Не працюй безкоштовно, не терпи знущань, не передавай права, постійно шукай замовників і ходи в кіно.
Тринадцять років тому американка Джен Міллер звільнилась із журналу, де працювала редакторкою, та не стала шукати нової постійної роботи. Вона думала, що займатиметься фрилансом, поки не набридне, однак цього досі не сталося. Її матеріали виходили у The New York Times, Washington Post, Guardian, Runner’s World, CIO.com, Allure та інших виданнях. У своєму матеріалі «13 речей, які я зрозуміла за 13 років фрилансу» Джен Міллер ділиться досвідом, який допоможе вільному журналістові не здаватися, навчитися заробляти собі на прожиття та отримувати від роботи задоволення.
1. Ви не приречені на злидні. Фрилансерські доходи залежать від того, які цілі ви перед собою ставите, скільки часу витрачаєте на роботу і навіть від того, наскільки вам таланить. У найкращий свій рік я мала сто тисяч доларів, у найгірший — удвічі менше. Але ви можете заробити на життя, працюючи на себе. І, хоча втрачатимете замовників, не ризикуєте втратити роботу взагалі, як це стається з багатьма штатними журналістами. Тому не поспішайте вірити черговому матеріалу про жахи фрилансу, написаному людиною, яка працювала на себе кілька місяців, поки не здалася. Поговоріть краще з кимось, хто займається фрилансом багато років. А коли пропонуєте замовникові теми, не забувайте: він не робить вам послугу, даючи роботу. Замовники потребують добрих авторів так само, як автори потребують замовників.
2. Не працюйте безкоштовно. Ні-ко-ли. Чи буде сантехнік ремонтувати вам кран взамін на фото на фейсбуку, яке, можливо, побачить хтось платоспроможний? Ні. Чи буде лікар видаляти вам родимку за спасибі? Звісно, ні. Щоразу, коли хтось просить вас зробити щось безкоштовно, запитайте себе, що б відповіли сантехнік і лікар. Якщо ви пишете для себе, публікуйте написане на своєму сайті, а не віддавайте комусь, хто використає вашу працю й не заплатить за неї. Не піддавайтесь на «ми не можемо собі цього дозволити». Якщо вони не можуть собі дозволити платити авторам, то не можуть собі дозволити й публікувати тексти.
3. Рахуйте години, а не тисячі знаків. Я писала для відомих журналів за гонорари, які видавалися мені великими. Але коли я підрахувала час, витрачений на нескінченне редагування й доробляння тексту (часом після декількох раундів редактори веліли написати так, як було в моїй оригінальній версії, не пам’ятаючи про це); врахувала, що переписувати тексти доводилось увечері у вихідні; згадала, як мусила випрошувати в редакції гонорар півроку після публікації, — я зрозуміла, що воно того не варте. Зараз я нечасто публікуюсь у цих журналах, а розцінки на свою роботу обраховую в годинах, а не тисячах знаків.
4. Контролюйте та плануйте свої фінанси. У грудні я заробила понад десять тисяч доларів. У січні — півтори тисячі. Якщо ви не вестимете облік виконаної роботи та зароблених грошей, то загрузнете в боргах. Я спробувала додатки для смартфона, які рахують гроші, але мені не сподобалося. Натомість допомогла система, описана у книжці The Money Book For Freelancers, Part-Timers and the Self Employed. До речі, вам може знадобитися бухгалтер, щоб розібратись із податками.
5. Можете спробувати написати книжку. Я написала три, і всі вони тісно пов’язані з моєю фрилансерською роботою. Перші дві були путівниками, й матеріал, зібраний для них, я використовувала також у журналістських текстах. Книжки принесли менше грошей, ніж журналістські тексти, але дали мені статус визнаної експертки, тож до мене стали охочіше звертатися замовники. Третя моя книжка присвячена бігу, адже колись я вела колонку про біг у The Philadelphia Inquirer. Можливо, колись я напишу бестселер, але поки що мушу бути реалісткою, тому присвячую книжки тим темам, на які пишу як фрилансерка.
6. Не конкуруйте з іншими фрилансерами. Кілька тижнів тому я обідала з колежанкою-фрилансеркою. Ми маємо спільних замовників, тож я порадила їй, як краще порозумітись із одним із редакторів. Я не подумала «що я роблю, я втрачаю роботу, даючи їй внутрішню інформацію!». Адже кожна з нас пропонує редакторам ідеї, виходячи зі свого досвіду та поглядів. Ми можемо запропонувати редакторові одну й ту саму ідею, але втілимо її все одно по-різному. Я б не протрималась стільки років, якби не допомагала іншим фрилансерам і не отримувала допомоги від них. Якщо відчуваєте ревнощі й заздрощі до іншого автора, втамуйте ці почуття. Якщо хтось заздрить вам, ігноруйте цю людину. Негативна енергія не допоможе вам у роботі.
