Інформаційна війна не закінчилася і через чотири роки після анексії Криму. За цей час українцям вдалося зменшити довіру до російських ЗМІ та відучити людей від російських соціальних мереж.
Над Майданом, головною площею Києва, розташований чотиризірковий готель. Ззовні він, на перший погляд, виглядає так, ніби його найкращі часи вже позаду.
Готель знаходиться в самому серці Києва – місці, яке символізує незалежність України – з 1961 року. Його відкрили в тому самому році, коли Радянський Союз демонстрував свою силу і славу тим, що в космос відправив Юрія Гагаріна. З тих пір багато що змінилося, і на будівлі готелю, який колись називався «Москва», сьогодні великими літерами світиться нова назва – «Україна».
Готель добре символізує те, що Україна намагається зробити протягом останніх 27 років, – відірватись від Росії і піти своїм власним шляхом.
Готель перейменували в 1991 році, коли Україна стала незалежною державою. Відтоді біля нього відбулося чимало ключових моментів української історії. У тому числі Євромайдан.
Через п’ять років після того, як на площі стояли сотні тисяч людей, які боролися за європейську надію для України, демонстрантів замінили туристи і молоді українці, що працюють у центрі Києва. Революційні заклики змінили вуличні музиканти, а запах спалених шин – аромат кави з кіосків, що обрамили головну вулицю.
Однак про Євромайдан нагадує велика виставка, яка описує, як люди вийшли на вулиці, і як жорстоко проти них діяли служби безпеки.
Приблизно за півгодини ходьби від Майдану знаходиться будівля Національного університету Києво-Могилянської академії. Там знаходиться офіс Євгена Федченка, директора школи журналістики і співзасновника сайту StopFake.org.
Під час протестів та російської агресії на Сході України він з колегами зрозумів, що війна відбувається не лише військовими і зброєю, а й тим, як весь конфлікт висвітлюють для народу.
У березні 2014 року співробітники, випускники та студенти зустрілися в будівлі університету і вирішили, що з цим треба щось робити. «Було очевидно, що дезінформація та фальшиві новини стали частиною війни проти України», – говорить сьогодні Євген Федченко.
Протести супроводжувалися безпрецедентною кількістю неправдивих повідомлень та дезінформації, що мали б відрадити людей приєднуватися до демонстрантів і довіряти людям, які зі сцени вимагали припинення президентства Януковича.
Демонстрантів називали фашистами, радикалами, а протести переворотом, організованим з-за кордону. Поширювалися повідомлення про те, що за ним стоять американці, ЦРУ або Європейський Союз, і що у демонстрантів стріляють грузинські снайпери.
З назви сайту зрозуміло, що намагаються зробити Федченко та його колеги. Вони боролися проти фальшивих новин та інформаційної війни, яку Росія веде в Україні. Вони спростовують брехню, звертають увагу на те, яку тактику використовує Кремль, і навчають людей вирізняти дезінформацію.
А їх основна аудиторія? Люди, які ще не живуть «у мильних бульбашках, створених росіянами».
Переломний рейс MH17
«Ми йшли крок за кроком, повідомлення за повідомленням, і усвідомили, наскільки це важливо», – згадує Федченко початок проекту. «Спершу ми перевіряли та спростовували прості фейкові повідомлення. Перелом відбувся після збиття рейсу MH17 в липні 2014 року. За даними міжнародної команди слідчих літак збила ракета з російської ракетної системи БУК. Її випустили з території, якою на той час володіли проросійські сепаратисти. 298 людей загинули».
Після трагедії в засобах масової інформації по всьому світу почали з’являтися різні версії події: наприклад, що на місці були українські винищувачі, що українці хотіли збити літак Путіна або що у літаку не було справжніх пасажирів, а мертві тіла.
Експерти ЄС, які попереджали про російську дезінформацію, задокументували десятки звітів з різними версіями.
З часом тактика змінилася, і замість простих повідомлень, які можна легко перевірити і спростувати, почали з’являтися складніші. Одночасно розповсюджувалося багато версій, де головна мета – заплутати людей.
