Іслам зсередини

Чому Пьотрові Ібрагіму Кальвасу довелося покинути Єгипет після виходу своєї книжки.

Кожен із репортерів показує життя іншої країни по-своєму. Польський журналіст та письменник Пьотр Кальвас вісімнадцять років тому прийняв іслам і обрав ім’я Ібрагім, занурившись у життя Єгипту настільки глибоко, наскільки це можливо. Він, автор «Газети Виборчої», написав кілька книжок про інтелектуальну та духовну виправу європейця мусульманським Сходом. Найновіша з них — «Єгипет: харам, халяль» — нещодавно з’явилась в українському перекладі.

Усунення від влади Мухаммеда Мурсі — революція чи державний переворот? Чим живе країна, у якій тридцять відсотків населення — неписемні, а дев’яносто відсотків жінок зазнають жорстокої процедури обрізання? Куди рухається Єгипет, який хоче побудувати державу західного зразка, що житиме за демократичними, але водночас і за ісламськими законами? Відповідь на ці й інші запитання автор намагається знайти у своїй книжці. Пишучи про Єгипет, Пьотр Ібрагім Кальвас допомагає більше зрозуміти весь ісламський світ. В ексклюзивному інтерв’ю MediaLab розпитуємо про досвід життя в мусульманській країні і те, чому після виходу книжки авторові з міркувань безпеки довелось залишити Єгипет.

—  Пьотре, що мотивувало вас переїхати до Єгипту?

— Прийняття ісламу і те, що за цим слідує: захоплення арабською та мусульманською культурою, Орієнтом, чи кажучи загалом — неофітизм. Поза тим, є більше приземлені причини: там дуже дешево і чудова погода.

— Наскільки складним виявився досвід прийняття ісламу?

— Прийняття ісламу є настільки приватною річчю, що мені направду складно про це говорити. Я прийняв іслам вісімнадцять років тому і це змінило моє життя назавжди. На краще. Я пройшов шлях від захоплення, через запаморочення, потім пробудження, обдумування, аж поки не дійшов до власної духовності, яку називаю ісламом, але яку багато хто вважає не-ісламом. Мені байдуже, хто і як про це судить і як називає, мій іслам — приватний.  

— Коли читаєш вашу книжку про Єгипет, виникає враження, що Ви рухаєтесь від любові до Єгипту до певного відчуження та ненависті. Чому ваше ставлення до цієї країни настільки змінилось?

— Я люблю Єгипет. І ненавиджу його. Спершу була любов, за якою прийшла ненависть. Але це навіть краще, відчуваю, що збагатився (сміється). Єгипет — в мені, не можу без нього жити, сумую, однак любов до нього здолала ненависть.  

— Чому вирішили записати своє пережиття у книжці і чому вибрали саме мову літературного репортажу?

— З дитинства пишу. Взагалі не люблю того робити, і насправді письменство мене втомлює. Не називаю себе «письменником», стократ більше волію читати. Проте пишу, якась сила мене до того підштовхує, мучить. Перш ніж приїхати до Єгипту, я опублікував три книжки — всі про подорожі Африкою та Азією. Також я багато писав для газет про свій досвід подорожей. Літературний репортаж не був мені чужий. Одного дня я написав перший суспільно-політичний текст для «Газети Виборчої», їм сподобалось, тому писав їм про Єгипет та іслам протягом трьох років. З тих репортажів і постала велика частина книжки «Єгипет: харам, халяль».  

— Розповідаючи про Єгипет, ви також говорите більше — про цілий ісламський світ. У наш час часто кажуть про «загрозу ісламського світу». Як ви ставитесь до цього, чи нам слід боятися якоїсь «загрози»?

— І так, і ні. Так, бо фундаменталістський, традиціоналістичний, а також той так званий мейнстрімовий іслам є загрозою сучасності. Той, хто цього не бачить, є сліпим, або радше воліє бути сліпим. Віддавна бувало, що одна культура та цивілізація напирала на інші. Тепер іслам є такою культурою. В цьому, зрештою, немає нічого дивного, кожен четвертий житель нашої планети є мусульманином. Тільки, на щастя, ісламові не дадуть опанувати та подолати ані західну культуру, ані далекосхідну. Це безладна, відстала цивілізація, єдиною силою якої є природний приріст. Проте, як ми бачимо, дуже багато всього змішується і ще буде змішуватись у світі, передовсім заливаючи Європу хвилями іммігрантів та біженців чи тероризмом.

Ні, тому що іслам теж має свої прекрасні, мирні, духовні сторони. Як от суфізм, наприклад. Суфізм, на мою думку, є надією на іслам майбутнього, я в це вірю, хоча сам суфієм не є. У мене свій одноосібний орден.  

— Вражає, що в Єгипті дуже популярна «Mein Kampf» Гітлера. Поясніть, із чим це пов’язано. І чи можна якось запобігти поширенню ідей Гітлера?

— Гітлер є популярним у цілому мусульманському світі, а найбільше на палестинських територіях.  Пояснення просте: більшість мусульман ненавидить євреїв та Ізраїль, і тому відчувають таку повагу до Гітлера. В арабських країнах найбільша в світі кількість людей, які заперечують Голокост.  В Єгипті та Сирії люди питали мене про Голокост, не мали про це жодного уявлення, були впевнені, що то вигадки євреїв. Так їх навчили в школі та мечетях. Не забуду, як показав одній єгиптянці, яка не вірила в Голокост і ненавиділа євреїв, фільм про Голокост. На ютубі. Плакала… Але треба пам’ятати, що є  також багато мусульман, які не вірять у цю антисемітську маячню і борються з нею.

— Ви порушуєте тему прав жінок у Єгипті, читаючи деякі частини вашого тексту, хочеться просто кричати. Як вам вдалось розговорити своїх героїнь на такі теми табу?

— Це було жахливо складно. Мені у цьому допомагали активістки єгипетських ліберальних та феміністичних рухів. Також допомагали мої знайомі єгиптянки, розмови з якими були в глибокій таємниці перед родиною, знайомими, а часом навіть моєю дружиною. Інакше цього всього я б не зумів записати.  

— Як особисто вас змінив досвід життя в Єгипті і чому ви вирішили переїхати на Мальту?

— Мені довелось залишити Єгипет із міркувань безпеки. Тамтешній режим ненавидить журналістів з-за кордону, які пишуть критично про Єгипет. Ніколи не мав проблем, але з якогось часу зрозумів, що за мною стежать. Я надто багато і надто часто критично писав про політику єгипетської влади. Після виходу «Єгипет: харам, халаль» знав, що мені доведеться виїхати. Ми обрали Мальту, бо там спокій, тиша, безпека, дешево (як на Європейський Союз), клімат такий самий, як в Єгипті, і мова англійська.

— Чи виникали думки повернутися у Польщу?

— Назавжди ні. Поза тим, живучи на Мальті, почуваю себе близько до Польщі, постійно туди їжджу. Польща і Мальта — то Європейський Союз, а я передовсім почуваюся громадянином ЄС, а вже потім Польщі.