Чому занепала й чи відродиться українська футбольна журналістика.
Український футбол хворіє. Він утратив інтригу й видовищність, звузившись до протистояння двох команд: київського «Динамо» та донецького «Шахтаря». Власники команд відмовляються їх фінансувати, трибуни стадіонів порожніють. А разом із футболом переживає глибоку кризу й присвячена йому журналістика. Чи є в неї шанс повернути колишню популярність?
Період піднесення українського футболу у двохтисячні збігся з періодом відносної стабільності в економіці. Великі бізнесмени почувалися достатньо спокійно, аби вкладати чималі гроші в футбольні команди. Завдяки цьому в країні з’явилася низка сильних футбольних клубів, хоча лише один із них — донецький «Шахтар», що з 1996 року належить Рінатові Ахметову, — зміг посунути з п’єдесталу команду номер один: київське «Динамо».
Саме з перемоги «Динамо» над московським «Спартаком» у межах Ліги Чемпіонів 1994 року та повернення Валерія Лобановського на місток головного тренера столичного клубу почалося зростання популярності футболу незалежної України. Після того, як «Шахтар» зруйнував монополію клубу братів Суркісів, національний чемпіонат перетворився на змагання двох клубів.
Це протистояння відбувається не лише на футбольному полі й фанатських трибунах. Участь у ньому беруть медіа, які відгукуються схвально про один клуб і критикують інший, а також інші футбольні клуби, які охоче програють одному з двох лідерів і всіляко протидіють іншому. Та хоч яким запеклим є змагання «Динамо» й «Шахтаря», двох команд не досить, аби тримати на плаву повноцінну футбольну журналістику.
На початку двохтисячних актуальними для читачів-уболівальників були футбольні газети. Якщо у звичайній газеті рубрикою «Спорт» займалась одна людина, то в футбольному тижневику аналітичні матеріали готували в середньому п’ятеро обізнаних на темі людей. Одне з найпопулярніших друкованих видань — «Футбол» — очолював Артем Франков.
«Пік українського футболу припав на 2010-2012 роки, — розповідає він, виступаючи на Львівському медіафорумі. — Тоді “Динамо” й “Шахтарю” створювали конкуренцію харківський “Металіст” і дніпропетровський “Дніпро”. Тогочасний чемпіонат був насичений подіями, бо чотири команди боролись за золоті медалі, а інші могли додати інтриги. Аудиторія жила футболом, і це дозволяло заробляти. Згодом, коли низка клубів збанкрутувала, ми втратили регіональну аудиторію». За кілька років занепали кільканадцять клубів.
Також футбольну журналістику змінив інтернет. У мережі з’являлось дедалі більше присвячених футболу видань, у яких серйозну аналітику замінювали емоційні коментарі. Про футбол стали писати дедалі менш фахово: контент-онлайн-видань звівся до не завжди компетентних блогових дописів та опису перебігу матчів, які вболівальники можуть дивитися й самі.
Газета «Футбол» не стала переходити в інтернет принципово: вона досі виходить на папері двічі на тиждень. Тепер це єдине друковане видання в країні, присвячене футболу. «Ми тримаємось на рекламі та аудиторії, яка нас читає. В Іспанії фанати й надалі купують відомі футбольні видання Marca та AS, і жоден інтернет-ресурс не впливає на продажі газет», — говорить Франков. Хоч і визнає, що друковані ЗМІ у кризі, тому майбутнє газети прогнозувати важко.
Не надто добре ведеться й онлайн-виданням. «Частина на межі виживання, інша викуплена букмекерськими компаніями, які дали їм друге дихання», — розповідає на Львівському медіафорумі Олександр Гапоненко, на той момент головний редактор сайту Football24.ua. Щоправда, на деяких футбольних сайтах тепер реклами букмекерських компаній більше, ніж футболу.
За словами Гапоненка, його видання відрізнялось від інших тим, що попри все намагалось робити справжню футбольну журналістику, працювали в різних форматах, намагаючись зацікавити читачів футболом. За кілька днів Гапоненко звільнився через конфлікт із керівництвом холдингу, до якого належить видання.
Конкуренцію «Динамо» й «Шахтаря» Олександр Гапоненко називає дуже потрібною футбольним медіям: саме ці два клуби забезпечують трафік. «Уболівальників цих команд найбільше в Україні. Їм подобається читати про баталії між цими клубами. В Києві порівняно найбільша інтернет-аудиторія, тому футбольні медіаресурси зацікавлені в сильній київській команді й великій кількості новин про неї. Натомість, у донецької команди аудиторія розкидана по різних містах», — каже він.
Артем Франков погоджується: футбольні медіа зацікавлені, щоб протистояння між «Динамо» й «Шахтарем» тривало якнайдовше. «Інформаційна війна між цими двома командами зараз переживає новий етап. Звісно, це не йде на користь українському футболу як спортивному змаганню, але нашим читачам подобається такий контент», — говорить він.
Аби футбольна журналістика в Україні почала одужувати, повинен одужати сам футбол. Для цього потрібно перейти від олігархічних дотацій до футбольного бізнесу, коли кожен клуб зароблятиме собі на прожиття й цінуватиме кожну гривню.
Залежить доля футбольних видань і від економічної ситуації. Коли читачі зможуть дозволити собі платити за якісний контент, поруч із жовтими виданнями виникнуть ті, що добиратимуть компетентних авторів і зможуть оплатити їхню роботу. Важливо також повернутись до аналітики. Найкращі футбольні видання Британії чи Німеччини тримаються не на емоціях і враженнях, а на чіткому аналізі та обґрунтованому прогнозі. Це видання, здатні змусити читачів думати над прочитаним. Ось і українським футбольним журналістам слід знов почати показувати схеми, тактики, тренерські ходи та інші секрети гри, якої не видно на екранах.
