FavoriteLoading 

Створюйте наперед шаблони матеріалів, відмовляйте на старті «непрофільним» ньюзмейкерам і завжди називайте власне прізвище, телефонуючи  потенційному джерелу інформації. Ці та десятки інших корисних прийомів увійшли до книжки Віталія Голубєва «Лайфхак для журналіста». Спеціально для Medialab автор вибрав 11 порад, які оптимізують вашу роботу.


1. Не беріться за всі теми підряд — тверезо оцінюйте власні сили й можливості редакції

Якщо у вашому колективі, образно кажучи, півтори людини, ви, звісно, можете обіцяти відвідувачу, який приніс тему для гучного журналістського розслідування, що справді неодмінно займетесь висвітленням проблеми корупції у місцевій поліції та підготуєте про це ґрунтовний матеріал. Утім чесніше, впевнений, буде відразу сказати: «Вибачте, у нас не вистачає для цього людей». Або: «Вибачте, це не наша спеціалізація». В ідеалі, варто дати телефони колег, які, на вашу думку, справді можуть зацікавитись темою, яку вам запропонували й за котру, з тих чи інших причин, ви не беретесь.

Відмовити «на старті» буде чесніше ще й тому, що людина, яка принесла тему для розслідування, згодом почне цікавитись: ну як там матеріал? І коли ви скажете, що нічого ще не робили, співрозмовник цілком логічно образиться: навіщо ж було годувати обіцянками? Перспектива зіпсувати стосунки в цьому разі — набагато реальніша, ніж коли ви відмовите на початку розмови. Бо в останньому випадку ви справили враження чесної людини, в першому — брехуна-маніпулятора: нагодували обіцянками, дали надію й нічого не зробили.

Зрештою, чимало редакцій та журналістів мають чітку спеціалізацію: хтось свідомо не порушує скандальних тем, хтось хотів би, але не має для цього кадрів, а хтось працює в режимі агрегатора новин і просто не готує власної аналітики та розслідувань (не тому, що боїться, а тому, що має зовсім іншу стратегію розвитку). Обирати власний шлях — право кожної редакції й кожного журналіста. Ви не повинні відчувати докорів сумління через те, що відмовляєтесь братися за певну тему — зараз вистачає і ЗМІ, і блогерів, і громадських активістів, аби вони змогли підхопити матеріал, від якого відмовились ви.

Часом виявляється, що інший ЗМІ підготував цілком придатний матеріал на тему, від якої ви відмовились, а ваша редакція без жодних фінансових втрат і з дотриманням законодавства про авторське право візьме й передрукує готову статтю, написану колегами. Як кажуть, теж варіант — у виграші всі!

Вміння сказати «так» тому, що створює для вас можливості, пов’язане зі здатністю сказати «ні» тому, що створюватиме проблеми.

 

2. Створюйте «серіали» з новин

Нещодавно журнал Playboy перезняв свої обкладинки 1970-1980-х років з тими самими моделями. Найстаршій із моделей, яка позувала для знімків, — 63 роки. Про це пише видання MediaSapiens

Справді, більшість тем, за які беремось, мають набагато довший «життєвий цикл», ніж спершу здається. Життя — це процес, безперервна лінія, а не сукупність окремо взятих точокподій. А отже дуже часто для створення цікавого матеріалу достатньо лише повернутись до теми, яку висвітлювали раніше, й поцікавитись: а що змінилось?

Задля економії часу немає сенсу щоразу писати новий текст «з нуля» — копіюйте базову інформацію зі статті-першоджерела, лише нанизуючи на неї нові факти й коментарі. Взірцем можуть бути документальні телепроекти з життєвими історіями, де короткий виклад суті повторюється декілька разів упродовж програми, аби глядач із будь-якого моменту міг зрозуміти суть справи.

Отже, частіше дивіться на подію як на процес, на новину як на лише один із кадрів фільму — і монтуйте власний новинний серіал, де кожну серію створює саме життя!

