Російська популяризаторка науки Ася Казанцева спеціалізується на тому, що зрозуміло розповідає іншим про різноманітні досягнення вчених. Так авторка книжок «Хто б міг подумати! Як мозок змушує нас робити дурниці» та «В інтернеті хтось помиляється! Наукові дослідження суперечливих питань» доводить: наука може бути доступною. MediaLab законспектував лекцію Асі Казанцевої в УКУ про те, як не потонути у науковому знанні, чи можна відрізнити хороше дослідження від поганого і навіщо людям узагалі знати більше.
Що далі в ліс, то більше науки
Життя людей змінилося зовсім нещодавно. До того як людський вид навчився землеробству і почав вирощувати багато їжі, людей на планеті було дуже мало. Наша кількість почала зростати із розвитком різноманітних технологій. Лише у 19 столітті вона досягла одного мільярда і з тих пір зростає в арифметичній прогресії.
Є й інша хороша новина — людей вдається прогодувати. Це трапилося завдяки «зеленій еволюції». Сільське господарство почало розвиватися, зросла кількість людей, зайнятих у цій сфері. З’явилися пестициди і добрива.
Розвиток науки теж прискорюється з кожним роком. Наукових знань стає більше, як і людей, що працюють в науці. Тому стає доволі складно орієнтуватися у наукових дослідженнях. Таким чином формується великий розрив між тим, що роблять вчені, і тим, що знає громадськість. Люди просто не встигають слідкувати за науковими відкриттями.
Російський фонд ВЦВГД проводив дуже цікаве дослідження, за даними якого 32% людей погодилися з тим, що Сонце крутиться довкола Землі, 29% думають, що люди жили одночасно з динозаврами, а 46% вірять, що антибіотики боряться з вірусами так само ефективно, як і з бактеріями. Якщо перші два пункти просто смішні, то третій безпосередньо пов’язаний з небезпекою для здоров’я.
Хто може стати науковим журналістом
Наукова журналістика схожа на морську свинку, яка не має нічого спільного ні з морем, ні зі свинями. Наші підходи схожі до роботи інших журналістів, але ми маємо інший бекграунд — у наукових журналістів, зазвичай, освіта біологів, фізиків, медиків, хіміків. Проблема російської журналістської освіти в тому, що вона багато вчить працювати з обгорткою, і мало — з контентом. А якщо ви прийшли в журналістику з біології, то автоматично отримуєте готову базу. Це вудка, за допомогою якої можна ловити багато риби. Залишається лише красиво її подати.
Будь-яка людина, яка хоче працювати в науковій журналістиці, має знайти місце в її ієрархії. На вершині перебувають публікації в наукових журналах. Це базова елементарна одиниця наукових знань. Окрім цього люди можуть дивитися на публікації своїх колег і переказувати їх. Переробити текст у простішу форму — це і є робота наукового журналіста.
Як працювати науковим журналістом
Якщо ви пишете про конфлікт між мешканцями будинку і керуючою компанією, то було б непогано висвітлити думки як мешканців, так і керівництва цієї компанії. Але в науці ситуація відрізняється. Головне джерело інформації для наукового журналіста — це не люди, а наукові статті і публікації. Зазвичай у важливих питаннях всі притримуються однієї точки зору. Наприклад, у тому, що Земля обертається довкола Сонця, а не навпаки. Прагнення знаходити різні думки часом призводить до сумних і комічних результатів.
Ще однією проблемою є схильність до альтернативних думок. Наприклад, ви хочете написати матеріал про еволюцію. Хороші біологи одразу скажуть, що еволюція — це факт. Щоб показати альтернативну думку, можна звернутися до креаціоніста, який скаже, що ніякої еволюції не було. Тоді читач вважатиме, що вчені досі сперечаються з цього приводу. Утім це не так.
Є два підходи до наукової журналістики. Перший — журналістика публікацій. Це читання наукових статей. Перевага такого підходу у тому, що у вас немає подвійного популяризаторського викривлення інформації, тому що ви читаєте першоджерела.
Якщо ви не хочете чи не можете посилатися на першоджерела, то можна використовувати другий підхід — думки експертів. У такому випадку експерт може розповісти те, чого ви не знали, і це буде перевагою. Однак не завжди можна відрізнити справжнього експерта від фіктивного. Якщо людина обвішана різними нагородами, ступенями і статусами, це ще не означає, що вона якісно слідкує за своєю цариною у науці. Єдиний хороший спосіб оцінити експерта — подивитися як його оцінюють в науковій спільноті.
