FavoriteLoading 

Скорочений переклад розділу з книжки «Занурення в журналістику даних» — Diving The Data Journalism.


 

Припустімо, ви вирішили, що вашому виданню під силу журналістика даних. Як зробити її частиною рутинної редакційної роботи? Люди в редакції й без того зайняті, робочих рук і грошей зазвичай бракує. Ваше завдання — вплести журналістику даних у роботу, яку вже виконують журналісти.   

Дві головні якості, необхідні, щоб опанувати журналістику даних — критичне мислення, зазвичай притаманне журналістам, і базове вміння користуватись таблицями. В роботі з даними критичне мислення означає, що до цифр потрібно ставитись так само прискіпливо, як і до будь-яких інших джерел.

Яскравий приклад того, як робити не треба — матеріал про викрадення людей у Нігерії. Блоґ FiveThirtyEight опублікував текст із анімованою картою, що засвідчувала різке зростання кількості викрадень у цій країні. Тема була актуальною — в медіа обговорювалось викрадення сотень дівчат-підлітків.

Проблема полягала в тому, що автори аналізували кількість публікацій про викрадення людей у Нігерії, а не самих випадків викрадення.

«Не можна з упевненістю стверджувати, що кількість викрадень зросла, тільки через те, що медіа публікують більше новин про викрадення, пояснює експерт із візуалізації даних Альберто Каїро (який, до речі, виступав у Львові). – Можливо, новин побільшало просто тому, що видання стали більше цікавитись цією темою». Автор FiveThirtyEight підрахував і відобразив на мапі зміни в цифрах, проте не осмислив критично, що можуть значити ці дані. Черіл Філіпс із Стенфордського університету каже, що журналісти повинні навчитись «ставити запитання даним» та само, як ставлять їх героям.

Знатись на таблицях, за визначенням Дерека Вілліса з ProPublica, означає вміти користуватись ними і створювати їх, а не лише дивитись. Йдеться, щонайменше, про базові знання з математики, що дозволяють обчислити, ну, хоча б відсоток.

Онлайн-курс Стіва Дойґа з Аризонського університету з користування таблицями триває кілька годин, а Гелена Бенґтссон із The Guardian говорить, що може навчити будь-кого 80 відсоткам навичок, необхідних для журналістики даних, за півдня. Головні навички такі:

  1. Сортування колонок даних у певному порядку. Це дозволяє вам знайти, наприклад, найвищу зарплатню в штаті чи найнижчий рівень злочинності в країні.
  2. Фільтрування — звуження загального масиву даних до тих частин, які вам цікавлять. Це дозволяє вам, наприклад, побачити лише спонсорів виборчої кампанії у вашому штаті, а не в країні загалом.
  3. Арифметика. Додавання чи ділення дозволяє визначити, наприклад, на скільки зріс бюджет у порівнянні з минулим роком.

Усе це можна робити за допомогою Microsoft Excel або безкоштовних Google Sheets. Тим, хто хоче навчитись виконувати складніші завдання, Бенґтссон рекомендує спеціальні інструменти. Наприклад, щоб аналізувати дані для журналістського розслідування, корисно знати SQL та вміти користуватись базами даних, а для гарнішої візуалізації варто опанувати Google Fusion Tables.

Можна найняти людей, які вже вміють працювати з даними. Проблема в тому, що у школах журналістики цього зазвичай не вчать. У матеріалі про необхідність запровадження навчального курсу роботи з даними Ліндсі Кук відзначає, що як медійна індустрія, так і фахова освіта не встигають за стрімкими змінами в технологіях. За її словами, студентів у школах журналістики досі переконують, що можливість не мати справу з математикою — перевага їхньої професії. Тим часом стара традиція, коли медіа наймали випускників і навчали їх у редакції, занепадає: роботодавці сподіваються знайти молодих журналістів, які вже вміють працювати з цифровим контентом.