«Людей бомбили великою кількістю різних повідомлень, вони були розгублені і втрачали бажання спробувати зрозуміти, що відбувається навколо них. Вони думають, що немає нічого однозначного, і здаються», – говорить Федченко.
Коли новини почали накопичуватися, з’явилися послання, які Росія хотіла влити в голови людям. Вони регулярно повторювалися. Очевидно, що деякі з них ви чули: Україну захопив правий екстремізм, і Росія намагається допомогти; завдано шкоди російській меншині; війна на сході України була неминуча, і регіони, які «хочуть» відділитися від України, повинні мати на це право.
«Повідомлень є багато, але найпростіші – найефективніші. Вони ґрунтуються на безпеці та впевненості, основних потребах кожної людини», – писав у наративах Дмитро Золотухін, державний секретар Міністерства інформаційної політики України.
Наприклад, розповсюджували новину, що сусідні держави (але не Росія) хочуть розділити територію України і взяти її під свій контроль.
Дезінформаційні ЗМІ поширювали повідомлення, що Україна ніколи не потрапить до ЄС і НАТО, а на іншому боці, в Європі, пропагували думку, що Україна їм не потрібна.
До цього додають розповіді, які ми частково чули і в Словаччині. Критикують неурядові організації, які нібито йдуть проти інтересів нації, підкреслюють ностальгію за Радянським Союзом, а пропаганда підкреслює особливі стосунки з Росією. І навпаки, Європейський Союз начебто занепадає і представляє зіпсовані цінності.
«Іноді люди кажуть: хто вірить у всі ці речі? Зрозуміло, що це дурниці. Але це не так – люди вірять у них і поширюють. Те, що одна частина людей вважає очевидними, інша сприймає інакше. Вони не стежать регулярно за засобами масової інформації, тому ними легко маніпулювати, оскільки, коли вони читають, то ігнорують джерела, авторів і не перевіряють інформацію», – говорить Федченко.
На його думку, Україна в останні роки зробила багато корисних кроків і зуміла змінити динаміку конфлікту. Росія дискредитувала себе і вже не керує тим, як відбуватиметься конфлікт, натомість часто мусить захищатися і пояснювати, чому Захід повинен вважати її надійним партнером.
Проте інформаційна війна триває. «Кількість фальшивих повідомлень не зменшується; навпаки, вона зростає. Повідомлення складніші, сьогодні вже практично не поширюють жодні фото чи відео, йдеться здебільшого про текст, який змішує і справжню інформацію, і фейкову, завдяки чому виглядає достовірним», – каже Федченко.
Українські аналітики стверджують, що дев’ять з десяти повідомлень в російських медіа про Україну є негативними.
Успішна блокада?
Можливо, найважливішим кроком, який зробила українська влада, були санкції проти російських ЗМІ. Українці заблокували багато веб-сайтів і припинили мовлення російських телеканалів. Кілька років тому в Україні транслювались 82 канали, сьогодні більшість з них (80) заблоковані.
За даними опитування Internews, телебачення, як і раніше, залишається головним джерелом новин для українців. Сьогодні лише 6% українців дивляться російські канали, і лише 4% довіряють їм. Ще три роки тому російські канали переглядало вдвічі більше людей.
Російські інтернет-медіа сьогодні переглядають 14% населення України, а не 25%, як це було у 2015 році. Їм довіряють 10% з них. Навпаки, довіра до українського інформаційного простору за цей час зросла із 47 до 58 відсотків.
Федченко вважає їхню боротьбу успішною. «Це була одна з наших цілей – показати, що не можна довіряти російському медіа-сектору», – говорить він.
«Неможливо вважати це справжнім медіа-сектором. Коли ми говоримо про російські ЗМІ, ми повинні бути обережними, оскільки вони не є засобами масової інформації, а філіями російської влади, які ведуть інформаційну війну», – додає він.
