new-york-times-newspaper-1159719_960_720 FavoriteLoading 

Що робити, якщо (вам здається, що вас) перебрехали, або ви перебрехали когось, або це зробили у публікації вашого видання.


«Журналісти перекрутили мої слова». Ця фраза – найостанніший (навіть після патріотизму) притулок негідників, що дозволяє «зберегти обличчя», якщо бовкнув щось не те. У світі постправди люди радше повірять, що журналюги вкотре перебрехали поважну людину, ніж простягнуть руку до першоджерела й перевірять коректність цитати. Водночас, ніде правди діти, журналісти часто перебріхують ні в чому не винних героїв. Часом навмисно й навіть зловмисно, частіше через неуважність, невправність або поспіх, або занадто захопившись редагуванням. Ситуація настільки ж типова, наскільки стресова для всіх сторін: перебреханого героя, журналіста й редакції, що опублікувала чи пустила цитату в ефір. Як вийти з цієї халепи з найменшими втратами? Ось покрокова інструкція.


 

Ви герой – це ваші слова перекрутили журналісти

 

Перш за все, зупиніться, глибоко вдихніть, видихніть і запитайте себе: ви точно впевнені? Людина далеко не завжди пам’ятає дослівно, що казала вчора чи тиждень тому, а ще рідше записує свою розмову з журналістами на диктофон або відеокамеру. Якщо ви майже зовсім, але не на сто відсотків упевнені в своїй правоті, кавалерійська атака на автора може завершитись для вас фіаско.  

Окремий випадок – це якщо ви сказали саме це, але мали на увазі інше. Наприклад, опублікована цитата не передала вашу іронію або підтекст, який ви вкладали у сказане. В цьому випадку претензії до журналіста не матимуть сенсу, але ви можете спробувати пояснити, що мали на увазі, та запропонувати уточнити форму, не змінюючи змісту сказаного.

Та припустімо, що ви точно-точно казали не так, як вони написали. Перш ніж формулювати свої претензії, спробуйте розібратися, що саме сталося з вашою цитатою. Наприклад:

 

tabl-text-01

 

Те, що публікують не все, що ви говорили – нормально. Журналісти не лише не зобов’язані передавати ваші цитати дослівно в повному обсязі, а й навпаки – мають святий обов’язок перед аудиторією брати з прямої мови героїв лише важливе й формулювати цитати так, аби можна було зрозуміти суть і не було зайвих слів.

Якщо ви збираєтесь звинуватити журналіста в тому, що ваші слова вирвали з контексту, будьте готові навести контекст (бажано – дослівно). Наприклад, начебто ленінська фраза «будь-яка кухарка може керувати державою» є вирваною з контексту частиною цитати «ми знаємо, що кожен чорнороб і кожна кухарка не спроможні негайно взятись до керування державою». Якщо ви не можете так само переконливо проілюструвати свій випадок, краще не починайте.

Те саме стосується звинувачення в тому, що відео- або аудіозапис маніпулятивно змонтований: покажіть оригінал і поясніть, що саме з ним зробили. Аргумент «це монтаж» використовували різні люди, від Кучми до фанатів Івана Дорна, але без унаочнення маніпуляції він безпорадний.

Окремий випадок – коли вам не подобається заголовок. Ви справді вимовили слова, винесені автором або редактором у заголовок, але вважаєте, що набагато краще було б винести туди вашу цитату про зростання відсотка жирів у маслі або дорожню карту реформ. Або не хочете, щоб саме ця ваша думка сприймалась як головний акцент матеріалу. Як ось цей спортсмен, який пожартував, а журналіст узяв та й виніс це в заголовок. Так от, у мене для вас погані новини: це не ваша компетенція. Все, що ви сказали, може бути використано як заголовок. Змиріться.

Якщо журналіст перекрутив ваші слова, лезо Оккама підказує нам три найімовірніші причини:

 

  1. Він недочув або не зрозумів. Тому важливі цифри, маловідомі терміни та власні назви варто писати на папірці або просто в блокнот журналістові. Прес-релізи, слайди – все це також допомагає. Зрештою, бувають просто помилки. Пам’ятаю, як один кінознавець вилив на журналістку, що написала в його інтерв’ю «треш» замість «слешер», відро отруйної жовчі,  хоча чим слешер не треш?

 

  1. Він (або редактор) переборщив із редагуванням, скорочуючи чи змінюючи пряму мову.

