13728236_10154152962540873_1361680308_o FavoriteLoading 

Білоруський журналіст Павєл Марозау вже дев’ять років мешкає в Естонії. У 2005-му проти нього порушили кримінальну справу через серію мультфільмів про президента Лукашенка. За десять років Марозау створив сатиричний інтернет-канал ARU TV, який намагається протистояти російській пропаганді у Східній Європі. В інтерв’ю MediaLab журналіст розповідає про страхи Лукашенка, образ України в ЗМІ Білорусі і чому вбивство Павла Шеремета навряд чи пов’язане з його конфронтацією із білоруською владою.


Середовище українських журналістів шоковане трагедією із Павлом Шереметом. Як думаєте, через що його вбили? Як це може бути пов’язано з його білоруською історією? 

Це велика трагедія. Я знав Павла особисто — не близько, по роботі. Ми мали схожі погляди на ситуацію у Білорусі. Я й уявити не міг, що в Києві з Павлом таке може статися. Я не вважаю, що вбивство пов’язане з Білоруссю. Гостра конфронтація з Лукашенком у Павла була, утім все ж не в останні роки. Він залишався жорстким противником влади в Білорусі, але не думаю, що настільки, аби у них була мотивація на такий вчинок.

Це радше питання його професійної діяльності в Україні, і тут можна розглядати різні комбінації. Я можу хіба припускати. Знав, що Павло працює на радіо «Вєсті» і в Українській правді, що, як і завжди, жорстко критикує усіх, хто цього заслуговує. Можливо, смерть Павла була потрібна як символ, стартер для чогось більшого. Тоді логічно говорити про міждержавний рівень. Може, своєю журналістською роботою він комусь дуже заважав. І тоді це рівень внутрішньоукраїнський.

Ну і ніколи не можна виключати особистих мотивів, хоча вони у цьому випадку доволі сумнівні. Думаю, слідство у хороших руках, і докладуть усіх зусиль, аби розкрити справу швидко і точно.

Що з вами сталося у далекому 2004-му? 

Я зробив сатиричний проект — отримав за це по голові. Мене могли посадити, але я встиг виїхати. На родичів здійснювали психологічний вплив. Спочатку дуже часто. Дільничий міг прийти до моїх літніх батьків о шостій ранку і розпитувати про мене.

Білоруська пропаганда мій кейс взяла на озброєння й розкрутила, аби показати, що буває з людьми, які йдуть проти влади. У нас були справи спостерігачів за виборами: посаджені, кинуті, роздавлені. Кандидати в президенти у 2010-му і правозахисники демократичних активістів теж опинилися за гратами. Білорусам намагалися донести, що нічим таким не можна займатися, якщо хочеш спокійного життя.

фото 1

Фото: Наталія Дихно

Наскільки білоруська молодь готова йти в політику і змінювати лад в країні? 

Умовно кажучи, у нас така закрита пляшка — куди залетиш, і потім не вилетиш. В Україні люди бачать надію, потенціал, нормальний уряд, тому хочуть застосувати себе. Білоруси могли б це теж робити, якби інша ситуація з владою. Нині як такого розвитку у нас немає. Це консервація, причому радянського зразка.

Український історик Ярослав Грицак каже, що одна з основних відмінностей сучасного покоління українців — це критичний підхід до усього. Ровесники-білоруси теж цим відрізняються від старших людей?

Існує невелика, але головна відмінність. У сучасному світі всі більш-менш однаково соціалізувалися. Однак в Україні середня школа не має політичного догмату і не закладає в людині поведінкову матрицю. Покоління, якому наразі 25-30 років, живе при нинішньому президентові. Вони навчались за шкільною моделлю, яку відбудував Лукашенко, не зважаючи, що багато з них стали талановитими програмістами. Навіть працюючи на західні компанії, всередині вони не можуть бути вільними, і цей внутрішній ланцюг дуже сковує.

Сучасна білоруська молодь виключає для себе політичний активізм. У нашому поколінні такого не було. Ми із задоволенням йшли на площі, чогось вимагали, бо мали надію на зміни: 2000-й, 2006-й і 2010-й. Мені здається, у 2010 році забили останній цвях у труну білоруської надії. Ровесники українців, які змінюють вашу країну, Лукашенка сприймають як даність. Вони йдуть в якусь внутрішню міграцію. Для себе вчать білоруську мову, роблять якісь культурні справи, благодійністю займаються. З політики їх повністю вимело, тому вона в Білорусі так збідніла.

Це велика проблема на майбутнє. Якщо в демократичному середовищі виростити нове покоління, то воно буде іншим, зможе вдарити.

Країни Балтії і Норвегія будують триметрові паркани на сухопутному кордоні з Росією. Фінляндія веде перемовини щодо вступу в НАТО. Останні кілька років Вишеградська бойова група веде тренування. Лукашенко теж намагається відхрещуватися від проросійського політичного вектору? 

