Видалили фейсбук, лишили тільки месенджер? Це неефективно.
Цифровий детокс — це спроба позбутися токсичних і шкідливих ефектів, які виникають від користування всякими девайсами. Для цього треба або відмовитися від них узагалі, або тимчасово. В період між 2014 та 2016 роками цифровий детокс був більше, ніж просто ідеєю: це був бренд, спосіб мислення, а для декого і спосіб життя. Але тепер цей концепт себе вичерпав. І правильно.
Немає сумніву, що ми зловживаємо технологіями. Телевізори, комп’ютери, ноутбуки, смартфони, планшети всюдисущі. Вони допомагають виконувати щоденну роботу і значно вплинули на те, як ми спілкуємося. Деякі цифри просто шокують:
87% двадцятилітніх американців одночасно використовують два і більше девайси; 67% тридцятилітніх американців проводять понад 5 годин щодня за девайсами; 99% американців віком від 16–24 років щотижня користуються соцмережами. І так далі.
Я запитав онлайн своїх друзів, скільки часу вони щодня залипають в екрани. Більше половини тих, хто відповіли, — понад 5 годин.
Це понаднормове використання технологій усе більше, хоча й не завжди прямо, пов’язане зі стресом, тривогою, соціальною ізоляцією, депресією та безсонням, які натомість призводять до вигорання. Але цифровий детокс — не надто ефективний метод боротьби з усіма цими прикрими штуками.
Зловживання девайсами однозначно вплинуло на моє фізичне і психічне здоров’я. У мене немає залежності від ґаджетів, але я ними регулярно користуюся, щоб віддалено працювати, спілкуватися з друзями та родичами, дивитися фільми.
І на це йде багато часу. Досить швидко і зовсім цього не усвідомлюючи, я призвичаївся до кепських звичок: сягати рукою по телефон, щойно прокинуся (біля восьмої ранку) і перевіряти Facebook, Instagram, Snapchat, листи на пошті та LinkedIn; потому видобувати з-під ліжка покладений туди ввечері ноутбук, прямувати до столу і братися до роботи. Відповідати на листи та повідомлення, складати плани на день і працювати. Я досить часто роблю це вдома. До шостої вечора я намагаюся завершити. Потім переміщуюся на диван, вмикаю телевізор для фонового бубоніння, беру ноут і скролю стрічку у фейсбуці, переписуюся з друзями у вотсапі на телефоні. Десь о восьмій поглинаю вечерю і о десятій вкладаюся спати. Біда от лишень, що заснути зразу мені зазвичай не вдається, тому я дивлюся нетфлікс аж поки очі не починають свербіти і заплющуватися. А далі, десь уже протягом року, я прокидаюся о третій годині і відтоді силуюся заснути. Для цього знову втикаю в нетфлікс, доки знеможений не засну десь о п’ятій.
А потім повторюю все знову.
Я провів 10 років життя на службі в елітарній військовій частині, де офіс мій був просто неба. Я буквально тижнями жив надворі, під зорями по різних куточках світу. Потім, у 2014-му, я залишив службу і став фултайм-студентом у престижному британському виші. Тоді ж почав усе більше користуватися всякими пристроями, подеколи годинами, тижнями, навіть місяцями без зупинок і перерв.
Студентом я призвичаївся до зловживання девайсами, яке переніс і в робоче життя.
Які були фізичні й психологічні наслідки втикання в екрани? О, їх було досить багато. У фізичному плані я схуд. Брак сну вплинув на харчові звички і понизив тонус. Погіршився зір. Я почав придивлятися до об’єктів удалині. Все тому, що постійно залипав в екран на досить маленькій відстані від очей. Але психологічні наслідки були значно гірші. Я втрачав упевненість у собі, перестав бачитися з друзями і проводити час із дівчиною. Я був цілими днями виснажений, а рештки енергії витрачав, щоб тримати на плаву роботу. Я поступово задепресував, навіть цього не усвідомлюючи, і це ще більше віднадило мене від ходіння у світ і до людей. Я гранично наблизився до вигорання.
