FavoriteLoading 

Як, кого і чому знімати: поради британських документалістів Ніла Кемерона та Ашока Прасада.

Ніл Кемерон і Ашок Прасад працюють у Британській телерадіомовній корпорації (Бі-бі-сі). Вони спеціалізуються на телевізійній документалістиці, тому приїхали до Львова на запрошення Школи журналістики УКУ, аби дати поради учасникам Відеоакадемії документального серіалу DOC Emotion.


IMG_5674

Ніл Кемерон

Режисер Бі-бі-сі. Співпрацює з CNN i Discovery. Засновник документального продакшна Clan Production.

Здається, сьогодні ми всі можемо знімати документальне кіно, адже проблем із технікою немає. Та що відрізняє звичайний телевізійний репортаж від документального фільму? Те, що в документальному жанрі ми не переповідаємо факти, а розповідаємо історії. Для цього ви маєте шукати шляхи розповіді, наводити чіткість фокусу, добирати й досліджувати саму історію й тих людей, яких хочете взяти за героїв, а тоді визначити сам ракурс зйомки. На історії потрібно мати натреноване око.

Один із моїх улюблених документальних фільмів – «Сіль землі», біографія Себастьяна Сальґадо.

У новинному репортажі, розрахованому на дві-три хвилини, журналіст вирішує, що йому треба почути від людей і чим заповнити проміжки між синхронами. В документальному жанрі я складаю послідовність мозаїки зображень, які розповідають цю історію, й говорю із глядачем радше картинкою, а не звуком.

Уже понад тридцять років я працюю на телебаченні, десь пятнадцять років на Бі-бі-сі, тому добре розумію, як воно працює. Якось ми подумали: люди люблять дивитись серіали про роботу поліції, медиків та військових. А що як повернути камери на себе – на Всесвітню службу Бі-бі-сі? Так з’явилась серія документальних історій London Calling- Inside the BBC World Service про те, як виглядає Бі-бі-сі у ньюзрумі та за кадром. Ми намагались показати, що медіа – це живий організм.

Але для цього все одно потрібні були герої. Я знайшов героя і їздив із ним рік. Використовував його спогади, ностальгію та думки, щоб говорив він, а не я. Так ми зняли історію чоловіка, який був біженцем, а став репортером Бі-бі-сі. Й під час зйомок він несподівано покинув цю роботу, бо став послом Афганістану в Організації Об’єднаних Націй.

Важливо мати терпіння, слухати людей і чути їх. Вислуховуйте людей із різними точками зору – не вирішуйте, хто з них правий, просто прислухайтесь.

Ашок Прасад

Режисер Бі-бі-сі, медіатренер. Співпрацює з А5 і Al Jazeera. Знімає документальні фільми на соціальну тематику.

Добрий документаліст – це непомітний документаліст.

Ви повинні щиро показати людям, що вам справді цікава їхня історія. Фальш відчувається відразу. Слід бути уважними, ставити додаткові запитання, а не знімати лише за сценарієм. Хоча перед зйомками в мене завжди є план роботи, в процесі, як правило, випливають нові деталі, тож фінальна історія – це поєднання сценарію та випадковості.

Я люблю знімати про Індію. Якщо є тема, яка якось стосується цієї країни, ймовірно, я за неї візьмуся. Один із моїх фільмів про Індію – India’s Missing Girls.

У новинній стрічці я випадково побачив сюжет про те, що в індійському селі фермер виїхав орати поле й помітив дитячу руку, що стирчала з землі. Це була дівчинка, якій було два дні від народження. Її поховали живою, але вона дивом вижила. В Індії мати дочку менш престижно, ніж сина; в деяких регіонах за дочку потрібно давати великий посаг, аби видати її заміж. Тому народження дочки в традиційній індійській родині – горе. Випадки захоронення новонароджених дівчат або абортів на підставі статі плоду – поширена, хоч і заборонена державою практика.

Хоча ця проблема є суто індійською, британська аудиторія активно відгукнулась на мій фільм: я отримував сотні листів. Люди запитували, як допомогти сиротинцям, наповненим дівчатами – я показував один такий у фільмі. Хтось хотів пожертвувати гроші, хтось поїхати туди й учити дівчат англійської мови. Це свідчить про те, що в документальних історіях ви стираєте кордони між людьми.

Коли тема, на яку ви хочете знімати, дуже відома, але все ще актуальна, потрібно змінювати фокус. Якщо історію оповідає людина, яка є її учасником, вона у рази переконливіша за формальну начитку.

Про проблему біженців ми вирішили розповісти словами героїв – двох британських лікарів. І коли герої невимушено, неформально, людяно говорять між собою, це переконує і заохочує співпереживати.

Звісно, з часом приходить досвід, але, якщо ви хочете навчитися знімати, маю просту пораду: ідіть і знімайте зараз.

Фото Олени Зашко