 

  1. Він свідомо зманіпулював вашою цитатою з суб’єктивних причин.

 

Тепер ключове питання: якого вирішення цієї проблеми ви прагнете? Це може бути виправлення вже опублікованої цитати, спростування (публікація уточненої інформації) або відкритий конфлікт із випусканням пари.

Якщо йдеться про онлайн-видання, виправити можна все. Якщо про друковане видання, теле- чи радіоефір, то поїзд уже пішов, але не зовсім – у всіх цих медіа в наш час є онлайн-версії, де хибна цитата залишиться й може вас компрометувати до кінця днів інтернету. Якщо йдеться про банальну помилку чи плутанину, виправлення – ідеальний вихід.  Спокійне, без агресії, звернення до журналіста і/або редактора з проханням виправити «викрадач без культури» на «викладач фізкультури». Запропонуйте чіткішу заміну своїй не досить добре сформульованій думці, і в дев’яти випадках із десятьох вам підуть назустріч.

Гірше, якщо це щось серйозне: наприклад, із вашої експертної поради «в жодному разі не їсти мухомори» зникло «в жодному разі не». І це вже прочитали десять тисяч потенційних грибників-небіжчиків, які навряд чи повернуться до тексту, щоб побачити виправлення. В цьому випадку є сенс просити видання, телекомпанію чи радіостанцію опублікувати чи озвучити в ефірі уточнення (це слово в редакціях сприймають не так болісно, як «спростування»).

Корисна порада: краще спочатку попросіть, а не відразу починайте погрожувати судом. Судові позови проти ЗМІ шкідливі для карми, заберуть багато вашого часу й не принесуть вам користі.

Будьте готові до того, що і журналіст, і редактор намагатимуться уникнути втручання в текст. Це нормальна захисна реакція: на одну справедливу претензію припадає десяток маніпулятивних спроб втручання. Тому відразу висловлюйте свої аргументи й пояснюйте, чому й чого ви хочете.

Публічне звинувачення на адресу журналіста чи ЗМІ та подальший конфлікт – кепська штука, якщо ви не енергетичний вампір або не прагнете штучно привернути до себе увагу. Такі дії виправдані, якщо ви точно впевнені, що журналіст свідомо (і, можливо, вже не вперше) перекрутив ваші слова, намагаючись вас знеславити. Зверніть увагу: деякі маргінальні персонажі та видання здобувають популярність у такий паразитичний спосіб. Подумайте, чи треба вам їм допомагати.

 

Ви журналіст – це вам закидають, що ви щось перекрутили

 

Перш за все, негайно перевірте, перекрутили чи ні. Пам’ять – не досконалий інструмент, вона може вас обманювати. Краще завжди зберігати диктофонні записи розмов із героями. Якщо ви праві, матимете чим довести свою правоту. Блокнотні нотатки, на жаль, так не працюють.

 

tabl-text-02

 

Якщо ви розумієте, що справді помилились, недочули, неправильно інтерпретували чи вирвали з контексту слова героя, визнайте це й зробіть усе, щоб виправити помилку. Посипати голову попелом і уклінно перепрошувати не потрібно: людині притаманно помилятись. Виправили – інцидент вичерпаний, наступного разу пильнуватимете ретельніше.  

 

Гірше, якщо герой:

1) хоче крові й сатисфакції;

2) просить виправити те, що він казав, на те, чого він не казав, або прибрати коректну цитату;

3) вимагає дослівного цитування.

 

У першому випадку подумайте про публікацію уточнення (спростування) окремим матеріалом або повідомленням в ефірі і спробуйте переконати редактора, що це варто зробити. В цьому немає нічого поганого: містичний страх перед спростуванням багатьох українських медіа абсолютно безпідставний. Там, де такі публікації з’являються (наприклад, на «Громадському»), аудиторія сприймає їх адекватно: як прояв відповідальності видання.

У другому випадку – якщо це не інтерв’ю, яке ми мусимо узгоджувати згідно з нормою про «співавторство» клятого закону про авторські та суміжні права – правда на вашій стороні. Людина сказала щось публічно або в розмові з журналістом, не попередивши про режим off the records, отже, це може бути опубліковане. Ба, більше, виправлення сказаного героєм на щось суттєво відмінне за змістом – свого роду фальсифікація. Відповідь на таке прохання – «ні»; особливо це «ні» має бути твердим, якщо у ваш текст намагається втрутитись політик, народний обранець або чиновник.