За словами Федченка, неможливо перешкодити Росії вести інформаційну війну, і дуже важко перемогти її. Боротьба важка ще й тому, що суперник має практично необмежені ресурси, походження яких не мусить пояснювати.
Часто йдеться про гроші російських олігархів, які допомагають фінансувати цю діяльність, а від влади вони, наприклад, отримують за це державні замовлення або інші вигоди.
Той факт, що неурядові організації, засоби масової інформації та влада вказують на те, що росіяни ведуть інформаційну війну і розкривають їхню брехню і тактику, є дуже важливим. Російську владу це, звісно, не зупинить, але якщо все більше людей будуть зауважувати дезінформацію і навчаться критично мислити щодо почутих новин, то інформаційна війна буде менш ефективною.
У дослідженні StopFake минулого року 58% респондентів в Україні відповіли, що вважають російську дезінформацію проблемою. Можливо, здається, що це небагато, але в державі, яка має й історичні, й етнічні зв’язки з Росією, і яка вже давно піддається масовій хвилі пропаганди, це позитивний результат.
Вихід з ВКонтакте
Можливо, ви пам’ятаєте, як півтора року тому Facebook почав блокувати сторінки котлебовців і їхньої партії «Наша Словаччина». Партія і її виборці почали переходити до російської соціальної мережі ВКонтакте. У Словаччині вони мають невеликі шанси знайти там нових виборців, але ризик їх блокування майже нульовий.
ВКонтакте і ще одна російська соціальна мережа – Одноклассники – були дуже популярними в Україні. Більше 20 мільйонів українців надавали перевагу їм, а не Facebook. Однією з причин було те, що на ВК можна було знайти піратський вміст.
Для ВК, який з 2014 року, за словами його засновника Павла Дурова, знаходиться під повним контролем олігархів, близьких до Путіна, це було вигідно. Більше користувачів означає більше реклами і більший прибуток. Однак соціальна мережа також може служити гарним інструментом для ведення інформаційної війни.
Федченко пояснює, що ВК протягом 2014 та 2015 років зосередився саме на українських військових. У різних групах або платних додатках їм відповідали, що війна на сході України не є їхньою війною, що немає сенсу боротися за Президента Порошенка, і що це лише бійка олігархів.
Одночасно росіяни через соціальну мережу могли отримати багато інформації про військових. І не тільки – якщо хтось користувався ВК, то існувала велика ймовірність, що його електронна пошта була на російському сайті Mail.ru, і для пошуку він використовує Яндекс, російський Google.
Ці три сайти спільно з Одноклассниками ввійшли в десятку найпопулярніших сайтів в Україні.
Однак у травні 2017 року Президент Порошенко підписав указ, яким заблокував їх на території України. Український уряд назвав це питанням національної безпеки і заявив, що ними можна зловживати для збору даних про користувачів на серверах, розташованих в Росії.
Є ще люди, які відвідують їх через VPN або через те, що їх інтернет-провайдер не блокує їх, але цифри показують величезний спад кількості українських користувачів і перехід на Facebook.
Якщо у 2015 році Facebook принаймні раз на місяць використовували 27% людей, сьогодні це становить 57%. І навпаки, ВК впав з 45 до 21 відсотка, а Одноклассники із 42 до 15 відсотків.
Ще важливішим є те, що лише невелика частина людей, які оминають блокування, роблять це для того, щоб отримати новини на ВК. Російську соціальну мережу як джерело новин, згідно опитування Internews, використовують 8% користувачів. Два роки тому їх було втричі більше.
Важливе критичне мислення
Обмеження російських ЗМІ та соціальних мереж в Україні також викликало критику та звинувачення у порушенні прав. «Репортери без кордонів» з рішенням української влади не погодилися і просили скасувати заборону.
Відома українська журналістка Наталія Лигачова, яка зараз очолює організацію «Детектор медіа» й аналізує ЗМІ, блокування не вважає позитивним, але зважаючи на російську агресію, це був, на її думку, необхідний крок.
Блокування допомогло боротися з російською дезінформацією, але не вирішило проблеми. Російська пропаганда після 2014 року знайшла собі шлях до українських ЗМІ, які фінансують проросійські олігархи або політики.