Отже, вчити, як мати справу з даними, доводиться і досвідчених журналістів, і молодняк. Є різні способи навчання: майстер-класи запрошених тренерів, «навчальні табори», залучення спеціальних команд, що працюють у редакції, онлайн-навчання тощо.  

Гелена Бенґтссон у The Guardian успішно поєднує кілька способів. Її команда проводить тренінги для охочих опанувати Excel, показує зразки публікацій, заснованих на аналізі даних, та індивідуально працює з журналістами, допомагаючи покращити їхні матеріали. Поза тим, Бенґтссон вважає надмірністю навчати журналістики даних абсолютно кожного в редакції. Натомість, слід добирати журналістів, найдужче зацікавлених у навчанні та готових застосувати набуті знання й навички.

Редакторка відділу даних аргентинської газети La Nacion Флор Коельйо вважає, що люди, придатні до такого навчання, не обов’язково є найбільш технічно грамотними в редакції. Це радше наполегливі люди, схильні до інновацій та експериментів.

Бенґтссон погоджується: «технарі» не завжди найкращі. Одна з її найкращих учениць — журналістка віком за п’ятдесят, що писала на теми, пов’язані з соціологією. Бенґтссон допомогла їй обрахувати кількість заяв про сексуальне переслідування в університетах; упоравшись із цією роботою, журналістка зрозуміла, як аналіз даних може допомогти в її роботі. У співпраці з журналістом фахівцеві з даних важливо використовувати інструменти та техніки, які той зможе зрозуміти і використовувати власноруч. Тому Бенґтссон вважає, що вміти працювати з таблицями в редакції повинні всі — адже саме це вміння є «дверми» до інших форм журналістики даних: візуалізації, розслідування, написання програм для новинних додатків.

До участі в тренінгах Бенґтссон із роботи з даними зголошуються люди з різних підрозділів The Guardian — не лише журналісти. Вона вчить цих людей користуватись кількома складнішими інструментами, наприклад, Pivot Tables  та формулами, але насамперед — працювати з таблицями.

Ліндсі Кук застерігає: вивчення журналістики даних має бути добровільним. Вона наводить приклад твіттера, яким журналістів роками змушували користуватись редактори, тож багато хто почав сприймати мікроблоґінґ як понаднормову роботу. Натомість, тренери повинні розібратись у тому, як саме працюють журналісти в цій редакції, та переконатись у тому, що робота з даними може полегшити цю роботу та зробити її ефективнішою. Кук також рекомендує пояснювати журналістам, що навички роботи з даними зменшують, а не збільшують кількість роботи, й можуть вивільнити час для інших справ.

Консультант із роботи з даними Куанґ Кенґ — фрилансер, що проводить тренінги в редакціях. Його часто запрошують до невеликих та середніх ЗМІ, аби він навчив журналістів працювати з даними. Він каже, що одним із головних його завдань є допомогти журналістам і редакторам зрозуміти: дані — доступний для них ресурс. «Серед них поширене хибне переконання, що журналістика даних — дуже складна чи дорога штука, яку можуть собі дозволити лише великі медіа на зразок The New York Times i Washington Post», – каже Кенґ. Ще одним викликом є відірвати журналістів від щоденної виробничої рутини і заохотити опанувати щось нове.  

Навчивши журналістів працювати з даними, Кенґ радить їм співпрацювати з мережами на зразок IREHacks/Hackers or the Global Investigative Journalism Network, які можуть надавати технічну та логістичну підтримку.

Зрештою, редактор може просто дати журналістові час, аби він опанував журналістику даних самотужки. Для цього потрібна мотивація, але чимало фахівців із журналістики даних є самоуками.

З чого почати, якщо хочеш сам навчитись аналізувати дані? Керівник тренінгового центру NICAR Джеймі Дауделл підказує: з місцевого бюджету. В більшості випадків ці цифри доступні — принаймні, в США — та порівняно легко зрозумілі.