Вам буде важче сказати «ні», коли про правки проситиме який-небудь бідолашний сомельє, що наговорив дурниць про колег-конкурентів, а тепер боїться, що його виженуть із роботи. Тут уже думайте самі, оцінюйте важливість для суспільства та слухайтесь свого серця. Також часом корисно подумати, чи людина, якій ви зараз відмовите, не знадобиться вам колись у майбутньому. Тоді, якщо правки не принципові, краще піти на компроміс.

Але не забувайте: дбати про імідж героя – не ваша робота.

Як діяти у третьому випадку, залежить від того, яку цитату вимагає використати герой. Якщо він просить замінити прізвище Порошенко на «кривавий шоколадний король», або в оригіналі висловлювався в дусі «ми всі балакаєм на російській і українській мові і прекрасно друг друга понімаємо», або вимагає писати НАЗВУ ЙОГО КОМПАНІЇ ВЕЛИКИМИ ЛІТЕРАМИ, слід пояснити, що зміни в цитаті зумовлені стандартами чи правописом. Компромісів ні зі стандартами, ні з правописом не буде. Непогано, якщо стандарти у вашій редакції кодифіковані й ви можете послатись на конкретний пункт.

Якщо ж від дослівного цитування текст не дуже постраждає, а герой наполягає, часом можна заощадити всім нервові клітини, пішовши назустріч. А часом достатньо просто поговорити й вислухати претензії. Є герої, яким негативний фідбек, вихлюпнутий на журналіста, допомагає подолати когнітивний дисонанс від того, що в матеріалі вони виглядають не такими, якими хочуть себе бачити. Хоча таким, звичайно, краще б до психотерапевта.

Якщо звинувачення пролунали публічно, наприклад, у прес-релізі або соцмережі, найгірша ідея – відмовчуватись. Перш за все, варто поспілкуватись із ображеним героєм особисто (телефоном або в приватних повідомленнях), з’ясувати, в чому полягає претензія, і висловити свою позицію. Всім краще, якщо проблему можна вирішити мирно.

У найгіршому випадку герой далі наполягає на тому, що ви перебрехали його слова. Ви маєте диктофонний запис і можете опублікувати його в мережі, продемонструвавши всім, що ця людина сама безсоромно бреше, а ви, натомість, відтворили все коректно.

Але, перш ніж ви це зробите, зупиніться знов. По-перше, узгодьте свої дії з редактором видання, адже його це також стосується, й диктофонний запис краще оприлюднювати офіційно від імені видання, а не автора. По-друге, добре зважте, чи потрібно вам діяти за принципом «око за око, зуб за зуб». Ви маєте право захищати своє чесне ім’я, але вести війну на знищення – не ваша робота.

 

Ви редактор – це ваше видання опублікувало начебто перекручену цитату

 

Для редакторів це дошкульна, але звична річ. Професійна чуйка – ваш найкращий запобіжник. Вона дозволяє визначити в тексті сумнівні й вибухонебезпечні місця, які слід зайвий раз перевірити. Якщо в інтерв’ю директора філармонії ви читаєте заклик вішати музикантів-гастролерів на стовпах, перепитайте автора: він точно таке казав?

Багато тут залежить від особистості автора – чи це ваш колега, якому ви довіряєте, чи малознайомий позаштатник, який міг, свідомо чи ні, перекрутити слова героя. Але, якщо матеріал уже вийшов, ви за нього відповідальні – тому не переводьте стрілки на автора.

Відкритий конфлікт потрібен вам іще менше, ніж авторові: це завжди удар по репутації, а зіпсовані стосунки з важливим ньюзмейкером будуть мінусом для видання. Тому, отримавши претензію від героя, слід, розібравшись в усьому разом, постаратись вирішити проблему без переходу до взаємних звинувачень у публічній площині. Не бійтесь визнавати помилки і виправляти їх.

Але й на тиск маніпуляторів важливо не піддаватись. Бо сьогодні вони намагаються підрихтувати власні цитати, завтра візьмуться за факти й коментарі. Дослідження британських учених показали, що більшість героїв стабільно незадоволена тим, як про них написали журналісти. І це не біда, адже задоволеною має бути аудиторія.


Зображення: Pixabay