Редакторка відділу візуалізації ВВС про роботу із великими даними.
Аманда Фарнсворт уже п’ять років очолює відділ візуалізації та дата-журналістики ВВС. Журналісти її відділу володіють унікальною здібністю — бачити цікаві історії у нагромадженні цифр. Вони викривають недоліки системи охорони здоров’я та освіти, пояснюють класову нерівність та першими задокументовують могили безіменних біженців у Середземному морі. Аманда переконує, що працювати із даними зовсім не складно. Головне — бути хорошими журналістами і не боятися цифр. Про тренди візуалізації, принципи роботи з даними та хороших журналістів ми поговорили з Амандою під час Lviv Media Forum 2018.
Як створити вдалу візуалізацію?
Найперше потрібен хороший журналіст. Іноді люди думають, що журналістика даних разюче відрізняється від звичайної журналістики. Різниця, звичайно, є, проте найважливіше скрізь однакове — теми. Ми так само шукаємо цікаві історії, просто не за допомогою інтерв’ю або подій, а в таблицях даних. Спочатку треба знайти закономірності в базах, які допоможуть розказати історії. Для цього дані можна сортувати, активувати певні рядки, будувати зв’язки. Далі варто перевірити надійність та компетентність джерела. Однак не варто забувати, що навіть поважні джерела даних, як, наприклад, ООН, можуть припускатися помилок. Це просто людський фактор. Тому потрібно попрацювати з базою даних, очистивши її від випадкових помилок: іноді цифри можуть відображатися як літери і програми для аналізу даних їх не зчитають. Також можуть бути пропущенні рядки або клітинки. Хтось міг надрукувати літеру «о» замість нуля. Коли дані очистили, проранжували і знайшли історію, можна перебирати різні інструменти для візуалізації. Можна створювати графіки, діаграми або використовувати карти для візуалізації. Проте варто пам’ятати, що первинна все ж ідея. Дані мусять її підтверджувати.
Як зрозуміти, що за допомогою бази даних можна розказати історії? Які дані варті візуалізації, а які — ні?
Наприклад, один із найбільших викликів системи охорони здоров’я у Великій Британії — ожиріння. Тому ВВС вирішило зробити про це великий проект у форматі текстів, радіопрограм, документальних фільмів тощо. Наш підрозділ мав зробити історію ближчою до людей. Можна було би просто написати, що у Великій Британії три мільйони людей мають зайву вагу, серед них стільки-то жінок і стільки-то чоловіків. Проте ми вирішили створити калькулятор, де людина могла би визначити свій індекс маси тіла, дізнатися, скільки ще таких людей у країні, і що це означає. Тобто отримати персональний результат. Така комунікація влучає в ціль, зачіпає людину, змушує задуматися. Текстом це зробити важче.
Дізнатися свій індекс маси тіла і цікаву статистику про британців можна тут. Але доведеться вигадати собі британський індекс 🙂
Як ви визначаєте, які саме дані приховують цікаву історію?
Для того, щоб визначити, які зв’язки між змінними мають значення, потрібно правильно візуалізувати данні. Це можна робити це за допомогою різного софту: ми використовуємо R та іноді Excel. Все залежить від кількості даних. Цікаві закономірності та неочікувані тенденції можна знайти, якщо міняти місцями колонки, ранжувати дані від більшого до меншого, від старшого до молодшого, активізувати різні стовпчики. Наприклад, проаналізувавши результати роботи усіх лікарень Великої Британії, ми зрозуміли, що лише один заклад відповідає усім трьом основним вимогам щодо надання допомоги. По-перше, 96% пацієнтів мають отримати всю необхідну допомогу протягом чотирьох годин. По-друге, сімейний лікар має за потреби скерувати пацієнта до спеціалізованого медичного закладу. По третє, лікарня має постійно здійснювати планові операції. Ми передали свої знахідки колегам з радіо та телебачення. Вони навідалися до лікарень та розслідували цю проблему, створили чудові репортажі та програми.
Аманда Фарнсворт. Фото Марини Верещаки.
Які бази даних ви використовуєте?
В основному публічні. Їх надають уряд, міжнародні моніторингові організації, спортивні установи та компанії. Проте ми також часто створюємо й власні бази. Наприклад, власноруч задокументували усі безіменні могили біженців, які потонули цього літа у Середземному морі. Ніхто до нас не робив нічого подібного. Ми також відстежили всі атаки Ісламської держави за місяць по всьому світу. Ці два кейси — це унікальні дані, які зібрали ми самі.
Яка саме робота з даними вразила вас найбільше та принесла найбільш неочікувані результати?
Найбільше мене вразила робота з калькулятором класів. За його допомогою можна визначити, до якого прошарку суспільства належить людина і чи досі поділ на класи актуальний. Цей матеріал переглянули майже вісім мільйонів людей. Також його перепостили багато іноземних медіа. Зазвичай такі історії вигадують учасники моєї команди або спецкореспонденти ВВС. Вони постійно спілкуються з людьми зі сфери своїх інтересів і першими дізнаються про актуальні проблеми та тенденції. Наприклад, історію про школи ми створили завдяки освітній кореспондентці ВВС. У системі середньої освіти Великої Британії є загальні школи, куди ходять всі діти, приватні школи та так звані граматичні школи, які приймають лише дітей із високим рівнем знань. Наша освітня кореспондентка, спілкуючись із різними викладачами та директорами шкіл, весь час чула, що граматичних шкіл стає все більше й більше. Небезпека ж полягає в тому, що, відбираючи найкращих учнів, такі школи створюють відмежовані одні від одних спільноти. У Великій Британії існує закон, який забороняє започатковувати нові граматичні школи. Ми виявили, що насправді в країні й не створили жодної нової школи. Проте ті, що вже існували, розбудувалися так, що кількість їхніх випускників зросла на 11 нових граматичних шкіл. Журналістка б цього не дізналася самотужки, якби ми не перевірили дані.
