dsc_7591 FavoriteLoading 

Як цікаво розповідати історії: поради колишньої редакторки теленовин Бі-бі-сі Анджеліни Фуско.

Анджеліна Фуско працює в DART Center for Journalism and Trauma – проекті Колумбійського університету, що допомагає журналістам професійніше писати й говорити про фізично або морально травмованих людей. Перш ніж стати медіатренером, вона багато років працювала редактором програми теленовин Newsline Бі-бі-сі Північної Ірландії. Її майстер-клас для студентів і гостей Школи журналістики УКУ пройшов у режимі off the records – Анджеліна принципово не дозволяє вести відеозапис. Ми занотували кілька порад тренерки для журналістів, які хочуть навчитись розповідати яскраві історії.


Перш за все, Анджеліна Фуско радить вправлятися: «Підійдіть до незнайомої людини, розкажіть про себе, вашу освіту, роботу, поділіться улюбленою історією з дитинства». Потрібно вчитися робити акценти на оригінальних темах і пояснювати аудиторії те, чого вона не розуміє. До прикладу, щоб змусити британця зрозуміти відчуття сирійського біженця, можна запропонувати йому уявити, що війна відбувається у їхній країні, і їм доводиться покидати свої оселі. Такі матеріали здатні знизити рівень напруги в суспільстві й покращити ставлення до біженців.

«Журналіст повинен шукати шлях, яким ще ніхто не ходив. Є поняття default narrative (розповідь за замовчуванням) – це рамки, створені для оповіді редактором, власником медіа, або ж накладені на самого себе автором. Стереотипів і кліше під час створення матеріалу слід уникати. Грайтеся. Намагайтесь поєднувати непоєднувані речі. Чи знаєте ви, що може бути спільного в ложки та снігу? А ви придумайте! Тренуйте свій розум: треба змушувати його шукати нові ракурси», – рекомендує Анджеліна Фуско. Головною якістю для журналіста вона називає допитливість.

Є теми, які журналісти висвітлюють щороку – загибель «Титаніка», наприклад, уже понад сто років. Здається, за це час можна було вичерпати все можливе з цієї теми, але журналісти Бі-бі-сі зуміли її оживити. 2005 року вони вирушили в наукову експедицію на дно океану, а потім відрядили кореспондента на кладовище, де поховані тіла загиблих під час кораблетрощі. На наступний день після трансляції документальної стрічки до редакції зателефонувала жінка, яка сказала, що автори припустились помилки. Мовляв, її дідусь не похований на тому кладовищі – його тіло не знайшли в океані. Таким чином, завдяки фільму Бі-бі-сі жінка знайшла свого дідуся за 90 років по його смерті. «Іноді важко спрогнозувати, де можна знайти історію, але не треба боятись експериментувати», – радить Анджеліна.

Формула доброї історії, за її словами, така:

S – surprising (дивує)

T – transforming (змінює)

O – out of ordinary (є неординарною)

R – real people (стосується реальних людей)

Y – why should І care (містить щось, чим людина переймається)

dsc_7579

Цікавість до кожної теми, пояснює Анджеліна, має свою криву: починається, триває певний час, вщухає і зникає повністю. Зазвичай журналісти намагаються довідатись про все якнайшвидше, адже знають, що незабаром тема, хоч яка актуальна зараз, уже не буде нікому цікавою. «Кілька років тому одного англійського футболіста ув’язнили за порушення закону. Всі ЗМІ розповіли про це, і по завершенні суду про це забули. А радіо Бі-бі-сі зв’язалось із родиною футболіста в день, коли його звільняли з тюрми, поспілкувалось із самим спортсменом, тож він, вийшовши на волю, відразу поїхав до студії на прямий ефір. Там він розповів про свою помилку, щоб інші люди не припускались такої самої. Забута історія постала з мертвих завдяки радійникам, які шукали оригінальні підходи», – наводить приклад журналістка.

Щоб знайти ці підходи, слід звертати увагу на те, що довкола: нові теми завжди є в полі зору, просто потрібно їх помічати. Анджеліна розповідає, як її знайомий на прогулянці в горах, ставши на камінь посеред річки, помітив на ньому напис. Це був надгробок сімнадцятирічного хлопця, померлого під час Першої світової війни. Журналісти зібрали команду, забрали камінь із води й віддали на експертизу. Потім знайшли родину цього хлопця, поїхали до них; на стіні в будинку висіли його фото, на горищі були речі з його ініціалами. Нащадки навіть не знали, ким він був.

Окрім пошуку тем, надзвичайно важливе вміння для журналіста, за словами Анджеліни Фуско, – рахувати. Майбутнє, за її словами, за цифрами, статистикою, розрахунками. «У новинах трапляються недоречні порівнянні війни в Іраку з війно у В’єтнамі, – наводить вона приклад. – Ми повинні говорити про те, що в Іраку було сто загиблих на день, а у В’єтнамі дві тисячі».


 

Фото Ірини Роговик