Писати про мистецтво і отримувати за це прибуток — програма мінімум для будь-якого культурного видання. Що відбувається із українською культурною журналістикою загалом і де брати теми і гроші зокрема, на V Lviv Media Forum розповіли Comma, Cultprostir, BBC Ukraine і Радіо Аристократи.
Сергій Кейн, Comma
Півроку тому я жалівся продюсеру гурту Бумбокс Олексію Согомонову, що людям не цікаво читати те, що викликає інтерес у мене. Наприклад, я хотів би написати текст про японських вібрафоністів. Тоді Олексій порадив мені запропонувати написати такий текст, наприклад, Потапу — тоді його прочитали б усі. Це історія про те, що тем є повно, але найголовніше — спосіб подачі.
Був випадок, коли вокаліст гуртів «Ляпис Трубецкой» і «Brutto» Сергій Міхалок під час концерту у Полтаві не витримав і побив відвідувача, який нецензурно висловлювався і жестикулював у бік сцени. Більшість медіа зробили про це звичайну новину. Ми пішли далі і створили матеріал під назвою «Бійцівський клуб», де не лише розповіли про найвідоміші бійки артистів зі слухачами, а і оцінили їх за шкалою «міхалків». Наприклад, удар Еммі Вайнхауз отримав один «міхалок», а бійка слухача зі солістом гурту «Tool» отримала п’ять «міхалків», тільки за те, що Мейнард Джеймс Кінен знає джиу-джитсу. Ця стаття отримала чи не найбільше переглядів у нас на сайті і стала вірусною.
Однак теми — це лише питання фантазії. Вони не конче конвертуватимуться у гроші. Культурне медіа — нішеве, і має збирати довкола себе щільну спільноту або, як це називають піарники і маркетологи, якісну аудиторію. Тільки тоді рекламодавці будуть приходити і давати гроші.
Очевидно також те, що бренди не приходитимуть на сайт, який читатиме лише 20 людей. Але щоб розкрутитися, потрібно інвестувати в проект. У випадку Comma інвесторами стали я і ще двоє моїх друзів. Удень ми були зайняті по роботах, а вночі верстали сайт, при чому працювали в мінус. До запуску ми півроку вели сторінку у Facebook, а коли зрештою запустилися, то отримали на пошту більше трьохсот пропозицій співпраці від авторів.
Тобто схема така: спочатку у проект має хтось інвестувати. Потім інвестиції можна використати, щоб зібрати навколо себе спільноту, а пізніше — монетизувати сайт.
Альберт Цукренко, Cultprostir
Багато хто говорить про те, що українська культура зараз бурхливо розвивається. Однак мені здається, що 90% результату цього розвитку — «відбраковка». Дуже часто це комформізм, учнівство, тобто спроба пройти етапи, які в інших країнах завершились кілька десятиліть тому. В найменшій мірі це стосується візуального мистецтва і літератури, трохи більше — музики, значно більше — театру, і зовсім погано з кіно. Ми зараз дуже емоційні. Якщо порівнювати культурну спільноту України з людським організмом, то ми — 13-річний підліток, у якого грають гормони, який ще не позбувся свого максималізму і пафосу. Тому ми впадаємо в ейфорію, носимо на руках за те, що, якщо чесно, не варте того, і втоптуємо в багнюку за помилки. Але це необхідний період, його просто треба пережити.
В культурній журналістиці усі працюють на майбутнє. Часом здається, що за кілька років в цій сфері нарешті мають з’явитися гроші. Однак, я думаю, у найближчій перспективі нічого не зміниться. Можливо, навіть стане гірше. Більшість з тих, хто будує культурну індустрію, не встигне скористатися її плодами.
Роман Лебедь, BBC Ukraine
Хоча BBC і має стале фінансування, цікаві теми все одно потрібні і важливі. Уявіть собі, на виборах в США нинішній президент Дональд Трамп отримав 63 мільйони голосів. Останній кліп Кендрика Ламара, який опублікували 30 березня цього року, подивилися 176 мільйонів глядачів. Але це не рекорд. Перша тридцятка за кількістю переглядів на Youtube складається переважно з музичних відео. Наприклад, кліп південнокорейського музиканта PSY «Gangnam Style» має два з половиною мільярди переглядів — тобто кожна третя людина на Землі бачила це відео. Як би це цинічно не звучало культура — це цифри. А цифри — це кліки. Аудиторії цікаві ролики на Youtube, багато хто дивиться нові серіали. Тому бажано, аби люди знаходили те, що їм цікаво, на вашому сайті, а не на чужому.
Одного разу ми знайшли на Троєщині дідуся, який обклеїв свій під’їзд картинами і барельєфами, стилізованими під бароко. За тиждень у нього вдома побували чи не всі українські медіа, приїжджали також і з-за кордону. Лише на Facebook за відео про цього дідуся ми отримали 500 тисяч переглядів. Тобто культура — це також люди. Завжди цікавіше читати про людей, а не лише переглядати сухі цифри.
Окрім цього, люди не хочуть більше лише читати тексту. Аудиторія вже розраховує на відео, фото, мультимедійний контент. Наприклад, до дня народження Тараса Шевченка ми випустили, здавалося б, банальний ролик, де кілька співробітників BBC начитують «Заповіт». Однак у соцмережах відео стало вірусним.
За допомогою культури насправді можна висвітлювати будь-які теми. Я не вважаю, що культура — це лише музика, живопис чи скульптура. Наприклад, ми робили матеріал про гончара, який повернувся з Києва у Слов’янськ, аби відродити сімейне ремесло. Через його історію ми зачепили і тему війни на сході. А все завдяки культурі.
Нам часом складно продати політичну тему на BBC London, а культурну — беруть. Наприклад, коли почався процес декомунізації, центральний офіс BBC зацікавила стаття про перейменування вулиці Леніна в Харкові на вулицю Леннона, і вони опублікували її у себе. На українську культуру є запит в світі. Тільки потрібно вміти ним користуватися.
Владислав Фісун, Радіо Аристократи
Колись я працював в журналі «Афіша», де чи не вперше в Україні почали розвивати поняття консюмеристської журналістики. А зараз це те, чим живе світ. В якийсь момент виявилося, що культура — це не лише балет і театр. Є культура вина, культура одягу, культура подорожей. Тому говорити, що культурні медіа пишуть тільки про літературу, музику і кіно — однобічно.
На «Аристократах» люди притягуються не лише через радіо. В нас є сайт, ми робимо трансляції, подкасти, відео, а тепер навіть тексти — у журналі і на сторінці у Facebook.
Наша основна фінансова підтримка — спонсори. Кожне шоу на «Аристократах» має (або мало) партнерів ефірів. Це, переважно, відомі бренди, які платять за рекламу під час трансляції програм. Інший спосіб — це корпоративне радіо. Будь-яка компанія може замовити власне радіо, зі справжніми ефірами, спеціально підібраною музикою, джинглами тощо. Корпоративне радіо живе один день і доступне лише співробітникам компанії-замовника.
Логіка бренду — це взагалі окрема тема. Коли виникає ідея щось продати, я рекомендую подивитися на ситуацію з точки зору замовників. Той, хто замовляє рекламу, має бути впевненим, що отримає максимальну вигоду для свого продукту. Тобто мова йде про цифри, відгуки, взаємодію з аудиторією. Якщо від вашої співпраці з брендом його репутація тільки зростає, то вам можна давати гроші.
V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.
Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.