Як ви забезпечуєте широке охоплення контенту?
Скоро 65-70% аудиторії приходитиме до нас через мобільні пристрої. Тому тепер ми найперше думаємо, як історія виглядатиме на маленькому екрані. Такі історії переглядають без повного включення у споживання, найчастіше під час поїздки в автобусі, поглядаючи час від часу у вікно. Люди вже давно не читають новин, сидячи за столом.
Також ми самостійно думаємо про рекламу. Для молодої аудиторії створюємо гіфки або десятисекундні тізери для соціальних мереж. Для матеріалу про ожиріння розробили відеоінструкцію, як користуватися калькулятором індексу ваги. Для поширення контенту ми використовуємо інстаграм, твітер та фейсбук. Також я не вірю, що усі мають дефіцит уваги. І не вірю, що молоді люди не вміють концентруватися. Це правда, що нині у нас менше часу, ніж раніше. Однак просто треба вміти втримати увагу цікавим матеріалом. Усім хочеться читати важливі історії. Усі хочуть знати про долю Великої Британії після брекзіту, про ядерний потенціал Північної Кореї, про терористичні атаки та біженців. Не варто недооцінювати аудиторію. Проте варто зважати, коли вона може читати ваші матеріали і звідки про них дізнається.
Чи виникають у вас труднощі зі створенням кросплатформного контенту?
У нас є різні формати, і ми від початку думаємо, якому присторю яка історія краще пасуватиме. Наприклад, для мобільного сторителінгу ми створили свайпи — матеріали, адаптовані для мобільних телефонів. Щоб гортати їх, треба совати пальцем вліво, тобто свайпати. Приклад такої історії — королівське весілля. Проте також з цього свайпу ми можемо зробити інстаграм- чи фейсбук-сторіз, відео для твітеру чи фейсбуку. Ми завжди думаємо, як залучити всі канали комунікації включно з телебаченням. Наприклад, трансформований свайп можна показати до чи після інтерв’ю, в якому говорять про моду королівських весіль.
Наскільки сильно вам в роботі допомагає програмне забезпечення? Що й досі доводиться робити вручну?
Все залежить від типу медіа, на які ми орієнтуємося. Наприклад, у нас є технологія, яка автоматично перекладає відео на всі 40 мов ВВС. Останнім часом ми часто використовуємо Carto. Це програма, яка робить візуалізовані карти на базі даних. Раніше ми витрачали на це дуже багато часу. Тепер програма виконує значну частину роботи за нас. Проте нам все ще доводиться самим відшуковувати історію, самотужки вичищати таблиці від зайвої інформації.
Що має вміти та знати журналіст, щоб працювати у відділі візуалізації та дата-журналістики ВВС?
Це має бути хороший журналіст, тобто чесний, такий, що вміє знаходити історії, поділяє редакційні цінності ВВС, виправдовує довіру аудиторії. Добре, якщо цікавиться конкретною сферою. Наприклад, знається на охороні здоров’я, освіті, технологіях чи музиці. Для нашого відділу важливо вміти користуватися Excel, знати програмування на базовому рівні. Дизайнерські навички також будуть перевагою. Варто не боятися цифр, розуміти відсоткові співвідношення. Коли я починала працювати у середині 80-х, телевізійні журналісти навіть не могли торкатися камери. Вони брали інтерв’ю і писали закадрові тексти. Нині журналіст може знімати другою камерою, шукати ілюстрації, монтувати чорнові варіанти сюжетів. Адже програмне забезпечення настільки доступне, що навіть школяр може опанувати все необхідне і стати універсальним журналістом.
Які зміни та виклики ви спостерігали за п’ять років своєї роботи?
Коли я тільки починала працювати, ми думали про матеріли для горизонтальних екранів. Тепер — для вертикальних. Це була велика технологічна зміна. Тепер аудиторія може обирати й отримувати те, що хоче: і стосовно тем, і стосовно форматів. Це робить її фрагментованою. У нас є програми для аналізу у реальному часі: ми знаємо, скільки людей переглянули матеріал, коли його припинили читати, звідки ці люди походять, якими пристроями користуються. Завдяки цій інформації ми розуміємо, наскільки наша історія успішна. Якщо щось не вдається, намагаємося покращувати: змінюємо заголовки за ключовими словами, звіряючись із ґуґлом та іншими сервісами. Намагаємося підібрати більш влучні ілюстрації. Тоді ще раз перевіряємо, чи впливає це на перегляд матеріалу. Ми не тільки розповідаємо, ми ще й слухаємо і дізнаємося, що людям справді цікаво та потрібно.
Які виклики та перспективи у журналістиці даних?
Я думаю, що журналістика даних продовжуватиме розвиватися та стане дуже важливою частиною різних медіа. Адже це чудовий інструмент для того, щоб стежити за діяльністю відповідальних за наші життя людей. Не знаю, що відбуватиметься з VR-технологіями. ВВС планує спільно з розробниками віртуальної реальності створити декілька проектів. Проте я не певна, що цей інструмент стане популярним у новинній журналістиці. Це дорого та довго. До того ж деякі новини уже настільки насичені негативними емоціями, що не варто додатково нервувати аудиторію глибоким зануренням у подію. VR краще підходить для ігор та тренувань. Наприклад, я бачила тренувальні програми, які імітують пожежі у будівлях для того, щоб пожежники тренувалися у наближених до реальності умовах. ВВС зараз дуже багато співпрацює, спостерігає та вчиться. Ми готові використовувати різні технології, якщо на те буде потреба.
Головне фото Марини Верещаки.
