Як мракобісся в інтернеті сприяє поширенню інфекційних хвороб.
Бачили рекламу «Тролейбуси вигадали масони/Таргани збирають інформацію для інопланетян»? Вона намагається побороти міфи про шкоду вакцинації, через які люди відмовляються від щеплень, а в наше життя повертаються забуті небезпечні хвороби. Такі міфи дуже живучі: інтернет став ідеальним середовищем для їх збереження, мутації та вірусного поширення. І навіть фейсбук Уляни Супрун від цього не врятує. Кому й навіщо потрібні історії, від яких у світі стає більше хвороб і смертей? І що з цим робити?
Хвороби нині поширюються не тільки від того, що хтось поруч чхав або кашляв, не прикривши рота. У світі технологій цьому сприяють також дописи у фейсбуці та результати пошуку в гуглі. Дезінформація в мережі має катастрофічний вплив на здоров’я. Нещодавні дослідження виявили, що боти у твітері поширювали контент, який заохочував людей ліпше ставитися до електронних сигарет. У Західній Африці через дезінформацію в інтернеті більше людей захворіли на еболу. На південному сході Австралії порівняно більше дітей страждають від карієсу: саме в цьому регіоні ширилися думки, що фторувати воду не слід. Однак там, де це роблять, діти мають здоровіші зуби. За останні кілька тижнів у Портленді, Бостоні, Чикаго і Мічигані з’явилися хворі на кір. Центр із контролю і профілактики захворювань оголошував кір викоріненим у США ще у 2000 році.
Дослідники непокояться, що відродження таких хвороб пов’язане із тим, що через зниження довіри до вакцин у людей слабшає імунітет. Недовіра ж вряди-годи формується під впливом контенту, який опиняється в мережі і збиває з пантелику.
З появою нових технологій і пристроїв, які дозволяють відстежити, як і звідки поширюється дезінформацію на тему здоров’я, ми можемо ствердити: така дезінформація може спонукнути людину до рішень, які зроблять її більш вразливою до хвороб.
Це явище можна назвати «misinfodemics» — дезінфодемією. Це поширення конкретних хвороб чи станів здоров’я, яке спричинила дезінформація в мережі.
Витоки сьогоднішніх сумнівів щодо вакцин можна значною мірою звести до однієї конкретної статті, і це хороший приклад того, як контент в інтернеті стає вірусним. Провідний учений, який працював над розробкою вакцини проти кору, вирішив створити альтернативну вакцину і запатентувати її. Тому він запустив кампанію, в якій намагався пов’язати первинну вакцину проти кору-свинки-краснухи із аутизмом. Нині вже визнали, що його стаття була наслідком конфлікту фінансових інтересів, шахрайства та неетичного збору даних (наприклад, цей учений платив дітям, які прийшли на день народження до його 10-літнього сина, за зразки їхньої крові). Медичну ліцензію цьому чоловікові анулювали, але його стаття і далі поширювалася різними інформаційними каналами.
Вакцини — лише частина цієї історії. Дослідники на чолі з Бретані Сеймуром показали, що існує прямий зв’язок між диджитал-дезінформацією про здоров’я та посиленням протестів проти фторованої води. Вони дослідили, що через поширення в онлайні результатів дуже сумнівного дослідження про фторування води люди почали об’єднуватися в групи, де й далі розповсюджували неправду. Дезінформація, яка виникає через неадекватні дослідження, продовжує трансформуватися і поширюватися у мережі: у формі мемів, статей, відео, у фейсбуці, інстаграмі та на пінтересті. Як мікроби літають у повітрі, так токсична інформація шириться каналами комунікації.