Як взагалі працювати з інформацією, коли ви пишете науково-популярний текст? Екстраординарне твердження потребує такого ж доведення. Тобто, що дивнішу річ ви збираєтесь заявити, то чіткіше ви маєте її обґрунтувати. Наприклад, якщо хочете заявити, що в Росії росте багато дерев, то це доводити не обов’язково. Однак, якщо стверджуєте, що дерева в лісі спілкуються за допомогою грибів, то ви зобов’язані знайти наукові статті про це і посилатися на них у матеріалі. Це залізне правило наукової журналістики.
Як заробляють наукові журналісти
Гонорари з публічних лекцій — моє основне джерело доходів. Це досить характерно для країн, де розвинена популяризація науки, і якийсь банк, магазин чи рекламне агенство проводять для своїх співробітників науково-популярні лекції. Це робоче навантаження, яке популяризатор науки може сам контролювати.
Основне, за що платять науковим журналістам — це підвищення комунікативної цінності читача. Ми розповідаємо байки. Ми розказуємо про науку різні веселі історії, які можна запам’ятати, а потім переказати далі.
Окрім цього, ми живемо у 21 столітті із безліччю чудових технологій. Добре було б мати хоч якесь уявлення про те, що з ними можна робити.
Навіщо це звичайним людям
Багато людей думають, що наукова журналістика потрібна, аби навчати. Проте у цій сфері немає достатнього заглиблення, щоб зрозуміти як все працює. Друга версія: людям весело і цікаво у такий спосіб проводити дозвілля.
Однак основна функція наукової журналістики — це підвищення особистої безпеки. У світі живе багато різних шарлатанів, які хочуть брати гроші з людей за методи лікування, яких не існує. Це добре, якщо у вас є хоч якісь інструменти, які дозволяють оцінити, хто брехун, а хто ні.
Як видертися на наукову Джомолунгму
Журнал «Nature» колись підрахував, що якщо з кожної написаної наукової статті взяти першу сторінку, то паперова гора буде вищою за Джомолунгму. При цьому більшість статей виходять ніким не поміченими.
Якщо запитати у людей, хто такі вчені, то вони будуть описувати перш за все людину, яка працює в інституті, з освітою у певній галузі, з кандидатським ступенем. Це все правильно, але вчений — це ще й той, хто публікує свої статті в наукових журналах.
Що таке наукові журнали? Найголовніше відтворене в їх англомовній назві «peer review», де перше слово означає «рівний». Ви не можете зробити публікацію, доки її не прочитають інші науковці, які працюють у цій сфері. Вони мають обов’язково перевірити, наскільки ваш текст відповідає реальності.
У науковому журналі складно написати дурниці. Можна провести дослідження, де у мишей після споживання горіхів ламаються лапки, і на його основі зробити висновок, що горіхи сприяють виведенню кальцію з організму. Проте щойно стаття потрапить в науковий журнал, її перенаправлять до експертів, котрі вивчають вплив горіхів на організм, і до спеціалістів, які досліджують переломи кінцівок у мишей. Якщо їм не сподобаються висновки і методологія, то вашу статтю відправлять назад, а експеримент доведеться допрацьовувати. У наукових журналах є контроль, який не дозволяє публікувати щось неправдоподібне, дивне і недостовірне.
На основі усього цього формуються судження експертів. Але справа в тому, що вони — люди, а отже можуть акцентувати на переконливості тих гіпотез, які їм подобаються, чи знижувати значення тих, які — ні.
На базі наукових публікацій формуються статті в Вікіпедії. Статті в її англомовній версії, де можна посилатися на першоджерела, є не найгіршим джерелом інформації. Якщо у вас є вибір між тим, щоб почитати нічого і Вікіпедією, то краще обрати друге.
Гаррі Поттер і наукова достовірність
Існує піраміда достовірності, за якою можна визначити якість наукової статті. Припустимо, є гіпотеза, що люди, які читають Гаррі Поттера, починають хворіти на туберкульоз. Яким чином це можна перевірити?
Перший рівень — опис одиничних випадків. Можна взяти людину, яка прочитала всього Гаррі Поттера і захворіла на туберкульоз, і написати про це статтю, в якийсь журнал. Або можна взяти думку одиничного експерта, який скаже, що Гаррі використовує магію, що суперечить науковому мисленню. Тому люди, які начитались Гаррі Поттера, не роблять щеплень від туберкульозу і починають хворіти. Відповідно, потрібно заборонити Гаррі Поттера.
Така публікація може бути у журналі, але це не є повноцінним доказом того, що Гаррі Поттер і туберкульоз пов’язані.
