Ірина Лупещенко працює головною редакторкою у газеті «Вісті Тепличчини» з 2002 року. За цей час видання перетворилося на тижневик, почало виходити на 12 сторінках і планує освоювати нові медіа.

Нещодавно газета виграла суд у місцевої агрофірми ТОВ «Теплик-Агро». Власник компанії позивався щодо захисту ділової репутації юридичної особи та просив відшкодування моральної шкоди за матеріал «Людей на трасу вивела зневіра». Авторка Ірина Лупещенко писала про селян, які перекрили трасу державного значення, відстоюючи свої майнові права.

Редакторка «Вістей Тепличчини» розповіла MediaLab про онлайн-передплату газети та розвиток видання після роздержавлення.

Про газету

Наш тираж, як у провінційної регіональної газети, невеликий.  На початку року це 2800 примірників, а в останньому кварталі зменшується до 2400. Якщо матеріали резонансні, то я збільшую тираж на 100-150 примірників. Виходимо тижневиком щочетверга. Кольорові сторінки: перша, шоста, сьома і дванадцята. 

Специфіка нашого комунального підприємства полягає у тому, що у нас разом і радіо, і газета. Тому воно називається «Редакція районної газети та радіомовлення «Вісті Тепличчини».

У редакції п’ять творчих працівників, а загалом — 11 ставок на 10 людей. Двоє технічних співробітників працюють на половину ставки.

У працівників немає журналістської освіти. Я й сама непрофесійний журналіст. У мене чотири людини закінчили педагогічні ВИШі, одна — Інститут культури і ще одна працівниця — психолог.

На практику майже щороку приходять студенти з вінницького факультету журналістики. Були якось дівчата з Бару. Але вони до нас не йдуть працювати, шукають щось у великих містах. Залишаються ті, хто вийшли тут заміж, наприклад.

Середня зарплата працівників — у межах 1800 гривень. З усієї редакції зарплата підвищувалася лише у редактора, коли ми були прирівняні до державних службовців. А всі інші працюють мало не на мінімальних зарплатах. Не знаю, як ці люди за такі гроші ще тримаються. З одного боку, це безвихідь. З іншого — вони фанати своєї справи.

У нас непогані фінансові результати, але радіо їх з’їдає. Цих зайвих 5000 гривень у місяць я могла би роздати працівникам по 500 кожному.

Гроші і роздержавлення

Процес роздержавлення пройшов безболісно, бо з 2007 року ми з владою працювали лише на договорах про висвітлення діяльності. Ми не мали дотацій чи програм, як влаштовують собі інші редакції. Коли постало питання про роздержавлення, жодних перепон не було. Сесія районної ради минула без проблем, проголосували одразу.

Наш минулорічний загальний бюджет був у межах 700 тисяч гривень. Договірні зобов’язання становлять четверту частину всіх коштів, а решта — наша реклама, оголошення.

Минулого року за висвітлення районна рада заплатила нам 120 тисяч гривень. Цього — 195, оскільки профінансували ще деякі наші борги. До кінця року якраз впишемось у ту суму, яку собі запланували. У райдержадміністрації не закладені кошти на висвітлення їхньої діяльності. Поки що вони у нас в приймах. У той же час райрада не має права платити замість них. На наступний рік ставимо питання, щоб їм виділили кошти.

Ми працюємо з центром зайнятості, пенсійним фондом, відділом земельних ресурсів. У бюджеті селищної ради для нас заплановані 15 тисяч гривень. Від них публікуємо інформацію про регулятивні акти, рішення сесій, оголошення, вітання, сходини громадян.

Тираж потрібно збільшити вдвічі

Не впевнена, що після роздержавлення зарплата підвищиться. Все залежить від тиражу. Були випадки, коли «благодійники» виписували по 400-500 примірників додаткового тиражу для населення, але коли період передплати закінчився — люди не поверталися до газети. Може, людей з 20. А далі знову чекають, хто їм заплатить за газету. Я противник цього всього. Тираж потрібно робити тільки власними матеріалами та іміджом газети.

У роздріб газета коштує 3,50 грн. Продаж лише у редакції. Зараз оформляємо землю під власний кіоск. До кінця року матимемо власну торгову точку. Пробували з підприємцями працювати, але поверталася третина або й половина газет. Люди звикли купувати у редакції. У мене є зараз дві людини по півставки, які будуть працювати з рекламою та реалізацією.

Разом із бухгалтерським відділом міркували про те, який тираж нам потрібен. Якщо брати рентабельну ситуацію, нам треба вийти на тираж 4-4,5 тисячі примірників. Якщо є вільні гроші, ставимо їх на депозит. На три місяці чи на півроку. Депозитами користуємося давно, з того часу як перейшли на ринкові відносини у 2007-му.

Радіо занадто збиткове

Зараз ми перебуваємо у стадії повної реорганізації. Розробляємо сайт газети. У нас є інтернет-передплата. У день виходу газети розсилаємо її на електронні адреси. Запровадили цю практику лише цього року. Спочатку дуже туго йшло це все. Зараз маємо 18 передплатників. Здебільшого, це люди, які живуть за межами району, але цікавляться нашими новинами.

Я чекаю, коли вийде урядова постанова, аби вирішити питання з радіо. Як тільки власність підприємства стане приватною, одразу виникне потреба змінювати ліцензію на мовлення. Вартість на мовлення комунального видання не та, яка може бути у приватного. Скоріше за все, напрацьоване по радіо ми подаруємо владі. Це низькі хвилі і вони перекриваються ладижинським радіо «Лада». Я думаю, за рахунок того, щоб не втратити людей, які там працюють, вони будуть займатися сторінками газети в соціальних мережах.

Це я сподіваюся зробити до кінця року. Все залежить від, того коли постанова вийде, бо ми на ній зав’язані.  

Джинса Яценюка

На щастя,  під час виборів з кандидатами проблем не було. До мене просто прислухалися і ніхто не тиснув. У період нашого «великого регіонала» мені траплялися помірковані голови, і я казала, що не хочу мати проблем через якісь кілька квадратних сантиметрів. Ми ж не на базарі. Є розцінки і на тому кінець.

Під час останніх виборів до Верховної Ради, була джинса з боку Народного фронту, чесно кажучи. Вони не хотіли працювати офіційно, а оскільки нам треба було заробляти кошти, були змушені йти на їхні умови. Вийшло матеріалів з десять.  Ці гроші проходили прозоро, але ми не могли показати їх як політичну рекламу. Це було в багатьох газетах.  Йшлося про діяльність Яценюка та його уряду.

Про що писати

Зараз цікаво писати про те, що болить людям. Я відчула, що ми на цьому гачку і тримаємо читача. Якщо для нашого сільськогосподарського району зараз актуальна тема дерибану паїв, то й про це ми пишемо. Буквально нещодавно був черговий судовий позов, який мені вдалося виграти.

Якщо будеш відірваний від тематики району, чи публікувати передруки — це нікому не потрібно. Мене тривожить іноді, що наші матеріали завеликі. Утім ми підіймаємо такі теми, що двома словами не скажеш. Якщо добре написати,  то обов’язково дочитають до кінця.

Фото авторки


*Матеріал підготовлено за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії (National Endowment for Democracy (NED)

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.