У США статистика свідчить про стабільний рівень вакцинування. Але цей оптимізм може виявитися недалекоглядним. У сучасну цифрову добу молоді люди, які в майбутньому можуть приймати офіційні рішення щодо вакцин, вразливі до дезінформації у мережі. Наприклад, довго вважалося, що такі хвороби, як кір, поширюються у спільнотах із низьким колективним імунітетом, тобто там, де було замало вакцинованих людей. Однак колективний імунітет перестав залежати лише від якості довкілля і медичної інфраструктури. Тепер імунітет — це питання якісної публічної інформації. Ми вже, наприклад, знаємо, що чутки у ЗМІ спричинили стрімкіше поширення еболи і що коли люди, відповідальні за подолання кризи, змінили стратегії комунікації, більше спільнот отримали необхідні ліки й почали поступово запобігати хворобі.
І все-таки ми більше фокусуємося на проявах цієї цифрової інфекції, а не на причинах: зважаємо на кількість поширень твітів, які піддають сумніву ефективність вакцинації, а не на причини, які поза тим стоять. Причини — це, наприклад, цифрова інфраструктура, яка одних користувачів більш імовірно зробить вразливими до неправдивої інформації про вакцини, ніж інших. Крім того, як стверджують дослідники Річард Карпіано та Нік Фіц, «анти-вакс» уже перетворилося на стигму, яка причепилася до людей і спільнот.
Організації, відповідальні за громадське здоров’я, напозір не надто стурбовані інформаційним середовищем і тим, як воно може вплинути на поширення хвороб. Коли у 75% дописів про вакцини на пінтересті обговорюють хибні зв’язки між вакцинами проти кору та аутизмом, що це може означати для колективного імунітету? А що, коли дезінформаційні кампанії фінансуються урядами держав? Вчені з університету Джорджа Вашингтона виявили, що з твітер-акаунтів російських ботів і тролів дописи про вакцини публікувалися у 22 рази частіше, ніж з акаунтів інших користувачів.
Організації з охорони здоров’я борються із зовнішніми проявами дезінфодемії: розвінчують міфи та рекомендують ученим ретельніше збирати дані і більше їх оприлюднювати. Також боротьба здебільшого полягає в тім, щоб давати людям інструкції, як їм краще споживати інформацію. Застосовують традиційні стратегії поширення інформації в ЗМІ, але не займаються оптимізацією пошуковиків, віральним маркетингом і не намагаються достукатися до людей через соцмережі. Дослідження показують, що організації з охорони здоров’я використовують у диджитал-комунікації слова і пошукові запити, непідходящі для цільової аудиторії. Дослідники назвали це «прогалинами даних»: коли людині складно чи й неможливо знайти доречну інформацію за своїм запитом.
Треба визнати, що Google просунувся в цьому напрямку. У результатах пошукових запитів пріоритет надається експертному знанню, авторитетності та надійності. Тепер, коли людина гуглить щось на кшталт «симптоми грипу», справа від результатів пошуку вона побачить опрацьовану інформацію з Гарвардських джерел чи клініки Мейо. В цій панелі справа бувають також доступні для завантаження PDF-документи із детальнішою інформацією. Facebook теж, мовляв, працює над подоланням дезінфодемії. Тут обіцяють впровадити функцію, яка дозволятиме бачити контекст матеріалів: посилання на пов’язані статті, візуалізацію, звідки і як статтю поширили, джерело інформації та дотичні сторінки у Вікіпедії.
Не тільки великі компанії працюють над цим. Зусилля Credibility Coalition теж спрямовані на те, щоб розробити стандарти для перевірки надійності онлайн-інформації. Тим часом The Trust Project розробили набір індикаторів, які збираються автоматично і вимірюють довіру на нових інтернет-платформах. Hoaxy — це сервіс, який візуалізує поширення тверджень в інтернеті.
Меми — хоч милі тварини, хоч неправда про здоров’я — поширюються, мутують, підлаштовуються, поки не знайдуть оптимальну форму, в якій розлетяться мережею. Нам треба навчитися ефективно ідентифікувати такі речі і протидіяти їм. Урбанізація навчила нас, що хвороби поширюються тоді, коли багато людей скупчуються разом. Але тепер стало ясно, що йдеться не тільки про реальний простір. Скупчитися на цифрових платформах також цілком достатньо.
Nat Gyenes та An Xiao Mina
Оригінал читайте тут.
Переклала й адаптувала Людмила Смоляр