Це був момент, коли стало ясно: далі так тривати не може. Я поміркував і взявся боротися з поганими звичками. Не за допомогою детоксу, а за допомогою більш розважливого використання технологій.
Я встановив межі і дотримувався їх. Почав щоранку ходити у спортзал і не перевіряв телефон, поки не завершував із цим. Виявилося, що світ не завалиться, якщо не відповісти на емейл негайно. Домовлявся про зустрічі з друзями — випити і потеревенити. Визначив конкретний час увечері, після якого більше не торкаюся девайсів. У ліжку читаю тільки книжки: це допомогло спати якісніше.
Дуже швидко я помітив, що оклигую, стаю щасливішим і енергійнішим. Але для цього мені не знадобилося замикати свої айфони-макбуки в коробці на ключ, взагалі відмовлятися від ґаджетів чи зносити додатки соцмереж із телефона. Навіть не довелося запертися на якусь безлюдну гірську вершину на тиждень-другий.
Цифровий детокс — концепт слабенький. На це є три причини. По-перше, саме поняття детоксу має негативний відтінок. В ньому чується натяк на залежність, що підважує здатність людини діяти, контролювати свої рішення та судження про щастя й здоров’я. Так людина стає не суб’єктом, а об’єктом своєї цифрової «наркоманії», який буцімто не спроможний впоратися зі своїми проблемами без зовнішньої підтримки.
По-друге, ідея відмовитися від усіх ґаджетів чи повидаляти додатки соцмереж репресивна, сувора й недієва. Мене вона наштовхує на аналогію з тюремними буднями, де люди мало контролюють те, що роблять і переживають. Більше того, хоч як іронічно це звучить, старанне дотримання заборони на ґаджети закінчуються тим, що людина себе винагороджує… втиканням у ґаджети! Тобто виходить, що я утримуюсь від використання всіх цих штук для того, щоб потім знову їх почати так само використовувати? Це ж нісенітниця.
По-третє, панує думка, що без зовнішньої підтримки й мотивації детокс здійснити складно. Це повна фігня, але віра в неї зупиняє людей від спроб.
Забудьте про детокс, опановуйте детеч. Люди розлюбили концепт детоксу через те, що більшість із них насправді не мають залежності від техніки і не потребують її позбуватися.
Хоча, звичайно, дехто все ж залежний, або себе таким вважає. Таким людям потрібна професійна терапія, а не персональний детокс чи ретрит.
А решті вистачить просто час від часу відкладати пристрої геть. Робити детеч. Це значить, що можна користуватися всім, чим завгодно, але тільки тоді, коли в цьому є потреба. Наприклад, багатьом із нас не треба безцільно скролити стрічку новин в автобусі чи потязі, просто щоб згаяти час. З одного боку, це зле для зору, з іншого — ми рідко коли виносимо для себе з цього користь. Я читаю Найгіршу мандрівку на світі — історію про першовікривачів Антарктики. Захоплює і надихає.
Детеч — це не те саме, що детокс, тому що ви постійно контролюєте себе. На відміну від детоксу, коли треба відмовитися від девайсів взагалі, позносити додатки або, за іронією, використати додаток для блокування інших додатків — цифрове рішення цифрової проблеми?! — детеч вимагає постійно приймати свідомі рішення про те, як споживати технології. Це більш потужний інструмент, тому що він дає почуття влади й контролю над власними забаганками і впевненість, що ви зможете відкласти ґаджети будь-коли й за будь-яких обставин. Детеч — це гра, в якій ви самі граєте проти себе. І переможець може бути тільки один.
Оригінал Why The Digital Detox Is Dead. But We Still Need To Use Technology More Wisely
Переклала й адаптувала Людмила Смоляр