 

3. Створюйте шаблони матеріалів наперед

Ідучи на подію, яка відбуватиметься в розвитку (наприклад, резонансна сесія міської ради з багатьма питаннями), створіть заздалегідь заготовку першого матеріалу за темою. На місці події, пересвідчившись, що все іде за планом, ви зможете додати кілька свіжих деталей. Можливо, фото з місця події – і відразу активувати матеріал на сайті. Розвиток події в такому разі висвітлюватимете у наступних матеріалах. Зрозуміло, що так варто робити у разі, коли сама по собі подія є новиною. Скажімо, резонансна сесія, яку кілька разів переносили через неявку депутатів, або судове засідання в гучній справі. Те саме може стосуватися засідання, де мають ухвалити чи ні якесь прогнозоване рішення. Ви можете спрогнозувати його і так само створити «заготовку», згодом лише додавши деталей або змінивши час із майбутнього на минулий, якщо ви цю подію вже проанонсували – і це може бути окремий матеріал.

Чи не найпростіший приклад використання цієї технології – робота з результатами екзит-полу на виборах. Якщо ви знаєте, що голосування закінчується о 20 годині, а о 20.01 в онлайні будуть оприлюднені дані екзит-полів, створіть матеріал-заготовку, куди потрібно буде вписати лише відсотки за того чи іншого кандидата. Коли година Ч настане – відкрийте у браузері два вікна: сайт, де пишете статтю, і сайт, де оприлюднюють дані екзит-полу. Далі, як кажуть, – справа техніки. Головне – не забудьте поставити коректне посилання на першоджерело інформації. У будь-якій ситуації журналіст повинен дотримуватись елементарних норм професійної етики.

Інший приклад: засідання міської протиепідемічної комісії, де вирішуватимуть, чи продовжити у школах карантин. Чому б не створити й не залити в адмінку сайту два шаблони матеріалу за темою — на випадок продовження карантину й на випадок його завершення? Як тільки на засіданні приймуть те чи інше рішення — вам залишиться тільки активувати актуальний варіант матеріалу. А коментарі й деталі зможете викласти пізніше — в окремій статті. Тим часом новина-блискавка вже житиме власним новинним життям. Й збиратиме перегляди користувачів.

 

4. Завжди будьте у всеозброєнні сповідуйте принцип «розумної надлишковості» ресурсів, необхідних для роботи.

Це означає, що знарядь для фіксації інформації та допоміжних пристроїв для журналістської роботи у вас повинно бути трохи більше, ніж, скоріше за все, реально знадобиться. До «розумних надлишків» віднесемо  усе, що може убезпечити нас від форс-мажору.

Перевірте, щоб у записнику була достатня кількість чистих аркушів, у ручці – заряд, у диктофоні, фото- чи відеокамері – достатньо пам’яті та заряджений елемент живлення, на рахунку мобільного телефону – достатня сума коштів, аби в разі потреби зателефонувати , у тому числі – й на номер іншого оператора або стаціонарний міський номер. Перевірте, чи маєте номери служб таксі. А в гаманці – достатня кількість готівки (саме готівки, бо у місці, де ви можете опинитись під час інтерв’ю, банківську картку, на яку приходить ваша зарплата чи стипендія, можуть і не приймати). Цілком можливо, що вам несподівано знадобляться гроші, щоб, знову ж таки, викликати таксі або ж розрахуватися за себе, якщо співрозмовник запросив вас на обід. А в сумці чи портмоне постійно мають лежати паспорт і журналістське посвідчення. 

Готовність техніки до запису інформації власноруч перевірте перед тим, як вирушати на інтерв’ю – не покладайтесь на те, що про все подбає колега-оператор чи фотограф. Інтерв’ю – це ваша відповідальність. Його успішне проведення – це ваш імідж, а робота в команді особистої відповідальності не скасовує.

 

5. Розшифровуйте матеріал відразу після повернення з інтерв’ю

Це не означає, що в усіх випадках варто нехтувати іншими справами чи редакційними завданнями, аби за будь-яку ціну відразу почати працювати із записаним матеріалом. Пріоритети конкретного журналістського дня можуть бути різними, проте загальне правило – однакове: не відкладайте розшифровку матеріалу надовго.

По-перше, він може зазнати технічних пошкоджень (стертися чи загубитися). Імовірність цього зростає, що більше минає часу від знімання чи запису до моменту роботи з матеріалом. Можливо, ви відразу виявите, що частина матеріалу з технічних причин записалась неякісно – принаймні ви оперативно зможете прийняти рішення, що з цим робити.

По-друге, сідаючи за розшифровку матеріалу одразу, ви можете відтворити у пам’яті атмосферу розмови, пригадати ключові думки, усвідомити, що залишилось «за кадром», але було важливим для змісту бесіди. Це потрібно, щоб відповідним чином структурувати інтерв’ю, зробити певні змістові акценти, переформулювати власні запитання під важливі, ключові відповіді.