7. Зустрічайтесь із редакторами. Їх можна сприймати як небожителів, які спускають вам на землю замовлення, але насправді вони, як і ви, зацікавлені в тому, щоб опублікований матеріал вийшов якнайкращим. Аби з ними порозумітися, варто зустрічатись наживо. Мені це було неважко, бо я живу у двох годинах від Нью-Йорка, але знаю фрилансерів, які прилітали з Гаваїв, аби побачитись із своїми редакторами. У 2012 році я пробігла Чиказький марафон, а наступного дня пришкандибала до редакції, щоб зустрітися з одним зі своїх найбільших замовників. Вони були вражені моїми досягненнями, а я змогла заплатити значну частину своєї іпотеки завдяки їхнім завданням. Вони навіть замовили мені кілька матеріалів про біг, хоча тематика їхнього видання — персональні фінанси.
8. І взагалі, заводьте знайомства. Окрім зустрічей із редакторами, рекомендую відвідувати журналістські конференції. Майже щороку я буваю на American Society of Journalists and Authors і щоразу знаходжу там нових замовників, які компенсують витрати на поїздку та участь у конференції. Корисні знайомства можна завести також у соціальних мережах та на форумах. Хоч де ви зустрінете колег, діліться досвідом, розпитуйте про видання та їхніх редакторів.
9. Завжди продавайте себе. Навіть коли замовлень більш ніж достатньо, не розслабляйтесь, адже в один невдалий день ви можете втратити пару клієнтів, які забезпечують значну частку ваших доходів. Пропонуйте редакціям теми. Пишіть листи з пропозиціями співпраці тим, у кого ви ще не публікувались. Поширюйте свої матеріали в соціальних мережах. Коли журналістка Poynter брала в мене інтерв’ю, я запитала її, чи подобається їй публікуватись у цьому виданні, й попросила контакти редактора. Відтоді я пишу для Poynter. Віднедавна я використовую Linkedin, яким раніше нехтувала, бо цією соцмережею користуються кілька моїх потенційних замовників.
10. Боріться за свої права. Коли я написала перший матеріал для видавництва Rodale, вони прислали мені контракт, за яким я мала передати їм усі права на свій текст навіки. Я попросила змінити умови, й вони негайно прислали інший договір. Вони мали його – потрібно було тільки попросити. Це прохання принесло мені тисячі доларів, отриманих за републікацію моїх матеріалів іншими виданнями Rodale. Про повторну публікацію я часто дізнавалась постфактум, а менеджери пояснювали, що редактор, очевидно, поставив матеріал у журнал, не запитавши мого дозволу, бо всі інші автори передавали права видавництву. Не погоджуйтесь передавати авторські права на свої матеріали, навіть якщо вам кажуть, що всі так роблять. Спершу вам може бути ніяково просити кращих умов чи більше грошей, але з часом ви звикнете робити це, і ваші справи підуть краще.
11. Не працюйте з мудаками. Один редактор присилав коментарі до моїх матеріалів, довші за сам текст. Вони часто були образливими. Отримавши за один із цих текстів професійну нагороду, я повідомила про це редактора. Він здивувався: мовляв, не думав, що цей текст досить якісний, аби видання могло подати його на конкурс. Проте він не забув сфотографуватись зі мною на церемонії вручення нагород. Усе це мене гнітило, і я перестала працювати з цим виданням. Хоч я й утратила частину доходів, але ніколи не шкодую про відмову від співпраці з людьми, які поводяться зі мною як зі сміттям. Натомість, заощаджений час я використала на пошук пристойних замовників, які не будуть мотати мені нерви.
12. Ні, ви не можете відвезти їх в аеропорт. Довідавшись, що ви стали фрилансеркою, ваші друзі та рідні почнуть просити вас про послуги. Посидіти з їхніми дітьми, відвезти їх до лікаря, сходити до крамниці, бо вони сьогодні зайняті. Вони вважають, ви можете як завгодно змінювати свій розпорядок дня. Але це не так. Ви маєте роботу, яку не зробите, якщо повезете друзів до аеропорту. Фриланс відкриває величезні можливості, яких бракує людям, обмеженим робочим часом із дев’ятої до шостої. Наприклад, ці рядки я пишу в будиночку на пляжі у Флориді, де вирішила перезимувати. Але ви не можете нескінченно прогинатись, бо зламаєтеся. Тому навчіться відмовляти, пояснюючи, що мусите робити свою роботу.
13. Ходіть у кіно опівдні. Стоп, скажете ви, але ж ти щойно радила не возити друзів до аеропорту?! Так, адже це послуга комусь іншому. Піти в кіно, на масаж, до перукарні чи на екскурсію в національний парк — це послуга, яку ви робите самій собі. Робота журналіста-фрилансера важка, й ви можете виснажитись і фізично, і морально. Якщо ви щойно написали цілу купу текстів, це нормально – купити собі квиток у кіно. Вам буде корисно подивитись, як розповідають історії засобами кінематографу, але це також просто приємно. Хоча я завжди кажу, що фрилансерська робота найкраща у світі, вона може доводити до шалу, тому часом ви заслуговуєте на кіно з попкорном.
Переклав Отар Довженко
