Шість секретів успішного радіоінтерв’ю від Ірини Славінської.
Ірина Славінська понад десять років у журналістиці, п’ять із них — на «Громадському радіо». За цей час вона говорила з багатьма політиками, активістами, науковцями, правозахисниками, митцями тощо. У Школі журналістики Українського католицького університету вона розповіла, як знайти спільну мову з різними героями, подбати про баланс і втримати фокус розмови. Повний відеозапис майстер-класу можна побачити тут.
Знати, чому саме ця людина. Шукаючи героїв для інтерв’ю й навіть для коментарів, важливо розуміти, чому думка саме цієї людини є релевантною. Чи є вона ньюзмейкером, героєм дня, тижня чи року. Ми намагаємось для інтерв’ю в ефірі добирати людей, які можуть відповісти на підсумкові запитання. Грубо кажучи, «то що там?». А якщо є можливість, завжди намагаємось за допомогою героя подати новини в особливому ракурсі.
Знайти фокус розмови. Говорити про все — це говорити ні про що. Слухачі/читачі цієї розмови неодмінно запитають потім: «і що?». Слухач витратив умовні півгодини свого часу й не отримав нічого цінного.
Спробуйте сформулювати свою тему запитанням. Коли Міхеїл Саакашвілі проривав державний кордон України, про це дуже багато писали. На місці було чимало журналістів, але наприкінці дня ми усвідомили, що жодний засіб масової інформації не дав юридичної оцінки цієї події. Прорвати кордон — це злочин чи ні? Тому вечірній ефір ми почали з коментарів правниці, яка спеціалізується на міжнародному праві. Вона пояснила, що це за правопорушення.
Тримати свою думку при собі. Інтерв’ю потрібне не для того, щоб ви висловили свою позицію з обговорюваного питання. Якщо маєте певну думку, з якою ви виступаєте публічно, то спробуйте чесно відповісти собі на запитання: «про що та навіщо насправді я говоритиму з цим героєм?». Якщо розмова зведеться до звинувачень або навпаки — підтримки, то з неї буде ясно, що на вашу особисту думку ця людина — негідник або молодець. Але чи потрібно це аудиторії?
Не програмувати співрозмовника на відповідь. Запитання не повинне містити відповіді. Якщо ви маєте власну відповідь на своє запитання, напишіть авторську колонку. Але не підказуйте респондентові під час інтерв’ю. «Правда, що кожного дня приходить ніч?», — запитуєте ви, й ваш співрозмовник змушений або погодитись із вами, або полемізувати. Натомість, він мав би висловити свою думку.
Втім, інколи доречно використовувати так звані «запитання чайника». Коли йдеться про якісь складні речі — нові закони, підвищення тарифів на комунальні послуги абощо — корисно поставити якесь просте запитання. Спитати в експерта «а звідки береться пенсія?» краще, ніж «а правда, що люди, які отримують зарплату в конвертах, не сплачують нічого до пенсійного фонду?». Відповіді на такі запитання можуть бути короткими, але зрозумілішими, й дозволяють героєві перейти на більш зрозумілу слухачам/читачам мову.
Не забувайте про баланс думок. Коли ви працюєте з конфліктною ситуацією, в якій може бути дві або більше сторін, кличте всі сторони до себе на ефір — разом або по черзі. «Громадське радіо» запрошує й запрошуватиме на ефіри всіх, хто допоможе аудиторії зрозуміти розвиток подій. Саме тому в нас в ефірі бувають такі люди як Євген Карась та Петро Симоненко.
Карася ми покликали, коли його організація «С14» лише ставала відомою й інформації про неї було обмаль. Тож інтерв’ю з ним дуже цінне для розуміння того, як і чому існують такі організації. Майже відразу почалося бурхливе обговорення цього ефіру. Чимало обурених людей посилались лише на текстову версію — скорочену розшифровку ефіру. Тому редакційна рада «Громадського» вирішила доповнити текстову версію та змінити заголовок публікації.
Вже за тиждень обурень аудиторії на тему «як ви можете запрошувати правих?», до нас на ефір прийшов лідер забороненої в Україні Комуністичної партії Петро Симоненко. Тоді нас почали питати, як ми можемо запрошувати комуністів. Формулювання претензій були майже ідентичні.
Після скандалу, який спричинив ефір із Симоненком, ми зібрали редакційну раду та зробили заяву. Перепросили слухачів за те, що не врахували їхні почуття, однак також чітко пояснили, чому, власне, запросили Симоненка. Ця ефірна година була присвячена історії Союзу Радянських Соціалістичних Республік та Жовтневій революції 1917 року. Перші двадцять п’ять хвилин в ефірі був історик Владислав Гриневич, який розповідав про злочини радянської влади. Лише після цього за принципом відкладеного балансу в ефірі з’явився Симоненко — представник людей, які не поділяють такої думки.
Ми не заперечуємо, що всі сторони повинні бути представлені в ефірі. Але почуття аудиторії є для нас не менш важливими.
Починати з найважливішого. Не варто відкривати бесіду запитанням «як у вас справи?». Почніть відразу з того, заради чого ви покликали гостей на ефір.
Деталі також дуже важливі. Тому завжди готуйтесь до своїх інтерв’ю. Коли ми почали готувати матеріали про представників «Національних дружин», кожен ведучий знав, про що говорили на попередніх ефірах. Читайте про своїх співрозмовників, і якщо є можливість, ґуґліть те, про що вони говорять, просто під час розмови та перевіряйте їхні твердження. Так можна зловити респондента на брехні.
Інколи корисно розповідати про те, що відбувається у студії. Якщо мій співрозмовник дістає аркушики й починає з них читати, я завжди говорю про це. Хоча б для того, щоб пояснити слухачеві причину шарудіння під час ефіру. Але це також показує більше — що ваш герой не формулює власну думку просто зараз. Реагуйте на все, що говорить і як говорить ваш гість, і не відволікайтеся.
Фото UA: РадіоКультура
