Де у довіри душа

І як медіям у неї не наплювати, висвітлюючи вибори.

Шостого листопада в Америці відбулися вибори до Конгресу. На відміну від України та інших держав, де перед виборами обов’язково буває так званий день тиші, у Штатах агітаційна кампанія триває аж до самого дня голосування. Отже, виборцям бракує можливості охолонути від інформації та реклами, яка промовляє з кожного плаката, екрану та радіо. Через постійний інформаційний шум важко зберегти холодний розум та прийняти зважене рішення. Як за таких обставин мають чинити ЗМІ, MediaLab розповів Марк Діллен — фахівець із медіа та міжнародних відносин та спікер Львівського медіафоруму 2015 року.

Кожне медіа має розуміти, хто є хто. Бувають кандидати-популістські-рупори-для-привернення-уваги. Їх не треба зневажати чи принижувати, нехай висловлюються. Однак заводити з ними серйозну дискусію про те, куди має рухатись країна, не варто. Швидше за все, вони не скажуть нічого, крім стандартних фраз. Якщо технічні кандидати є співаками, спортсменами чи акторами та не можуть чітко пояснити свою позицію, треба з’ясовувати, хто за ними стоїть. Якщо описуєте конфлікт, пам’ятайте, що висловитися повинні всі його учасники.

Про кожного кандидата і кандидатку виборці мають знати таке: що вони обіцяють та що вже зробили на попередніх посадах. Набагато важливіше знати про їхні попередні здобутки та принципи, аніж про те, якою машиною вони їздять на роботу.

Щоб не стати рупором пропаганди, будьте прискіпливі. Наприклад, політик N заявляє: «Коли я прийду до влади, підніму всі пенсії на 20 відсотків». Але про це говорять перед кожними виборами, і довіряти цим заявам немає жодних підстав. Душа довіри — це конкретика. Тому робота журналістів — поставити щонайбільше уточнювальних запитань: «Яким чином ви це зробите?», «А чи потрібне для цього голосування парламенту?», «Як це зробити без шкоди для економіки?» тощо.

Політикам завше хочеться показати себе щонайліпше. Це логічно. Протягом тижня перед виборами з Білого Дому намагались вплинути на рішення тих виборців, які ще не визначились, кому віддати голос. Для цього згадували про дві події.

Перша — трагедія у Піттсбурзі. 27-го жовтні одинадцятьох парафіян тут розстріляли у синагозі. Мер міста, демократ, у своїй заяві сказав, що в Піттсбурзі не хочуть бачити президента із його співчуттями. Проте президент Трамп, розуміючи, яку шкоду це спричинило би його репутації, все ж туди поїхав. Місто зустріло його плакатами «ВАМ ТУТ НЕ РАДІ». Деякі люди, втім, сприйняли його візит як щирість, а не як піар перед виборами.

Друга — «Караван, який рухається до кордону». Це передвиборний ролик Трампа, у якому він сказав, що мігрантів, які простують через Мексику до американського кордону, в Америку він не пустить. Щоб у цьому запевнити, президент відправив на кордон військових. До речі, NBC і Fox News уже відмовились транслювати цей ролик через його «нетактовний характер».

Усю цю історію президент та його представники подали й продовжують подавати максимально однобоко, маніпулюючи емоціями та перекручуючи факти.

У висвітленні обох подій важливу роль зіграли саме світлини. Сильний лідер, прояви патріотизму, людяності, співчуття та жалю на фото впливають на емоції виборців. І саме цим користуються кандидати. Все це — різні частини історії. Завдання журналістів — зібрати їх докупи.

В Україні дуже відчувається, що медіа не до кінця вільні у своїй роботі з політиками. Наче досі відчувають присмак тоталітарної держави, яку не можна критикувати. Номінально журналісти мають свободу ставити кандидатам у президенти чи депутати будь-які запитання, але не почуваються досить упевненими, аби ставити запитання важкі та незручні. Проте завдання журналістів — кидати виклик владі. Що складніші та незручніші запитання журналіст ставить представникам влади, то краще виконує свою роботу.

Вплив власників медіа обмежує свободу українських журналістів. Переслідуючи свої політичні інтереси, власники не пускають в ефір матеріали, які можуть скомпрометувати чи виставити в поганому світлі близьких їм кандидатів. Якщо для вас правда понад усе, ви не будете працювати в медіа, яке підтримує конкретних політиків. Якщо у вашій редакції радять когось показувати кращим, ніж є насправді, чиніть опір.

Виборчі перегони в Україні дуже короткі, тому для того, щоб вивчити докладно кожного кандидата, просто забракне часу. Дивно, що в Україні в порівнянні з Америкою набагато важче організувати зустріч-інтерв’ю з кандидатом.

Соціологічні опитування впливають на поведінку й рішення виборців. Але в Україні кожен телеканал показує свої соцопитування, які часто кардинально різняться за результатами. Чудово було б, якби декілька незалежних медій (наприклад, такі як «Українська правда» чи «Громадське телебачення») замовляли дослідження на актуальні теми разом, контролюючи процес опитування. Аудиторія мала би більше довіри до таких цифр.

Важливим завданням журналістів є заохотити до голосування групи людей, які не цікавляться політикою взагалі. Людям зусібіч розповідають, за кого вони повинні проголосувати, але не пояснюють, чому вони повинні це зробити. На це питання, крім журналістики, може дати відповідь соціальна реклама. Кожен голос важливий! Різниця між кандидатами на пост президента США 2000 року, коли виграв Джордж Буш, становила всього кілька тисяч голосів. Виборці повинні зрозуміти свою значущість. Журналісти пишуть про політику та міжнародні відносини, але кому все це потрібно, якщо люди не голосують? Нам потрібна аудиторія, яка активно сприймає новини, й ми повинні сприяти цій активності.

Головне фото Evie Shaffer