Так, усіма силами. Всі білоруські спецслужби передусім орієнтовані на протидію будь-яким намірам російських інформаційних та якихось інших агентів. Вони цього не визнають, тому що «союзна держава», «кордонів немає», «дружба-жуйка». Проте найголовніший ворог для Лукашенка та його людей – це, звичайно, Росія, Путін.

фото 3.

Фото: Наталія Дихно

На вашу думку, це реальні зміни чи звичайна демагогія? 

Я б сказав, це просто страх. Він (Олександр Лукашенко, – авт.) побачив, як легко можна було забрати території в України, до цього — в Грузії. Є безліч інших прикладів за цей час. Також впливає те, що Росія вже не має якихось стримуючих зобов’язань, щоб не робити це швидко і легко. Лукашенко для себе це сприйняв як персональну загрозу, тому що його відносини з Кремлем набагато глибші і суперечливіші. Він розуміє, що його там вже не люблять. На нього вже не ставлять як на лідера. Просто терплять. Тому він став вигороджувати стіну, кинувся на Захід шукати підтримки. З іншого боку, він опинився у капкані, який сам собі й створив. Нинішнє становище таке: один неправильний крок — і його не буде, прийдуть російські війська. Відповідно, Лукашенко немовби ходить мінним полем. А разом з ним і вся країна.

Тобто, Олександр Лукашенко лише тепер зрозумів з ким має справу?

Я би волів використати таку метафору: він наче тореадор, а Росія — бик. Весь час Лукашенко намагався тримати червону ганчірку. Однак нарешті зрозумів: бик порозумнішав і має на меті його проткнути, тому злякався і почав вести захисну лінію конкретно.

Як білоруси сприйняли таку зміну у риториці президента?

Реально знати, що думають білоруси на тему Лукашенка і Путіна, неможливо. Звичайно, проводять соцопитування, але в авторитарному суспільстві їм вірити не можна. Білоруси вже не ті, які були в 95-му — вони звикли до своєї держави. Розуміють, що у них більший порядок, ніж допускають в Росії. З нинішньою російською кризою, білоруси і в грошах не сильно програють. Однак багато моїх співвітчизників перебувають під впливом російської пропаганди. Критикують Майдан і українців загалом. Кажуть, що ви безладдя влаштували, а в Білорусі таке не потрібно. Ми не можемо визначити відсоток таких людей, але це доволі суттєва цифра. Не буду казати, що 50 чи 30, але багато. І це база для подальших дій.

Звідки, крім російського телебачення, білоруси дізнаються про події в Україні і на Донбасі зокрема? 

Російська лінія домінує. Представлена і білоруська, яка подає все у більш нейтральному ключі, але теж з негативом. Все-таки у нас «мир і порядок», а там «війна і безлад».

Як білоруські медіа висвітлюють процес декомунізації в Україні?

Якби це було три роки тому, то це зображали б у виключно руйнівному руслі, наприклад, як це висвітлюють в Росії. Білоруські медіа намагаються поєднувати: вони показують що буває після перемоги Майдану — руйнування пам’ятників, нестабільність і таке інше — утім, з іншого боку, говорять, що Росія тисне. Проте переважно показують усе із негативом, тому що у Мінську й в усіх інших білоруських містах є пам’ятники комуністичним лідерам, назви на їхню честь. Адже в білоруській основі — спадкоємність радянщини, і досі люди до цього лояльно ставляться, тому не зацікавлені пропагувати декомунізацію як позитивний приклад. Радше — сумнівний.

Наскільки ефективна для боротьби з російською пропагандою державна цензура на російських телеканалах? 

Це давня історія, з 2000-х. Відбувалися прямі інформаційні атаки проти Лукашенка. Тоді він це розпочав і нині продовжує. Однак Росія, у свою чергу, знаходить інші форми впливу. Цензура — ефективна. У будь-якому випадку старше покоління як масовий користувач дивиться телебачення. Разом з серіалами і КВН вони дивляться новини і природно отримують менше.

Що ви думаєте про заборону російських телеканалів, яка, наприклад, існує в Україні?

Лукашенко часто славиться тим, що нічого не забороняє. Тобто, люди отримують первинний продукт, за яким вони йдуть — серіал, Петросян, розваги. Ніякий білоруський канал не зрівняється з російським контентом через низку причин: багато грошей, традиція, якість. Однак Лукашенко намагався перекрити точково, при цьому знаходячи адекватні пояснення в межах союзної держави і братерських відносин з Росією. Якщо ти щось забираєш у людей, їм потрібно дати альтернативу — цукерку.

Основне зображення: Аліна Смутко 


*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»