Кілька десятків років в Україні регіональні журналісти старанно створюють районні газети. На перших шпальтах нечіткі фото з різних нарад і засідань, урочисті тексти про вчителів, бібліотекарів, лікарів, держслужбовців, дитячі конкурси, прибирання, жнива, святкування Івана Купала. Короткі замітки про спортивні змагання, сухі звіти офіційних служб. Далі — розважальний контент: привітання, рецепти варення, гороскоп на тиждень, телепрограма і погода. Анекдотів у районках чомусь мало.
Окрема історія з виборчими кампаніями. У цей час комунальні медіа перетворюються на не дуже привабливу дошку оголошень, де масово піаряться усі, хто тільки може. Найпопулярніший тренд — публікація однаковісіньких матеріалів у кількох газетах області. Все одно жителі району не дізнаються, про що пише газета сусіднього.
Утім поступово, часом дуже повільно, регіональні медіа все ж змінюються.
За даними Держкомітету телебачення і радіомовлення, в Україні існує понад п’ять сотень комунальних видань. Це переважно чотирьох-восьмисторінкові чорно-білі газети із кольоровими шпальтами всередині. Назви більшості видань збереглися ще з минулого століття, коли їх заснували. Серед інших 48 разів трапляється слово «Вісник», 34 — «Край», 33 — слово «Життя», 21 — «Зоря» і таку ж кількість слова «Труд», «Трудящий», «Трудівник», а також «Перемога», «Патріот», «Маяк», «Зірка», «Зоря», «Шлях» і «Знамя».
Однією із основних проблем офіційних ЗМІ завжди було «надто ретельне» висвітлення діяльності органів державної влади. Останні у свою чергу передавали значні кошти комунальним медіа, за рахунок яких видання існували. Це був надійний симбіоз між державними органами влади і регіональними медіа, які, за окремими винятками, були не надто цікаві для населення. Але тепер комунальні ЗМІ мають реформувати.
1 січня 2016 року набрав чинності Закон України «Про реформування державних і комунальних друкованих засобів масової інформації». А отже вже до кінця цього року певна частина районних газет змінять своїх засновників і стануть окремими суб’єктами господарювання.
Реформування відбуватиметься у дві черги. У перший рік добровільно роздержавлюються охочі, у наступних два — всі інші видання. Якщо трудовий колектив не виявить жодних ініціатив щодо реформи, газету закриють.
Редактори регіональних комунальних ЗМІ бачать три можливих варіанти реформування своїх видань:
- Зробити так, аби газета справді стала популярною серед населення. Збільшити тираж, рекламу, кількість проданих примірників. Тоді з’являється можливість працювати незалежно від дотацій.
- Продовжити працювати, як раніше. Тобто гроші і далі отримувати з районного бюджету, але тепер підписувати договори про співпрацю з органами влади.
- «Продатися» комусь, хто має бажання інвестувати гроші в регіональне медіа. Тобто отримувати кошти від конкретної особи, яка так чи інакше, матиме бажання впливати на діяльність видання.
Невидима цензура
Лариса Знак, головна редакторка районної газети «Слово Придністров’я» (Могилів-Подільський, Вінниччина) скаржиться, що редакторам у регіонах елементарно не вистачає знань про роздержавлення і реформи. Її газета реформується у першій черзі, але особисто у редакторки було багато сумнівів з цього приводу.
Лариса Знак розповідає, що районна преса «сидить під шапкою» у місцевої влади. Хоч прямої цензури немає, але чиновники ніколи не втрачають можливості їй нагадати, що газета отримує гроші із бюджету. Пані Лариса говорить, що навколо її видання є «невидима цензура» — писати правду просто не можна:
Районні газети створювали колись для того, щоби вони писали про районну владу. Утім тепер люди змінилися і хочуть бачити іншу інформацію. Якщо у кожному номері буде голова адміністрації чи районної ради, то його ніхто не захоче читати. Людей уже нудить від цього. Якось в одному матеріалі я написала, що на заході були присутні представники влади. А голова районної ради потім каже мені: “Тобі що, шкода було моє прізвище написати?”
Минулого року «Слово Придністров’я» отримала 100 тисяч гривень з районного бюджету, цього року — 85 тисяч. Нині тираж газети складає близько 1500 примірників. Лариса Знак вважає: для прибуткової діяльності потрібно збільшити хоча би до п’яти тисяч.
Під час минулих виборів до Верховної Ради я у газеті написала про корупційні схеми родини Калетників. А голова районної ради виявився їхнім товаришем. Так мене потім просто мало не розірвали – як це я могла так написати. Після того почали давати менше грошей. У нас основне правило – менше “випихайся” і все буде добре. Роби свою газету, як і всі – “ніякою”, — говорить Лариса Знак.
Редакторка «Слова Придністров’я» сподівається, що її газета піде першим шляхом реформування. Тобто, буде розвиватися. Варіант інвестування у медіа певною особою розглядає, як найгірший.
Тепер я, буває, приходжу на різні наради до чиновників, і аж нині зрозуміла свою помилку. — каже пані Лариса. — Я заробляла авторитет перед тими людьми, що сидять у залах, а мала би це робити перед людьми, які живуть у селі. Редакторам потрібно змінювати свою свідомість, для того, аби реформувати свої газети. Їхній успіх залежить конкретно від кожного з них, на стільки вони виявляться сміливі
Без фінансування з бюджету
Районна газета «Прапор перемоги» виходить у Калинівському районі Вінницької області тиражем 4800 примірників. Це друге місце в області. Основний прибуток газета отримує від передплати і реклами. Середня заробітна плата становить 4500 гривень. У редакції працюють семеро співробітників на шести з половиною посадових окладах.
