Соціальний психолог Олег Покальчук останні два роки працює з українськими військовими.

Експерт розповів про те, як армія комунікує з суспільством і котрі з цих практик можуть стати у нагоді журналістам.

Діагноз України

У нас є книжково-газетне уявлення, яке суспільство демократичне, злагоджене. Відбувається ефект пророцтва, яке саме себе «справджує».

Для Сходу більш притаманне почуття приналежності і бажання чимось пишатися. Для Заходу – індивідуалістичність та егоцентричність. Але в обох випадках мотиви виживання є руйнівними.

Україна – це консервативна країна, яка говорить про ліберальні цінності, про відкритість до змін, але насправді не дуже хоче прикладатися до того, щоби особисто їх здійснювати. Вона відкрита емоційно, але закрита до співпраці. Натомість політична нація, яка поки що становить меншість, – відкрита.

З точки зору демографії Україна – країна бабусь. Ця маса не просто впливає на картинку, але й виховує і буде виховувати нащадків, відповідно до власного тренду виживання.

Україна виглядає приблизно так: консервативне суспільство прогресивних наймитів, які хотіли би працювати на когось у Європі чи в Америці, але при тому зберігати свої цінності.

У кожній смисловій ніші у нас є дуалізм. Діє подвійна, а іноді й потрійна мораль. У нас консерватизм – треба, щоб він був такий хороший, як лібералізм. Капіталізм – має бути соціальний захист. Прогрес – треба плекати музейні цінності.

Ми захоплюємося Тарасом Бульбою, який славиться тільки тим, що вбив двох синів, не залишив після себе нічого і згинув через дурну люльку. І це є взірцевим культурно-фольклорним типом української поведінки.

Всі українські народні пісні починаються зі слова «Ой». Це жаління. Ми звикли, що ненька у нас страждала і знову страждає. Як тільки ми починаємо вживати цей хід думок – даємо меседж злочинцю. Як працює кишеньковий злодій? Він бачить проблеми людини в її очах.

Три вибори українського суспільства

  1. Європейський вибір. Ми собі психологічно уявляємо, що далі світу нема, там якісь потвори. А нас багато, і нас не подолати.
  2. «Вата». Їх більше, ніж тих, хто артикулює свою проросійськість, бо ці люди налаштовані на виживання. Що убогіше вони живуть, то більше їх цікавлять шлунково-кишкові рефлексії. Їм неважливо, як називається країна, де вони живуть. Їх цікавить споживання. Таких навряд чи можна змінити. Переконати людей дуже важко, або й неможливо, проте можна змінювати їхню поведінку.
  3. Між людьми із європейським вибором і «Ватою» є «Вишивата». Вони консервативні, щиро плекають традиційні цінності. Це категорія вірян, у яких Біблію може заміняти Кобзар. Полеміка з ними – все одно, що критика Церкви з точки зору фізики чи хімії. Це різні системи координат.

Військова комунікація

Медійники завжди белетризують війну, тому що це психологічний захист проти огидної сфери життя. Комунікація у цьому процесі чітка і відмінна від цивільної. Там нема часу полемізувати, бо є військова приказка: якщо довго думаєш, то перше, що приходить у голову, – це куля.

Військова комунікація заточена на дуже простий результат – знищити ворога. Менеджерської парадигми «win – win» (щоби усім було добре) не існує. Це поведінкова риса людей, які мають можливість заплатити за збитки цієї комунікації.

Фази військової комунікації, які корисно знати журналістам:

