Ми опитали понад 100 українських фрілансерів і дійшли невтішних висновків.
Про те, скільки коштує моя робота, я вперше задумалась два роки тому в одному київському барі. Ми з колегами зібрались, аби повеселитись. Як то часто буває за випивкою, невимушена розмова повернула не туди. І ось незнайома мені журналістка-фрілансерка, не стримуючи емоцій, на весь бар репетує: «Лише уявіть, він запропонував мені якихось 4 тисячі за текст! Скільки ж довбаних текстів я маю писати, аби оплачувати не лише комуналку?».
Це питання отверезило мене. Я думала, що вхопила Бога за бороду, коли попереднього літа почала отримувати 2 тисячі гривень за репортаж. Я знала, що це багато: моя подруга працювала у журналістиці довше за мене, а їй досі платили 500 гривень за текст. Вона писала матеріали для паперових журналів обсягом до 40 тисяч знаків, бо лише так могла отримати тисячу гривень гонорару. Скільки брати за тексти в інших роботодавців, подруга не знала. Як і я не знала – після того вечора.
Насправді мало хто знає. Поки не нап’єшся, говорити про гроші серед журналістів неприйнятно, або, як зараз кажуть, «неетично». Про такий дивний етикет знають також роботодавці та замовники, а тому, крім резюме, просять вказати у листі розмір очікуваного гонорару. Сподіваються, що ти напишеш менше, ніж тобі можуть запропонувати. Бо справді – звідки тобі знати реальні розцінки на ринку, де «неетично» говорити про гроші?
Мені та моїй колезі, Ілоні Буц-Мироненко, хотілося знати розцінки, тому ми провели опитування фрілансерів. Нам довелося зробити його анонімним, інакше про гроші ніхто б не розповів. Ми не називаємо своє дослідження соціологічним – для цього нам бракує професійних навичок. Проте воно дає мінімальне уявлення про ситуацію на ринку.
Які цілі в нас були, крім як дізнатись про розцінки за тексти в українських медіа? Одна з них точно провалилась – ми хотіли перевірити, чи справді жінкам платять менше, ніж чоловікам. Це популярне припущення. Проте серед опитаних – 88% жінок і лише 12% чоловіків. Їхні відповіді не відрізняються. Також ми хотіли дізнатись назви видань, де регулярно затримують гонорари. Таких виявилось кілька. Про більшість з них і раніше не соромились говорити вголос у спільноті: це Cosmopolitan, Mind.ua, Газета по-українськи, УП Життя, Фокус та Фаворит удачі (місцеве одеське медіа). У одному з них журналістці почали виплачувати зароблене лише тоді, коли сума боргу перевалила за 60 тисяч гривень.
Загальних підсумків кілька. Популярні видання платять мало, а нові, невеликі чи нішеві, – у 2-3 більше, що здебільшого можливо завдяки грантам. Популярні видання, ймовірно, переконані, що публікуватись у них «престижно» і це вже є винагородою. Це дійсно так, якщо ви ще навчаєтесь чи лише починаєте розвиватись у професії.
Цікаво й те, що з роками гонорари не змінюються. Навіть якщо ваше ім’я вже стало відомим, а тексти отримують нагороди. Або якщо ви вже стали редактором чи зайняли іншу керівну посаду – багато популярних видань, як і колись, все ще запропонують вам 500-1000 гривень за текст. Доводиться обирати між переглядами та заробітками. Друге не завжди виграє, та й складно повірити, що це виграшна стратегія для медіа, зацікавленому в якісних публікаціях від талановитих авторів.
Другий висновок: найчастіше стосунки фрілансерів із медіа є нелегальними. 86% опитаних отримують гонорари на банківську картку, поза всяким оподаткуванням. Так, в Україні це популярна історія. Проте виникає легкий дисонанс, коли читаєш у ЗМІ роздуми про те, «як привчити українців платити податки», «що робити нашій економіці без платників податків», «у США ухиляння вважається найбільшим злочином»… А потім від цих же ЗМІ отримуєш виплати на карточку.
В описі вакансій за останні місяці серед обов’язкових вимог до кандидата з’явився пункт про статус ФОПа. Але який підприємець із журналіста-фрілансера, який за місяць, якщо старатись і робити свою роботу добре, заробляє приблизно 20 тисяч гривень? Щастить, якщо компанія «додає» поверх гонорару податки. Однак це не надто рятує, якщо твоя продуктивність з різних причин падає до трьох текстів на місяць. Практика виплачувати гонорари за договором, що є хорошим рішенням у таких ситуаціях, не надто поширена. Лише 8% опитаних мали такий досвід.
