Як жіночі голоси та лідерки змінять медіа та вилікують від фейкових новин.


Nieman Journalism Lab зібрав передбачення понад сотні медійних фахівців зі всього світу щодо того, як  розвиватимуться медіа у 2018 році. Ми вже розповідали про те, як змінюватиметься журналістський мейнстрим, які нові ролі з’являться в медіа, як новини слід адаптувати до нового способу споживання та якою має бути редакційна летючка майбутнього. У сьогоднішній добірці передбачень ітиметься про те, як медіа стануть говорити різними голосами. Зокрема, жіночими.жін

Авторка книжки «Стаючи новинами: як звичайні люди відповідають на увагу медіа» Рут Палмер називає пересічних людей, які погоджуються говорити з журналістами, великими невизнаними героями. За її словами, небезпека, яка загрожує таким людям, зростає; особливо це стосується меншин. Відкритість до медіа має, звісно, й свої переваги — інакше ніхто б не погоджувався на інтерв’ю. Проте на людей, чиї імена фігурують у матеріалах на суперечливі, дражливі теми, може чекати, щонайменше, цькування в інтернеті.

«Ці явища погіршуються в гіперполяризованому політичному кліматі й найбільше шкодять жінкам та чорношкірим, які насмілюються висловлювати свої погляди. Майже всі опитані мною жінки-виборці, які говорили з журналістами протягом останнього року, зазнали цькування в тій чи іншій формі — від образливих коментарів у соцмережах до дзвінків і листів із погрозами», — пише Рут Палмер, яка працює в іспанському університеті ІЕ. Дослідження, на які вона посилається, свідчать про те, що жінок і чоловіків цькують в інтернеті приблизно однаково, однак жінки більш схильні сприймати це всерйоз та вдаватись через це до самоцензури.

Найбільше потерпають від цькування героїні, які наважуються свідчити про історії, пов’язані з сексуальним насильством та домаганням. Утім, дослідження проводились іще до хвилі публічних свідчень про сексуальні домагання під гештеґом #MeToo. «Сподіваюсь, жінки й далі розповідатимуть свої історії. Та це вимагає великої відваги. Коли жіночі голоси стають гучнішими у просторі, де зазвичай домінують чоловіки — а саме такими досі є мейнстримні медіа, — спротив буде неминучим, і ми побачимо його в найближчі місяці», — передбачає Рут Палмер. До речі, журнал The Time назвав «Людиною 2017 року» збірний образ жінки, що більше не хоче мовчати.

На думку Дженніфер Цой із News Integrity Initiative, рух #MeToo є шансом для медіа уважніше слухати, краще чути та ретельніше служити своїй аудиторії. Журналісти добре спрацювали в цій ситуації, реагуючи на зміну публічного наративу, що дотепер соромив жертв і захищав агресорів.

«У 2018 році ми перестанемо використовувати об’єктивність як виправдання своїх слабкостей та лінощів. Ми даватимемо слово тим, хто були завжди ігнорованими. Ми будемо чесно і прямо давати відсіч тим, хто цькує таких людей. Ми бачитимемо відвагу й підтримуватимемо тих, хто її в собі знаходить», — пише Цой, додаючи, що журналістика починає повертати їй віру в людство.

Головна редакторка Essense Ванесса ДеЛука прогнозує, що в медіа наступного року більше обговорюватимуться теми залучення жінок до політики, фемінізму, репродуктивних прав, права на рівну оплату праці та спротиву сексуальним домаганням. На її думку, матеріали на ці теми мають стати менш упередженими й більш різнобічними. Про те, що потужна хвиля проб’є дорогу голосам людей із різним кольором шкіри, зокрема жінок, до світу американських медіа, де домінували білі чоловіки, також каже засновник UnitedPublic Strategies Ендрю Ремсеммі.

Менеджерка з контенту Newsela Дженніфер Куґен наголошує, що наслідком кампанії #MeToo стало звільнення керівних посад у багатьох американських медіаорганізаціях, які традиційно обіймали чоловіки. Частину цих вакансій уже зайняли жінки, й надалі така тенденція триватиме й посилюватиметься.

«Те, що медіа так довго керували переважно чоловіки, не було нічим виправдано. Зокрема, тут не працює аргумент, що жінки, мовляв, менш зацікавлені вчитись і професійно зростати, який можна почути від технологічних компаній. Школи журналістики випускають удвічі більше жінок, ніж чоловіків, але в редакціях усе навпаки — жінки обіймають лише третину керівних посад. Жінки віддавна опанували розповідання історій, комунікації та поширення інформації, але їх досі не вважають гідними лідерства в колективах, які цим займаються, — хіба це не дивно?», — пише Куґен.

Вона впевнена, що наступного року не лише лідерство в медіа перейде до жінок, а й самі медіа «заговорять новим, більш жіночим тоном». І це не значить, що вони публікуватимуть більше матеріалів про схуднення та косметику. Йдеться про те, що жінок уважатимуть надійними джерелами інформації, а сексистські підходи в матеріалах не проходитимуть редактури. До речі, великі проблеми з сексизмом є й в українських медіа — MediaLab про це писав.

Дженніфер Куґен також уважає ознакою «жіночого тону» зростання уваги до людей і груп, чиє життя було недостатньо висвітленим раніше, та посилення двосторонньої комунікації між авторками та читачками — «щось щиріше та конструктивніше за коментарі під текстами». Зрештою, вона сподівається, що саме фемінізація медіа допоможе знайти протиотруту від фейкових новин.

Із тим, що жінки вже протистоять фейковим новинам та женоненависницькому дискурсу президента США Дональда Трампа, а незабаром очолять революцію в медіаіндустрії та наведуть у ній лад, погоджується редакторка відділу культури National Geographic Дебра Адамс Симмонс.

Одну з головних новин двадцятого століття — про початок Другої світової війни — першою повідомила жінка, кореспондентка ВВС Клер Голінґворт. Про це нагадує московська кореспондентка Foreign Policy Емі Ферріс-Ротмен. Проте, пише вона, серед закордонних кореспондентів провідних медіа дотепер замало жінок. Вакансій у зарубіжних корпунктах поменшало, й жінки частіше потрапляють під скорочення та мають іще менше шансів бути найнятими. «У Москві, де я зараз працюю, цей дисбаланс дуже відчувається. The Wall Street Journal, The New York Times, The Guardian, The Washington Post та інші видання відрядили працювати тут самих чоловіків», — розповідає Ферріс-Ротмен.  

Нещодавно компанія Nikon найняла 32 фотографів для роботи в Африці та Азії, й серед них немає жодної жінки. Найпрестижніші журналістські нагороди в номінаціях, які стосуються міжнародної журналістики, також набагато частіше дістаються чоловікам.

«Якщо ваш бізнес — розповідання історій, вам необхідні авторки, — розмірковує кореспондентка. — Вони приносять свіжі погляди, роблять матеріали різноманітнішими, багатшими, повнішими. Наше завдання — робити матеріали, які ми пишемо, якомога повнішими, щоб вони якнайточніше відображали навколишній світ». Особливо зараз, коли, за даними Всесвітнього економічного форуму, становище жінок у світі погіршується, жінкам необхідно дати слово, щоб не зрадити аудиторію. Одним із кроків, які медіа можуть зробити в цьому напрямку — надати жінкам-репортеркам змогу розповідати про те, що відбувається у світі.  

Переклав Отар Довженко

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.