Сара Коен, яка зараз працює у The New York Times, написала книжку “Numbers in the Newsroom”, яка допомагає журналістам подолати страх перед математикою та вчить читати документи, повні цифр.  Книжка вчить користуватись найпростішою арифметикою — «на рівні третьокласника». В ній є цілий розділ про те, як аналізувати бюджети. Редактор Pro Publica Скотт Кляйн називає книжку Коен цінним джерелом, яким користується для навчання молодих журналістів у New School. І наводить ще один аргумент на користь того, щоб почати з бюджету: це природний предмет журналістської цікавості.

Кляйн радить учитися працювати з даними на реальних темах і випробовувати набуті навички на практиці, а не лише вправлятись. Онлайн-курси — наприклад, із програмування, — пропонують учневі прості завдання на зразок «як зробити бутерброд із арахісовим маслом» або «як скласти елементарну гру». Журналіст, на думку Кляйна, повинен відразу братись за серйозну роботу й доводити її до кінця.

Ось і Джу Янґ із нью-йоркського City University радить журналістам, які опановують журналістику даних, переймати «цей стартаперський принцип — В.І.К.З., візьми і, курво, зроби!».

Головна проблема початківців полягає в тому, що редактори хочуть, аби матеріали, засновані на аналізі даних, робилися швидко, були точними й недорогими. Тому так багато матеріалів робляться на основі одних і тих самих цифр: результатів перепису населення, статистики служби зайнятості, статистики злочинності ФБР, звітів про фінансування виборчих кампаній і, знову ж таки, місцевих бюджетів. Ці дані доступні кожному журналісту, й кожен залюбки знайде в них тему для матеріалу, бо їх можна локалізувати.

The National Institute for Computer-Assisted Reporting, організація, яку фінансує американська асоціація журналістів-розслідувачів IRE, пропонує чимало підготовлених для аналізу добірок даних з усієї Америки. Доступ до них платний, але маленькі медіа платять менше за великі корпорації.

Дауделл каже, що в ідеалі редактори, які контролюють щоденне наповнення видання, повинні хоч трохи знатись на журналістиці даних, щоб редагувати матеріали, засновані на аналізі цифр, і розуміти, чи правильно вони інтерпретовані. Якщо ж із редактором не склалося, журналістам слід учитись цього самотужки.  «Іноді треба інвестувати в це трохи свого вільного часу», – додає Дауделл.

Втім, опанувати журналістику даних — це одне, а впровадити її в повсякденну редакційну практику — інше.

Багатьом журналістам і редакторам видається, що на журналістику даних немає часу, адже вони дуже зайняті висвітленням поточних подій. Хоча в ідеалі одне не мало б заважати іншому — навпаки. Практично кожен журналіст використовує дані в тій чи іншій формі — треба просто робити це грамотно.

«Подивіться на те, як ви збираєте інформацію, яку вважаєте цінною, – радить Дерек Вілліс із ProPublica. – Ви можете полегшити собі роботу, просто змінивши спосіб її отримання та зберігання». Наприклад, журналісти, які регулярно роблять запити до органів влади, часто отримують відповіді, надруковані на папері чи збережені в форматі pdf. Зробивши запит на інформацію в форматі структурованих даних — власне, таблиці, — вони могли би значно швидше проаналізувати її та знайти закономірності.

Фрилансерка Гіларі Найлз розповідає, що зробила кілька успішних розслідувань, узявшись за дані, які вже мала, але просто не аналізувала. «Ми збираємо масу даних,  – говорить вона. – Справжні перли ховаються в таблицях, чекаючи на того, хто їх знайде». Вона радить журналістові запитати себе: «яке питання найчастіше постає, коли йдеться про мою тему?» й подумати, чи може аналіз даних допомогти знайти відповідь. Або: «що найчастіше говорять про мою тему?» – і чи можна чіткіше визначити тенденцію, проаналізувавши дані. Якщо призвичаїтись робити це, аналіз даних стане органічною частиною повсякденної роботи журналіста.


 

Оригінал статті: American Press Institute