Можливо, побачивши, що певний важливий аспект висвітлено недостатньо, ви вирішите зв’язатись із співрозмовником і попросити про додатковий коментар (у тому числі – телефоном, електронною поштою чи через інтернет).

 

6. Фотографуйте замість того, щоб переписувати

Якщо перед вами той чи інший носій потенційно корисної інформації —сфотографуйте його на смартфон. Цілком можливо, потім знадобиться.

Фотографуйте таблички з іменами та посадами спікерів на прес-конференціях. Потім, працюючи над матеріалом, легше буде ідентифікувати, де — хто.

Фотографуйте документи, які в електронному вигляді вам недоступні, а переписувати інформацію звідти — довго. Наприклад, коли під час інтерв’ю співрозмовник показав вам цікавий документ на декілька сторінок друкованого тексту.

Нехай у вашому смартфоні будуть фотографії всіх необхідних сторінок паспорта, довідки з номером вашого ідентифікаційного коду, інших документів, які вам періодично потрібно пред’являти або дані яких треба наводити, заповнюючи різноманітні анкети.

Фотографуйте графіки роботи закладів, які відвідуєте періодично, щоб потім в останній момент не шукати, чи, пнаприклад, прийомний сьогодні день у відділі субсидій.

Фотографуйте на рекламних щитах телефони, фізичні адреси та адреси сайтів закладів торгівлі та сфери послуг, якщо виникла думка колись скористатись їхніми пропозиціями. Вам не потрібно буде з нуля шукати координати, достатньо буде лише переглянути фото в галереї смартфону.

Щоб сфотографувати документ, потрібно кілька секунд. Навіть якщо він вам не знадобиться, витрата ресурсів мінімальна. Натомість економія часу, у разі потреби, буде вагомою.

 

7. Телефонуючи кудись чи вперше контактуючи зі співрозмовником, чітко називайте своє прізвище, а не лише ім’я та місце роботи

Особливо це важливо, якщо у вашій редакції працює кілька людей з однаковим ім’ям.

Чимало можливостей зберегти контакт з людьми втрачається лише через те, що коли співрозмовник сам телефонує до редакції, ваші колеги просто не можуть ідентифікувати, якого саме з трьох Микол, хочуть почути. А він не знає про вас більше нічого, окрім того, що йому телефонував Микола з газети і просив інформацію, якої тоді в нього не було, а тепер є, і він готовий нею поділитися. 

Журналіст — це не майстер, якого ви наймаєте для ремонту: його зазвичай справді запам’ятовують за ім’ям і практично ніхто не запитує прізвище. Натомість журналіста якнайбільше людей повинні пам’ятати за прізвищем (навіть якщо забудуть ім’я) — щоб потім нові можливості заробітку знаходили саме вас, а не вашого тезку.

 

8. Зі справді важливих питань і до справді важливих, перспективних співрозмовників телефонуйте з власного, а не зі службового телефону

Нехай саме ваш особистий номер залишиться у ньюзмейкера — особливо, зважаючи на те, що не факт, що ви працюватимете до пенсії саме в цій редакції. Не дуже довіряю й варіанту «Запишіть на майбутнє мій особистий телефон». Людина в цей час уже розмовляє по телефону, а отже, записати вона може, скоріше за все, лише на папері, якщо має до цього доступ. Та й чи стане вона потім переносити цифри, записані на клаптику, у пам’ять свого телефону? Наскільки ви важливі для цієї людини, аби вона витратила на фіксацію вашого номера бодай кілька секунд свого часу?

Отже, краще, щоб номер вашого телефону відразу висвітився на екрані телефону вашого співрозмовника. Не економте на дзвінках людям, які можуть бути для вас корисними у майбутньому.

Виправдання у стилі «Дзвонити на номери іншого оператора — дорого» залиште комусь іншому. Якщо сфера вашого заробітку — інформація, телефон на дві сім-карти окупиться дуже швидко.

