Харківський стадіон «Металіст» вміщає приблизно дві тисячі глядачів. На ньому би могло вміститися в двадцять разів більше людей. Ось тільки матчі клубів «Шахтар» з Донецьку та «Зоря» з Луганську цікавлять передусім людей, які переїхали до цього східноукраїнського міста, втікаючи від війни зі знищеного боями Донбасу. Врешті-решт, втекти були змушені і самі футбольні клуби.
«Слава Україні!» лунає від групи ультрасів з жовто-гарячими та чорними прапорами клубу «Шахтар». «Героям слава!» відповідає з протилежного кінця стадіону група фанатів з Луганська. Колишнє гасло українських націоналістів тепер є загальновизнаним символом боротьби проти російської агресії на Донбасі. Транспарант, що прославляє українських воїнів, висить поряд з прапором «Шахтаря». Колишніх східноукраїнських суперників сьогодні об’єднала спільна доля вигнанців без стадіону.
Люди з «Шахтаря» до сьогодні з ностальгією згадують свій прекрасний стадіон «Донбас Арена», побудований в 2009 році, що знаходився 300 кілометрів від Харкова. У 2014 році, через початок війни, клуб догравав лігу вже поза межами Донецька. Наступний ігровий сезон було розпочато на стадіоні у західноукраїнському Львові. «Шахтар», власне, тоді грав у Лізі чемпіонів, в якій дійшов до одної восьмої фіналу, а UEFA дозволила грати за європейські кубки тільки у Львові та в Києві. «Це було дуже дивно. Уявіть собі, що Польща відібрала би від нас Сілезію, і «Банік» перебрався би в Прагу до «Спарти», – описує цю ситуацію між регіонами Олександр Бондар, який декілька років жив і вчився в Чехії.
З 2018 «Шахтар» грає в Харкові. Місцевий клуб «Металіст» збанкрутував, і на стадіоні, побудованому для Чемпіонату Європи у 2014 році, не було кому грати. Однак в більшості місцевих жителів гості не викликали захоплення. «Піду подивлюся на «Манчестер Юнайтед», я вже маю квитки. На українську лігу я не ходжу», – каже авіаційний інженер Олексій Кочменко.
Фанати «Шахтаря» кажуть, що більшість з них походить з Донецька. За останніми даними, у Харкові було зафіксовано 400 тисяч переселенців з Донбасу. Велика частина з них вже покинула місто, але при цьому дані все одно свідчать, що у майже двомільйонному Харкові є найбільше переселенців зі всіх українських міст.
«Вболівати за «Шахтар» – це неначе повернутися на дві години у Донецьк, куди я вже, напевно, ніколи не поїду», каже з жалем Олександр Бондар. Він належить до проукраїнських активістів, і якби він повернувся до Донецька, йому би загрожувало ув’язнення.
Своїх фанатів в Харкові має і луганська «Зоря», яка тепер грає матчі в Запоріжжі. «Найбільше активних фанатів ми маємо в Києві і в Харкові. Парадоксально, але в Запоріжжі живе лише двоє людей, які до конфлікту на Донбасі належали до групи ультрасів», пояснює речник «Зорі» Павло Козирєв.
«Я ходила на стадіон в Луганську і тепер на змаганнях впізнаю людей, які звідти приїхали, їхні традиційні вигуки. Це неначе машина часу», – каже уродженка Луганська Дарія Мешчерякова, яка останні чотири роки живе в Києві.
З самим Луганськом у клубу стосунки суперечливі. Павло Козирєв стверджує, що люди на території, захопленій сепаратистами, слідкують за матчами «Зорі», принаймні, по телебаченню. Однією зі сторінок фанатів «Зорі» керує особа з Луганська, яка не захотіла відповідати на питання журналістів HN, зазначивши, що політикою не цікавиться.
«Для мого батька, який мене малою брав на футбольні матчі, вони зрадники, оскільки втекли з міста. Вони там зробили собі власну лігу і там її представляють, а батькові би хотілось, щоб «Зоря» лишилася у цьому болоті», з жалем каже Дарія Мешчерякова.
Текст вперше було опубліковано у виданні Hospodarske Noviny (Чехія). Репортаж створено в рамках проекту ГО “Львівський медіафорум” за підтримки Visegrad Fund.