Найбільш дошкульна проблема для фрілансерів — нестабільність та неможливість чітко планувати свої доходи заздалегідь. Лише 9% опитаних вимагають за свою роботу аванс, решта 91% отримують гонорар лише після публікації тексту. Добре, коли це відбувається через день-два (як у 35% опитаних), проте часто від написання до публікації проходить тиждень-два (36%), місяць чи навіть більше (по 4%). «Виплата гонорарів по факту публікації — це життя на сухарях і молитви Аллаху, щоб матеріал вийшов», — відмітила одна з опитаних.
А що, коли текст із різних причин так і не вийде? Колись я готувала статтю, про ситуацію з виборами на Суспільному. Кілька днів збирала коментарі, спостерігала за кандидатами, працювала «в полях», провела англомовне інтерв’ю. Текст був зданий вчасно, його схвалили, але так і не опублікували: редакція переплутала дату виборів, а опам’яталась надто пізно. Прикра вийшла ситуація, та переді мною вибачились і заплатили за неопубліковану роботу домовлені 500 гривень. Проте 41% опитаних у подібних ситуаціях не щастило так, як мені. Виходить, завжди існує ризик, що за добре виконану роботу не заплатять.
Якби на ринку це не вважали нормою, після кожного такого випадку у фейсбуці спалахували б скандали. «Схоже на те, що в журналістиці працюють лише ті, хто не поважає себе», – якось підсумував мій знайомий. Під час карантину його туристичний бізнес зітнувся труднощами. Він намагався влаштувати собі додатковий дохід експертними колонками. На початку все йшло добре, хоч йому і було невтямки, як таке може бути, що за роботу платять лише після публікації. Так, першого разу редакція не знає, чи автор хороший, проте умови не змінюються й після того, коли ти публікуєшся кілька разів поспіль. Десь на четвертій публікації знайомий відмовився від «кар’єри» колумніста: він працював над текстом на замовлену тему два тижні й аналізував англомовні джерела, проте редакція зненацька згадала, що чи то вже публікувала тексти на подібні теми, чи то замовила його комусь іншому. Грошей, звісно, не заплатили.
Така ситуація на ринку не мотивує розвиватися. Мої молоді колеги, чиї тексти вважаються зразковими, у неформальних розмовах усе частіше говорять про те, що роздумують, чи не піти б їм у ейчари чи проджект-менеджери в ІТ. Або ж у піар – найбільш поширений «вихід» з професії. Зарплата на старті може і не надто втішить, проте умови та перспективи там кращі.
Що ж робити тим, хто попри все прагне залишити собі професію та статус фрілансера? Мовчки очікувати від редакцій на те, що вони самі підуть на зміни та/чи підвищення гонорару, не варто. Такі історії траплялись лише з 2,8% опитаних. Натомість 47% ніколи не змінювали свої розцінки для конкретних видань, а 19% не знали, що так можна. Тому найперша порада: так, можна і варто.
Щастить не всім. Тому до індивідуальних зусиль варто додавати колективні. Наприклад, систематично проводити опитування серед журналістів, зокрема фрілансерів, про рівень зарплатні. Прикладом тут може бути видання DOU, де вже протягом кількох років щосезону моніторять зарплати ІТ-фахівців. Ось як про це розповідає мій друг-розробник: «Якщо я дивлюсь свіжий рейтинг DOU і бачу, що мені платять менше, ніж в середньому на ринку, я приходжу і питаю свого начальника: чому так?»
Допоки ніхто не говоритиме про гроші вголос, роботу журналістів не вважатимуть вартісною і поза редакціями. З одного боку, компанії-замовники починають розуміти цінність сторітелінгу, а з іншого — шукають авторів, які напишуть їй контенту на цілий випуск журналу, як це робили, наприклад, організатори змагань з приготування кави. Як виявилось, йшлося про два інтерв’ю, один репортаж та 100 коротких нотаток про конкурсантів на основі інформації, наданої ними в анкетах – і усе це за 1 тисячу гривень. А що, «робота особливо багато часу не забере» – пише замовник, додаючи, що «це може бути цікавим досвідом». Щоправда, волонтерським, а не журналістським.
Коментар MediaLab: Опитування, яке провели авторки тексту, не є репрезентативним і побудоване на персональних фідбеках певної кількості фрілансерів. Водночас важливо сказати, що багато редакцій (в тому числі й MediaLab) має гнучку гонорарну політику: гонорар автора/-ки зазвичай залежить від ринкової вартості його/її текстів, складності підготовки матеріалу, від того, чи замовляла редакція конкретно цей текст тощо. З власного досвіду знаємо, що з фрілансерами також не завжди легко і просто працювати. Якщо хтось з редакторів хотів би поділитися досвідом про особливості співпраці з фрілансерами – ми радо опублікуємо такий матеріал.
Інфографіка Іллі Наумова
Головне зображення: Aidan Bartos