Видання не фінансується з бюджету. Редактор Василь Бабій каже, що, не отримуючи фінансування з районного бюджету, почувається відносно вільно від тиску чиновників. У районі «Прапор перемоги» — монополіст, оскільки інших місцевих газет у Калинівці немає.
Впродовж останніх років видання стабільно мало в рік близько 35-40 тисяч прибутку, що дало можливість покращити матеріально-технічну базу, відремонтувати приміщення, купити оргтехніку, придбати автомобіль. 2015 рік, з точки зору фінансів, був найважчим. Василь Бабій розповідає, як газеті вдається самостійно заробляти:
На початку 2015 року різко подорожчала поліграфія. До 2014-го основною статтею витрат була заробітна плата, а у 2015-му став друк газети. Довелося підняти ціни на газету і на рекламу, аби компенсувати збитки. У середині 2015-го вдалося врегулювати дохід і видатки, а восени, за три місяці виборчої кампанії, перекрили усі витрати. На кінець року вийшли з плюсом
«Прапор перемоги» має невисокі ціни на рекламу. У співвідношенні ціна-тираж головред гарантує, що тарифи на рекламу найнижчі у всій області.
Для того, аби потрапити у першу чергу реформування потрібно було просто прийняти таке рішення на зборах колективу. — говорить Василь Бабій. — Ми морально були готові до цього, бо давно сподівались, що це станеться. Ще з 2004 року ми працюємо з районною радою на договорах про висвітлення діяльності. У нас немає прямого фінансування з районного бюджету. Райрада формувала замовлення, а ми в кінці кожного місяця виставляли їм рахунок за результатами того, що про них написали
Минулого року річний дохід газети складав 787 тисяч гривень, а частка надходжень від висвітлення діяльності райради — всього 20 тисяч гривень.
Основна зміна, яка відбувається після реформування — органи влади більше не можуть бути засновниками ЗМІ. — розповідає Василь Бабій. — Тобто, в ідеалі, колись комунальні медіа мають почуватися вільними і незалежними від держави. Утім, багатьом, хто отримував 150-200 тисяч з бюджету, буде дуже складно. Це постійне бюджетне фінансування не сприяло тому, щоби ці ЗМІ орієнтувалися на ринок. Тобто гроші були за будь яких обставин. Тепер настав такий час, що їх може і не бути. Багато хто з колег каже, що зараз представники влади «погрожують», що стільки грошей на колишні комунальні ЗМІ не дадуть. Але журналісти, навіть по договорах, не зможуть написати про органи влади аж на 200 тисяч гривень
Повний пакет документів подали лише три редакції
Світлана Остапа, медіаекспертка з проекту «Детектор медіа» розповідає, що на середину березня 2016 року понад 120 редакцій комунальних друкованих ЗМІ провели збори трудових колективів і визначилися щодо участі у першому етапі реформування державних і комунальних друкованих ЗМІ. Втім, станом на 15 березня, повний пакет документів для включення до переліку ЗМІ, які реформуватимуться на першому етапі, подали лише три редакції.
Держкомтелерадіо — державний орган, який відповідає за імплементацію цього закону, разом з Національною спілкою журналістів України підготували «Дорожню карту реформування на 2016 рік: 15 кроків до свободи», проекти нормативно-правових документів для імплементації реформування та зразки документів для редакцій, електронні сервіси на сайті nsju.org, видали «Абетку редактора» й провели 15 регіональних семінарів-тренінгів для редакторів протягом минулого року, а також дві загальноукраїнські конференції.
Редакції видань мають до 1 липня надіслати повний пакет документів, після чого їх включать до переліку тих медіа, що реформуватимуться на першому етапі.
Якщо з тими ЗМІ, які реформуватимуться на першому етапі, більш-менш все зрозуміло, то з тими, які обрали другий етап — ні. — говорить Світлана Остапа. — Наше видання «Детектор медіа» робило опитування редакцій відомчих (яких близько 100) і державних друкованих ЗМІ. Помітно цікаву тенденцію: столичні медіа і ті, які неподалік Києва, обирають другий етап. Тобто колективи бояться залишитися без бюджетного фінансування. В одній з державних газет нам сказали: “Ми не будемо поспішати, підемо другим шляхом. Три роки ще отримуватимемо кошти з бюджету, а потім або падишах здохне, або ми щось придумаємо”. Всі, хто обирає другий етап, скаржаться, що не знають, де отримати юридичні роз’яснення цього закону. Тобто вони не знають, що їм робити далі. Зокрема, другий етап обрали і «Голос України», і «Вечірній Київ».
Таким чином, тих, хто хоче реформуватися/роздержавитися, насправді набагато менше, ніж тих, хто цього не бажає. А реформування державного мовлення у суспільне гальмується тими, хто не бажає щось змінювати, пояснює Світлана Остапа:
Вони постійно бідкаються, що у них маленькі зарплати, але, як виявилося, готові отримувати 2 тисячі гривень, аби гарантовано, аніж заробляти у рази більше