  1. Аналіз цільової аудиторії. Ви повинні розуміти, з ким спілкуєтеся. Якщо ви хочете ефекту, у вас має бути зрозуміла мішень.
  2. Серійність. Для здійснення інформаційного впливу, навіть для встановлення симпатії, ніколи не буває достатньо одного меседжа. Тому завжди думайте про розробку серії інформаційних впливів.
  3. Оформлення. Під час війни у В’єтнамі батальйони спецпризначення мали візитні картки у вигляді гральних карт, які вони лишали на тілах ворогів. Спеціалісти сило-психологічних операцій дискутували щодо їхньої доцільності, бо там навіть було написано в’єтнамською мовою: «вам усім кранти наступного разу». Експерти зійшлися на одному: за відносної ефективності процесу деморалізації противника це відчутно підіймало бойовий дух солдатів.
  4. Затвердження. Люди, які планують акцію, що їй ви надаєте інформаційну підтримку, повинні бути з цим згідні. У чому великий недолік того, як пишуть журналісти про війну? Вони роблять це з власної руки. Варто принаймні почитати, чим відрізняється один калібр від іншого. Важливо розуміти, куди стріляють.
  5. Видання, доставка, розповсюдження. Це стосується не лише логістики, а й таймінгу. Під час війни вся інформація застаріває приблизно вдвічі швидше. Цінність оперативної інформації становить три дні. Інформації про суспільні настрої – до тижня. Через п’ять днів ситуація змінюється, бо знервовані люди швидше реагують.
  6. Планування. Важливо розуміти, на що ви реально можете вплинути. Потім треба сформулювати опис впливу: раните противника у символічну ногу чи пристрілюєте у голову. Потрібно також оцінювати загрозу, проти якої здійснюєте вплив. Далі аналізуєте, чим противник може вам нашкодити або що він хотів би зробити, якби мав змогу. І на останньому етапі ви визначаєте «точку прикладання». Наприклад, критично вразливе місце російського противника – відсутність почуття гумору. Пафос, драматизація, велич роблять імперії дурнуватими.
  7. Оцінка. Ми завжди оцінюємо свою роботу у вигляді самовихваляння. Проте оцінка – це влучення у ціль.

Слова війни

Слова, якими ми говоримо – красиві і правильні, але не функціональні. Вони означають все на світі, але не діють.

Є слова-табу. Це ментальні блоки. Власні стереотипи про те, де свої, а де чужі, люди поширюють на семантику і культурні особливості. Ви ніколи не дійдете до цільової аудиторії через їхні табу. Встановити комунікацію можна тільки тоді, коли ви враховуєте, якою психологічною мовою говорять люди.

Є фільтри цільової аудиторії – стать, вік і соціальний статус. Шахтар донецький і шахтар червоноградський швидко порозуміються, попри релігію та мову. Не факт, що комунікація продовжиться, але це те, з чого можна починати.

Транспондер – це система у літаках, яка у відповідь на запит сигналізує, чи ця одиниця належить до наших збройних формувань. Якщо сигнал не спрацьовує, активізується режим тривоги. Те саме відбувається й у людській комунікації. Меседж, націлений на аудиторію, має відповідати запиту.

Лексика. Це добре знають люди, які займаються обміном полонених. Щойно використовуєте словник, який впізнає ваш співрозмовник, комунікація налагоджується. Якщо ви у розмові з людиною зі Сходу вживаєте слово «майдан», у неї спрацьовує маячок – «он бандеровец». Це як у книжці про Гарі Поттера – ім’я, яке ми не говоримо вголос. Тобто про це повідомляємо, не називаючи самого  слова. Тоді люди на це погоджуються.

Психологічні проблеми тих, хто пережив війну

  1. Симптоми бойової втоми:
  • людина «гальмує», коли від неї вимагають швидкої реакції,
  • забування.
  1. Посттравматичний стресовий розлад. Це надовго перевертає людину зсередини. Найінтелігентніші і найпримітивніші групи переживають це найлегше, за два роки. Інші – до 7 років. Польова практика показує, що людина, яка отримала поранення або була контужена, легше переживає цей стан, тому що має індульгенцію – вона не вмерла.

Симптоми:

  • безсоння
  • пильність
  • тривожність
  • на буденні речі людина реагує криком
  • притупленість емоцій (це стосується емпатії, чуйності)
  • погіршення пам’яті і погана концентрація уваги
  • депресія (наприклад, людина не носить цивільного одягу чи їй незручно спати на ліжку)
  • небажання спілкуватися
  • зловживання алкоголем чи наркотиками
  • спогади і самозвинувачення
  • галюцинації (при тяжкій формі; спочатку з’являються запахи, потім – слухові галюцинації, далі – зорові)
  • самогубства (стаються, коли людина начебто адаптувалася, а потім запитує себе, що вона тут робить)

Порада: На мирній території ви не зможете взяти інтерв’ю у людини, яка була на війні, якщо вас їй не порекомендували.

Як критикувати військових за алкоголізм

  1. Вживайте аргументи тих, хто був на фронті.
  2. Залучайте людей, чий вплив не матиме критики.
  3. Говоріть про статистику алкоголізму серед військових. Тобто про загальні речі.
  4. Боріться з алкоголізмом за допомогою гумору. Можна зробити меми.
  5. Натякайте, що п’яний військовий – усе одно, що покійник.

Вікторія Топол

ФОТО: з Архіву Медіафоруму-2015

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.