Найбільш очевидними прикладами Лигачова називає програму Вести, сайт strana.ua та телеканали 112 і News One.
Деякі ЗМІ в Україні мають непрозору структуру власності, а деякі з них перебувають під впливом українського політика Віктора Медведчука – людини, яка перебуває в списку санкцій США, і чия дочка є похресницею Володимира Путіна.
Медведчук в Україні заснував і керує проросійською неурядовою організацією «Український вибір». Вона відображає його погляди на те, як має виглядати майбутнє України: за межами Європейського Союзу, НАТО і з тіснішими зв’язками з Росією.
Йдеться про питання, на які після двадцяти семи років незалежності багато українських виборців не мають чіткої відповіді. Люди, які стоять за проросійськими ЗМІ, про це знають і усвідомлюють, що зможуть використовувати їх, наприклад, на майбутніх парламентських і президентських виборах.
За даними «Детектор медіа», ситуація не покращиться, поки засоби масової інформації будуть опосередковано контрольовані політичними партіями та їх медіарадниками. Існує потреба в тому, щоб засоби масової інформації вийшли з-під цього впливу, і почали працювати над розвитком критичного мислення у читачів, глядачів тай також у самих журналістів, вважають аналітики.
З тим, що критичне мислення є надзвичайно важливе, погоджується і Максим Хилько, керівник благодійного фонду «Ініціатива з дослідження Східноєвропейської безпеки». Але визнає, що йдеться про біг на довгу дистанцію.
Медіаосвіта вже працює в школах по всій Україні. Перший експеримент був зроблений на початку десятиліття, розповідає Лигачова. Проекти, пов’язані з критичним мисленням, також здійснюються університетами або неурядовими організаціями, в тому числі й StopFake.
Особливе значення має ще одна річ – закінчення війни в Україні. Поки відбуватимуться бойові дії на сході країни, інформаційна війна не закінчиться, вважає Наталія Лигачова.
Це не тимчасова проблема
Однак, за словами Хилько, Європейський Союз мав би активніше долучитися до того, що відбувається в Україні. Він цінує роботу експертів у команді ЄС, яка бореться з дезінформацією, але додає, що це не може конкурувати з величезною російською машиною.
«ЄС підходить до цього як до тимчасової проблеми. Вони вважають, що Путін зупиниться, і з ним зникне ця проблема. Але це не так – система пов’язана з багатьма людьми, які захочуть зберегти вплив і владу, і продовжуватимуть це робити», – говорить він.
«Проблемою є і нерішучість деяких урядів, – вважає Євген Федченко. – Неурядові організації можуть стежити за ситуацією, аналізувати, визначати наративи та інструменти, які вони використовують, але діяти повинні держави – вони повинні контролювати фінанси, блокувати ліцензії, посилювати економічний і політичний тиск на Росію, а також вводити санкції проти людей, які є на вершині системи».
У 2014 році в Україні створено Міністерство інформаційної політики. Боротьба з інформаційною агресією з боку Росії є однією з його головних його цілей.
Створення міністерства також критикували деякі українські журналісти та «Репортери без кордонів». Вони боялися обмеження свободи слова.
Головним випробуванням будуть президентські та парламентські вибори, які очікують Україну в 2019. Деякі політики можуть використовувати наративи, на яких наполягає Росія, щоб отримати підтримку і потрапити до парламенту. Це може бути не лише тому, що вони в них вірять, або тому, що вони пов’язані з Росією, – іноді це може бути чистий розрахунок.
Євген Федченко вірить, що незважаючи на це, вони виграють війну. «Наша сила в ідеалах. Це надзвичайно важливо – якщо ви ведете справедливу війну, у вас є більше шансів виграти її. Ми боремося за правду і віримо, що вона зрештою переможе».
Текст вперше було опубліковано у виданні Dennik N (Словаччина). Репортаж створено в рамках проекту ГО “Львівський медіафорум” за підтримки Visegrad Fund.
