого не хочуть ні для своїх дітей, ні для онуків. Ці люди вважають, що політика контролюється елітою для забезпечення власних інтересів. Україна ж показала, що в демократичній державі влада належить простим людям.

Урок від Путіна

Другий урок ми зрозуміли з дій Володимира Путіна. Гра за правилами більше не має значення. “Якщо ви захотіли забрати собі Крим, то зробіть це. Що вам зробить світ?” От президента Путіна нічого не стримує, а тепер Трамп, обіцяє зробити Америку знову великою державою, начхавши на конституцію. 

Медіа використовують як інструмент влади

Торік, коли Трамп оголосив про свою кандидатуру, The New York Times не сприйняли цього серйозно. Тоді Трамп говорив про побудову стіни на кордоні з Мексикою, але в матеріалі про це згадали не раніше двадцятого абзацу. Журналісти писали, що його політика провокативна, і лише у двадцятому абзаці зазначили про його політичні погляди.

Ми мусимо звертати увагу не лише на те, що говорять кандидати, а й на те, що повинні говорити, але мовчать. Цьогоріч в прямих ефірах, особливо під час дебатів, кандидати говорили чимало дивних речей і ніхто їх не питав, чому так. Часто вони говорять про політику, як розвагу, а не як механізм вирішення майбутнього країни.

Медіа продовжують використовувати як інструмент влади. Ми зрозуміли, що маніпулювати ЗМІ легше в країнах, де немає демократії. Як в Російській Федерації. Методи, які використовують в США, не такі очевидні. У нас пресу використовують як декорацію. Репортерів возять на літаках, закривають в кімнатах для прес-конференцій, щоб вони менше бачили і менше спілкувались.

Проблема американської преси також у тому, що досвідчені журналісти хочуть віддалитися від висвітлення президентських кампаній, а молоді ще не мають такого досвіду, аби не піддаватись впливу кандидатів. Один із викликів полягає у тому, аби один журналіст постійно відстежував одного кандидата, але це дуже дорого. Ми повинні слідкувати, щоби політики не використовували нас як інструменти, як декорацію.

Я би дуже хотів бути безнадійним романтиком, думаючи про демократичне майбутнє Америки. Коли я починав писати про політику, то був таким, і вірив, якщо справедливо висвітлювати інформацію, то люди її використовуватимуть, аби приймати правильні рішення щодо свого життя. Сьогодні всі мають ширший доступ до інформації. Відповідно, немає такого значення що ми пишемо, адже люди вірять у те, що відповідає їхнім переконанням. Все важче змінити погляди людей. Багато отримують інформацію з соцмереж. Постає питання: який контроль мають соцмережі? Яка їхня роль в протестах на Майдані чи в Каїрі? Соціальні мережі здатні підняти людей, але вони можуть бути і майданчиком для прибутку, для реклами.

Як зруйнувати репутацію особистості

Кандидати можуть самі зруйнувати себе. Проте ми бачимо, що Трамп неодноразово говорив речі, які б мали його дискваліфікувати, але він продовжує кампанію. Його погляди на міжнароднц політику щодо мусульман чи Мексики божевільні, але його підтримують. Ми повинні пам’ятати, що глядачі бачать світ не так, як його бачимо ми.

Чи ми намагаємось даємо читачам, що вони хочуть чи женемося за кліками? Відповідь десь посередині. Ми маємо подавати і важливу інформацію, не зважаючи на те, що люди люблять тільки котів. Це найбільший ризик: знайти рівновагу між вибором теми і написанням того, що справді важливо.

В США велику владу має Конгрес, який може накласти вето на будь-яке рішення. Той, хто стане президентом, повинен розуміти, що доведеться працювати з цим Конгресом. У нас культура знаменитостей, які займаються тільки однією проблемою. Як звернути їхню увагу на інше, те, що цікавить людей? У вашингтонському бюро The New York Times ми повторюємо: хто б не став президентом, у нас залишаються відкритими проблеми імміграції та охорони здоров’я. Нам треба продумувати наступні кроки.

Українська політика повинна стати більш відкритою 

Схожість наших виборчих кампаній у тому, що в них дуже важлива роль медіа, адже вони висвітлюють їх перебіг. Щодо відмінностей, то в Україні є закон про медіа, якого немає США. І зараз йде мова про те, чи потрібно мати такий закон, який обмежує ефірний час однаково для кожного кандидата.

Можливо, Україні бракує щоденних прес-конференцій. У Білому Домі чи мерії Нью-Йорка є традиція майже щодня виходити до преси і вести з нею діалог. Це означає стати більш відкритим. Для мене — висвітлювати конгрес це боротися з тими, про кого я пишу, нічого не фільтруючи.

Медіа відіграють дуже важливу роль, особливо, коли ви пишете матеріал, який щось пояснює. Людина читає і думає: «О, я раніше не знав цього…». Часом нам хочеться думати, що ми все контролюємо. Насправді, влада у руках звичайних людей.


*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»