Ще один нюанс, який часто трапляється, коли ви телефонуєте зі службового, а не власного телефону. Дехто має можливість відповісти на нетермінові дзвінки лише по завершенні робочого дня. Хтось свідомо планує у своєму графіку спеціальний час для обробки нетермінових вхідних дзвінків. Особливо, якщо в людини їх багато, і це — постійна практика. Сам інколи так роблю й раджу робити іншим — відповідати на нетермінові дзвінки наприкінці робочого дня, виділивши для цього певний час. Отже, цілком може трапитись, що ньюзмейкер зателефонує вам лише після 18-ї години, коли редакційну безлімітку ніхто не братиме, бо нікого не залишилось в офісі. Або на дзвінок відповість той, хто довше затримався на роботі. Не факт, що він у курсі, хто з колег кому телефонував упродовж дня. Або відповість… прибиральник чи охорона. Не факт, що людина перетелефонує. Не факт, що інформацію про дзвінок, адресований вам, передадуть. Тому не покладайтесь на випадковість — покладайтесь на власний телефон.

 

9. Хтось із колег диктує іншому телефон ньюзмейкера — відразу записуйте і собі

По-перше, журналістське життя — непередбачуване. Інформація, яка сьогодні здається нам непотрібною, завтра цілком може виявитись актуальною. А по-друге, колись ви зможете дати записаний нині телефон комусь із колег, хто його потребуватиме. А на взаємодопомозі багато тримається і в журналістиці, і в житті загалом.

 

10. Не скаржтеся телефонному співрозмовникові на ваші попередні безуспішні спроби сконтактувати з ним

Викресліть зі свого журналістського лексикону фрази на зразок: «Я вам телефонував уже, але ви чомусь не відповідали / були поза зоною зв’язку / збивали мій виклик…». Не змушуйте людину виправдовуватись — вона вам нічого не винна. Це її право — відповідати або не відповідати на дзвінки. Вам потрібна результативна розмова з людиною чи причини, чому вона не відповіла вам минулого разу? Відразу переходьте до справи. 

Виняток із цього правила — один: коли ви хочете отримати інший телефонний номер людини, за яким, припускаєте, вона більш доступна. Наприклад, телефонуєте на стаціонарний, але хотіли б у майбутньому спілкуватися з допомогою мобільного. Або знаєте, що в людини є інший номер. Тоді цілком логічно попросити про номер, за яким ньюзмейкер більш доступний, пояснивши це попередніми безуспішними спробами зателефонувати. Однак пам’ятайте: сконтактувати з людиною і отримати від неї інформацію — це ваша робота, і ви маєте бути завжди готові до труднощів. Це нормально. Інша річ, що варто постійно думати, що саме можна вдосконалити у своїй роботі, аби перешкод було менше.

 

11. Не дивуйтесь, якщо співрозмовник не відповідає на дзвінок чи збиває виклик. Можливо, одна з причин його успішності — якраз у тому, що він цінує свій час і не хапається за телефон, щоразу почувши дзвінок.

Дехто з журналістів телефонує до людини о 10-й, 11-й і 12-й годинах, і не почувши відповіді, вирішує, що співрозмовник його ігнорує. А це депутат, який у цей час працює у сесійній залі на пленарному засіданні й не має можливості відповідати на усі вхідні дзвінки, особливо з незнайомих номерів.

Перш ніж робити висновки про людину, варто більше дізнатись про її робочий графік. Річ у тім, що у  журналістів він загалом вільніший, неформальніший, ніж у представників багатьох професій. Тим більше з огляду на те, що комунікація, зокрема, й телефонна — це постійний і важливий інструмент нашої діяльності. Натомість для людей багатьох професій робочий день зовсім не полягає виключно у комунікації. Можливо, вони навіть до телефону дотягнутися не можуть — не до того просто.

Подумайте, що в цей час може робити людина? Лікар — проводити операцію. Викладач — читати лекцію. Депутат — голосувати у сесійній залі. І це не кажучи про людей, які працюють фізично.

Намагайтесь більше дізнатись про спосіб життя людини (зокрема, про те, як проводить час протягом доби) — фіксуйте це у базі контактів або у пам’яті й використовуйте для ефективнішої комунікації: коли краще телефонувати, з чого почати розмову, про що говорити під час зустрічі.


Віталій Голубєв — викладач Острозької академії, секретар Національної спілки журналістів України, головний редактор Видавничого дому «ОГО». Його книжка «Лайфхак для журналіста: як ефективно використовувати час та інформацію» вміщує 86 порад з професійної та особистої ефективності. Замовити видання можна у автора за електронною адресою vg2001@ukr.net або на його сторінці у Facebook. 


Зображення: Unsplash