Далі потрібно провести експеримент. Можна взяти піддослідних пацюків, які схильні хворіти на туберкульоз, і читати їм Гаррі Поттера вголос. Після взаємодії з бактерією туберкульозу, потрібно визначити, чи захворіли пацюки більше, ніж в групі, де Гаррі Поттера не читали. На основі того, що у двох групах з двадцяти пацюків захворіло більше тварин, де читали Гаррі Поттера, теж можна опублікувати статтю.
Після експерименту з пацюками можна піти до людей в якусь аудиторію і попросити підняти руки тих, хто хворів на туберкульоз. На основі зібраних даних можна зробити дослідження «випадок-контроль» — взяти людей з туберкульозом і без, і простежити вірогідність того, що вони читали Гаррі Поттера. Якщо після аналізу отриманих даних виявиться, що відсоток прочитання Гаррі Поттера в групі, яка хворіє на туберкульоз, вищий, ніж в тій, яка його не читала, то може йти мова про якийсь зв’язок. Щоб визначити причини такого зв’язку, можна запустити когортні дослідження. В такому випадку потрібно буде постійно спостерігати за певною групою людей протягом кількох десятків років і фіксувати тих, хто читав Гаррі Поттера, хто з них хворий на туберкульох, спостерігати, чи є на початку дослідження ті, хто не читав Гаррі Поттера, тощо.
Далі можна переходити на експерименти з людьми. Такі дослідження найкраще проводити з тими, хто не знає, читали вони Гаррі Поттера чи ні. Наприклад, можна дати одній групі читати Гаррі Поттера, але не говорити, як саме ця книжка називається. Для контрольної групи можна взяти тих, хто буде читати «Війну і мир». Після цього потрібно дати всім подихати бактеріями туберкульозу у вигляді повітряної емульсії.
В результаті у нас накопичуються лабораторні дані і можемо переходити до їх аналізу. Таким чином ми створюємо зведену таблицю, де є 20 когортних і 10 контрольованих досліджень, а в 18 з них вийшло, що Гаррі Поттер і туберкульоз справді пов’язані. МОЗ після цього забороняє читати Гаррі Поттера.
Google Scholar знає краще за Google
Існує безліч систем пошуку наукових статей. Багато з них вимагають реєстрації, а деякі хочуть підтвердження належності до певної наукової спільноти. Якщо ви людина з вулиці, то можна використовувати такі системи як Google Scholar. Вони допоможуть знайти наукові статті.
Більшість статей є у платному доступі. Якщо ви впевнені, що це дослідження дійсно вам потрібне, і ви чесна людина, то можна його купити за 20 доларів. Важливо при цьому розуміти, что існує суперечливість між інтересами автора і його видавця. Останні більше хочуть, щоб їм платили гроші, а автори зацікавлені в тому, щоб їх статтю читали і цитували.
Про якість джерел
Якщо ви шукаєте відповідь на певне питання, то потрібно шукати статтю, у назві якої є слова метааналіз або системний огляд. Якщо таких статей немає, можна пошукати ширші дослідження.
Окрім цього, у наукових журналів є рейтинг. Він вираховується за тим, наскільки часто вчені цитують опубліковані в цьому журналі статті. Так як багато дослідників прагнуть опублікувати свої доробки, журнал їх відсіює і залишає лише найкращі. А це дуже зручно для користувачів.
У наукових статтях також має сенс враховувати вибірку. Якщо вона маленька, то в такому дослідженні очікуваний результат може вийти навіть випадково. Тобто якщо підкинути монетку 10 разів, то вірогідність того, що випаде потрібний результат, більша, ніж якщо зробити те саме разів сто.
Наукпоп дуже різний. Наукові журналісти, які поважають себе, завжди посилаються на наукові статті, з яких вони беруть інформацію. Як професіонали, вони залишають читачу можливість перевірити його слова за прямим посиланням.
Якщо ви читаєте авторський наукпоп, то краще перед цим поцікавитися, чим автор взагалі займається у житті. В Google можна подивитися, де автор публікувався, хто він за освітою і який стосунок його біографія має до науково-популярної журналістики.
Доведіть самі, що в Інтернеті хтось помиляється
У науці і технологіях дуже швидко все змінюється. Багато речей спростовуються, уточнюються, відкриваються якісь нові додаткові факти. Якщо ви посилаєтеся тільки на джерела, які видані до 2000 року, то ваша стаття, швидше за все, не буде відображати об’єктивної реальності.
Будь-якій людині корисно почитати науково-популярні і наукові статті, тому що це дозволяє вигравати щоразу, коли в Інтернеті хтось помиляється. Якщо в соцмережах ви ведете холівар, то виграє той, хто послався на краще джерело. Наука потрібна вам хоча б для того, щоб довести, що всі інші — дурні.
Фото: Катерина Москалюк
