photo-1432821596592-e2c18b78144f-large FavoriteLoading 

Щорічний Конкурс художнього репортажу «Самовидець» відбудеться вже вп’яте. Організатори оголосили умови і готові приймати тексти на 2017 рік. Тим часом найкращі репортажі з минулорічного конкурсу можна читати в окремій збірці «Війна. Життя de facto». «Самовидець» відкрив ще десять імен, покликаних розвивати жанр в Україні. Чим український репортаж відрізняється від польського? У чому полягає жанрова специфіка? І чи не зарано говорити про створення української школи репортажу? На ці питання відповідають організатори і журі конкурсу «Самовидець».


Поштовх до репортажистики

Український художній репортаж щойно зараз починає формувати своє жанрове обличчя. Утім фактова література в Україні з’явилася ще у 20-ті роки минулого століття. Здебільшого це були подорожні репортажі. На цьогорічному Форумі видавців у Львові презентували одразу дві книжки з такими текстами: репортажну антологію «Шляхи під сонцем» і збірку репортажів Майка Йогансена «Подорожі філософа під кепом». Однак окремі дослідники жанру схильні вважати ці тексти більш «літературними». Такої думки притримується і Олеся Яремчук, кураторка Конкурсу «Самовидець». Хоча зовсім позбавлятися літературності у репортажі, на її думку, не варто:

Художній репортаж — це жанр на межі журналістики і літератури. Тут репортер і письменник пливуть в одному човні. І зручніше гребти обома веслами

Саме через тонку межу між літературою і журналістикою визначити жанр тексту подекуди доволі складно. З цим погоджується Олег Криштопа. Репортажист став першим переможцем «Самовидця» у 2013 році. Тепер Криштопа входить до складу журі Конкурсу:

Цей жанр достатньо широкий. У деяких людей поки ще не має розуміння того, яким саме повинен бути художній репортаж. Я довго вагався, чи тексти, що я вибрав, відповідають окресленим жанровим межам. Зрештою, я голосував, швидше, серцем

13433318_1062903910469985_7599243139440129233_o

Олег Криштопа. Фото з Facebook

Олеся Яремчук наголошує: організатори конкурсу, передаючи тексти журі, покладаються на їхній індивідуальний смак і професійний погляд. Для більшої неупередженості усі тексти перевіряють на умовах анонімності:

Коли до нас надходять матеріали, ми забираємо імена авторів, і в такому форматі передаємо їх журі. Це, звісно, забезпечує більшу об’єктивність їхніх оцінок. І тільки після обговорень, дискусій і визначення переможців, я відкриваю імена авторів усім членам журі

Кураторка впевнена: конкурс дав поштовх для розвитку українського репортажу. Щороку значну кількість текстів присилають все нові і нові люди. Якщо раніше і Конкурс, і репортаж як жанр сприймали як дивину, то зараз це виходить на новий рівень.

Цьогорічна тема, «Чому я ніколи звідси не поїду», є доволі широкою для досліджень. Це можуть бути тексти з різних регіонів, на будь-яку тематику. Ми сподіваємося отримати доволі широкий зріз 

Озираючись на поляків

Активний розвиток художнього репортажу в Україні можна спостерігати лише останні п’ять-шість років. Тому сьогодні журналісти вибудовують власну традицію створення таких текстів. З іншого боку, підґрунтям можуть слугувати європейські школи. До прикладу польська, яка існує вже понад сто років

Однією з рушійних сил розвитку жанру в Україні Олеся Яремчук вважає саме появу перекладів польських репортажів українською мовою:

Українці отримали можливість прочитати тексти Вітольда Шабловського, Маріуша Щиґєла, Ришарда Капусцінського чи Яцека Гуґо-Бадера. А це, без сумніву, гарні приклади польського репортажу

Проте повністю наслідувати манеру західних сусідів українські журналісти не стали. Польський репортажист Пьотр Андрусечко головною відмінністю називає надмірну емоційність в українських текстах:

В українських репортажах багато емоцій. Саме авторських, а не переживань героїв, як це прийнято у польській репортажистиці, наприклад. У Польщі репортаж — більш професійна річ. Журналісти просто їдуть у конкретне місце, описують ситуацію, подію чи явище. У більшості випадків вони не переживають це самі. Проте я не знаю, що було б, якби ця війна торкнулася Польщі. Яким став би польський репортаж. За таких умов неможливо залишитися зовсім осторонь. Я це розумію

Сьогодні українські репортажі не є зліпками з польських чи британських аналогів. Олеся Яремчук вважає: наші тексти вже набувають характерних жанрових рис, проте поки ще зарано говорити про створення власної оригінальної традиції.

Зємовіт Щерек, польський репортажист, зауважує: сьогодні в Україні є низка книжок, які є хорошим «чистим» репортажем. На його думку, це, зокрема, «Україна: масштаб 1:1» Олега Криштопи. Ще як одну відмінну рису української репортажистики Щерек називає наявність репортажів-розслідувань. Проте, підкреслює журналіст, нині у цьому в Україні є нагальна потреба, на якій важливо на концентруватися. Позаяк Зємовіт Щерек впевнений, незабаром сформується і українська школа репортажу.

14370375_1131885793571796_9184006672521477780_n

Зємовіт Щерек. Фото з Facebook

Виклики жанру в Україні

Український репортаж молодий не тільки щодо часу, а й з щодо кількості таких матеріалів у ЗМІ. На сьогоднішній день в Україні не так багато видань, охочих публікувати хороші художні репортажі. Утім, хоч їх не багато, такі медіа трапляються. Є і запит на великі репортажні тексти. Олеся Яремчук пояснює потребу українців у репортажах бажанням розібратися у складних актуальних явищах:

Зараз ми переживаємо дуже динамічні події. І ця реальність сама провокує на те, аби її описувати. Вона дуже складна і неоднозначна. Репортаж, напевно, є засобом її переосмислення. Я сама пишу тексти, і таким шляхом теж щось намагаюся зрозуміти та в чомусь розібратися

 

14258237_1131884710238571_8327980296521127618_o

Олеся Яремчук. Фото з Facebook

Водночас, за словами Яремчук, у багатьох ЗМІ поки немає достатніх можливостей для фінансування репортажної журналістики. Не вистачає інколи й розуміння необхідності таких матеріалів для української аудиторії.

Проте репортаж розвивається і відкриває все більше нових імен. Головним напрямком тут є так званий внутрішній репортаж. Кураторка Конкурсу «Самовидець» впевнена у його надзвичайній важливості для читачів. Це дозволяє подивитися на реалії українського життя під іншим кутом, зазирнути у віддалені куточки України. Тоді як ситуація із зовнішнім репортажем значно гірша:

У нас дуже мало текстів про інші країни. Це ж не означає, що у нас немає мандрівників. Просто тексти або не публікуються, або люди просто не їх пишуть. А це цікаво. Такі репортажі допоможуть українцям розширити горизонти і подивитися на світ під різними кутами. А також, водночас, ретранслювати українську історію для світу

Ще однією проблемою нового літературно-журналістського жанру в Україні Олеся називає несміливість авторів у виборі тем:

Сьогодні український репортаж, на мій погляд, має багато переваг. Всі теми лежать на поверхні. У кожному місті, регіоні є безмежна кількість очевидних явищ. Іноді просто достатньо вийти за межі своєї кімнати