Соціальний психолог Олег Покальчук останні два роки працює з українськими військовими. Експерт розповів, як армія комунікує з суспільством і котрі з цих практик можуть стати у нагоді журналістам.
Медійники завжди белетризують війну, тому що це психологічний захист проти огидної сфери життя. Комунікація у цьому процесі чітка і відмінна від цивільної. Там нема часу полемізувати, бо є військова приказка: якщо довго думаєш, то перше, що приходить у голову, – це куля.
Військова комунікація заточена на дуже простий результат – знищити ворога. Менеджерської парадигми «win – win» (щоби усім було добре) не існує. Це поведінкова риса людей, які мають можливість заплатити за збитки цієї комунікації.
Фази військової комунікації, які корисно знати журналістам:
- Аналіз цільової аудиторії. Ви повинні розуміти, з ким спілкуєтеся. Якщо ви хочете ефекту, у вас має бути зрозуміла мішень.
- Серійність. Для здійснення інформаційного впливу, навіть для встановлення симпатії, ніколи не буває достатньо одного меседжа. Тому завжди думайте про розробку серії інформаційних впливів.
- Оформлення. Під час війни у В’єтнамі батальйони спецпризначення мали візитні картки у вигляді гральних карт, які вони лишали на тілах ворогів. Спеціалісти сило-психологічних операцій дискутували щодо їхньої доцільності, бо там навіть було написано в’єтнамською мовою: «вам усім кранти наступного разу». Експерти зійшлися на одному: за відносної ефективності процесу деморалізації противника це відчутно підіймало бойовий дух солдатів.
- Затвердження. Люди, які планують акцію, що їй ви надаєте інформаційну підтримку, повинні бути з цим згідні. У чому великий недолік того, як пишуть журналісти про війну? Вони роблять це з власної руки. Варто принаймні почитати, чим відрізняється один калібр від іншого. Важливо розуміти, куди стріляють.
- Видання, доставка, розповсюдження. Це стосується не лише логістики, а й таймінгу. Під час війни вся інформація застаріває приблизно вдвічі швидше. Цінність оперативної інформації становить три дні. Інформації про суспільні настрої – до тижня. Через п’ять днів ситуація змінюється, бо знервовані люди швидше реагують.
- Планування. Важливо розуміти, на що ви реально можете вплинути. Потім треба сформулювати опис впливу: раните противника у символічну ногу чи пристрілюєте у голову. Потрібно також оцінювати загрозу, проти якої здійснюєте вплив. Далі аналізуєте, чим противник може вам нашкодити або що він хотів би зробити, якби мав змогу. І на останньому етапі ви визначаєте «точку прикладання». Наприклад, критично вразливе місце російського противника – відсутність почуття гумору. Пафос, драматизація, велич роблять імперії дурнуватими.
- Оцінка. Ми завжди оцінюємо свою роботу у вигляді самовихваляння. Проте оцінка – це влучення у ціль.
Слова війни
Слова, якими ми говоримо – красиві і правильні, але не функціональні. Вони означають все на світі, але не діють.
Є слова-табу. Це ментальні блоки. Власні стереотипи про те, де свої, а де чужі, люди поширюють на семантику і культурні особливості. Ви ніколи не дійдете до цільової аудиторії через їхні табу. Встановити комунікацію можна тільки тоді, коли ви враховуєте, якою психологічною мовою говорять люди.
Є фільтри цільової аудиторії – стать, вік і соціальний статус. Шахтар донецький і шахтар червоноградський швидко порозуміються, попри релігію та мову. Не факт, що комунікація продовжиться, але це те, з чого можна починати.
Транспондер – це система у літаках, яка у відповідь на запит сигналізує, чи ця одиниця належить до наших збройних формувань. Якщо сигнал не спрацьовує, активізується режим тривоги. Те саме відбувається й у людській комунікації. Меседж, націлений на аудиторію, має відповідати запиту.
Лексика. Це добре знають люди, які займаються обміном полонених. Щойно використовуєте словник, який впізнає ваш співрозмовник, комунікація налагоджується. Якщо ви у розмові з людиною зі Сходу вживаєте слово «майдан», у неї спрацьовує маячок – «он бандеровец». Це як у книжці про Гарі Поттера – ім’я, яке ми не говоримо вголос. Тобто про це повідомляємо, не називаючи самого слова. Тоді люди на це погоджуються.
Психологічні проблеми тих, хто пережив війну
1. Симптоми бойової втоми:
- людина «гальмує», коли від неї вимагають швидкої реакції,
- забування.
2. Посттравматичний стресовий розлад. Це надовго перевертає людину зсередини. Найінтелігентніші і найпримітивніші групи переживають це найлегше, за два роки. Інші – до 7 років. Польова практика показує, що людина, яка отримала поранення або була контужена, легше переживає цей стан, тому що має індульгенцію – вона не вмерла.
Симптоми:
- безсоння,
- пильність,
- тривожність,
- на буденні речі людина реагує криком,
- притупленість емоцій (це стосується емпатії, чуйності),
- погіршення пам’яті і погана концентрація уваги,
- депресія (наприклад, людина не носить цивільного одягу чи їй незручно спати на ліжку),
- небажання спілкуватися,
- зловживання алкоголем чи наркотиками,
- спогади і самозвинувачення,
- галюцинації (при тяжкій формі; спочатку з’являються запахи, потім – слухові галюцинації, далі – зорові),
- самогубства (стаються, коли людина начебто адаптувалася, а потім запитує себе, що вона тут робить).
Порада: На мирній території ви не зможете взяти інтерв’ю у людини, яка була на війні, якщо вас їй не порекомендували.
Як критикувати військових за алкоголізм
- Вживайте аргументи тих, хто був на фронті.
- Залучайте людей, чий вплив не матиме критики.
- Говоріть про статистику алкоголізму серед військових. Тобто про загальні речі.
- Боріться з алкоголізмом за допомогою гумору. Можна зробити меми.
- Натякайте, що п’яний військовий – усе одно, що покійник.
Вікторія Топол