Або плюси і мінуси роботи в дуже маленькій команді.

Коли ми попросили головну редакторку видання Korydor Віру Балдинюк розповісти, як працює її редакція, вона одразу попередила, що в Korydor особлива ситуація: немає ні колективу, ні офісу. «Вся редакція це я. І так уже 5 років», — сказала Віра. Однак для MediaLab це не проблема. Ми й самі знаємо, що таке маленька редакція. Хоч наша — удвічі більша за Вірину:) Розповідаємо, як міняти світ, коли твій офіс —стіл, розетка і вай-фай (якщо пощастить).

Korydor це видання про культуру. Тобто про мистецтво? Ні, не тільки. Мистецтво і культуру справді іноді ототожнюють. Та й Korydor на початках таки писав не просто про мистецтво, а ще вужче про візуальне. Однак згодом тлумачити культуру у виданні почали ширше. «Це не декоративна частина нашого життя і не втіха для душі. Це повноцінна частина політичного і суспільного процесу», — каже Віра Балдинюк. Важливо, що культура не лише віддзеркалює суспільство, а й змінює його. «Це передусім частина політики: стратегії інституцій, стратегії держави, те, як вона бачить себе у світі», — розповідає редакторка.

Чому культура важлива? Вона, на думку Віри, допомагає «спрогнозувати і спроектувати немислимі досі речі, про які суспільство не здогадується або не хоче здогадуватися. І тільки в просторі культури про них можна поговорити безпечно: коли люди протилежних поглядів чують і критикують одні одних, зберігаючи гідність».  

Korydor заснували у 2010-му за ініціативи Катерини Ботанової, тодішньої директорки Центру сучасного мистецтва. За задумом, видання мало стати платформою для обміну думками між людьми, які причетні до візуального мистецтва.

Віра Балдинюк (зліва) із колежанками з Центру сучасного мистецтва Людмилою Скринниковою (посередині) та Анною Погрібною (праворуч).

Однак тепер тут пишуть і про історію, і про соціальну рекламу, про музеї, людей і міста. Та й візуальне мистецтво не покинули. Про нього можна почитати, наприклад, через призму феміністичної критики. «Краса, що робить помітною, водночас перетворює жінку на невидимку. Бо за красою/окрім краси часто нічого більше не помічається», — пише для Korydor Наталя Михалко. У виданні є окрема спецтема «Фемінотека». У її фокусі — рівні можливості (яких, звичайно, частіше немає, ніж є) для кожної людини. У 2016-му цю спецтему підтримував Фонд Гайнріха Бьолля, аж поки не спрямував гроші на більш вузькотематичне видання «Гендер в деталях», яке підтримує дотепер.

Коридор це архів, де фіксують реальність. «Щоби через п’ять-десять років можна було розуміти теперішні процеси, їхні причини і наслідки. Втім ми не тільки фіксуємо це, але й аналізуємо», — каже Віра. Вона приєдналася до видання у 2013 році. Нині виконує у Korydor роль усіх працівниць одразу: спілкується з авторами, з партнерами, зі спонсорами, редагує, просуває тексти у соцмережах. Каже, що за таких умов складно встигнути все, що хочеться.  

Є чотири речі, які надихають Віру йти коридором і не зупинятися. По-перше, вона його створює ніби для себе самої. Іншого видання, де би можна було прочитати про те, що її цікавить, в Україні нема. По-друге, подобається долати перешкоди. Як лосось течію. «Коли ми відмовилися від новинної стрічки, нам казали, що ми помрем. Але ми випливли за рахунок інших речей. Це вдалося, і потім так вчинило не одне видання», каже Віра. Третій привід для натхнення люди, які підтримали видання через спільнокошт: «Тішить, що є віддана, нехай і невелика аудиторія». По-четверте Korydor хвалять: «Коли я зустрічаюся з колегами з Польщі чи з Німеччини, вони захоплені нашим виданням. Кажуть, що в їхніх країнах для такого проекту неможливо знайти авторів, які вміють і хочуть писати на якісному рівні».

Цього року Віра взяла участь у тренінгах для медіамеджерів від Львівського медіафоруму. Саме тоді зрозуміла дві важливі речі: по-перше, що вона така — без ньюзруму і п’ятьох помічників — не одна і що є й інші видання, які тримаються на одній-двох-трьох людях. По-друге, зрозуміла основну потребу коридорівських читачів. «Досі я досить абстрактно уявляла цільову аудиторію, хоч і спостерігала за нею через фейсбук і ґуґл-аналітику», — розповідає Віра. Вона й раніше знала, що Korydor може бути цікавий працівникам «культурного сектору та гуманітарної сфери»: викладачам, кураторам, менеджерам культури, художникам, музейникам, студентам, які закінчують навчання і шукають себе, історикам тощо. Але чому? Чому вони його читають? Відповідь була, ніби осяяння: Korydor дає людям відчути, що їхню роботу цінують. «Представники сфери культури часто почуваються фрустрованими. Вони ніби крутять педалі велосипеда, який стоїть на місці і не виробляє ніякої енергії. Це зменшує цінність роботи в очах суспільства», — каже Віра. Натомість Korydor пише про людей зі сфери культури, які, як і читачі, всіляко змагаються з дискомфортними обставинами (наприклад, низькою зарплатнею), але їхні справи тут висвітлюють як важливі і варті уваги.

Ця увага і повага, як своєрідна винагорода, заохочує не покладати рук. І це, за словами Віри, спрацювало. «Скажімо, серія матеріалів, яка зародилася спонтанно, але зараз продовжується: Дванадцятеро людей, заради яких треба приїхати до міста. Наприклад, до Харкова чи Ужгорода», — розповідає редакторка. Мовляв, зазвичай у місті радять ходити в музеї чи галереї і розглядати картини, будинки чи пам’ятники. Тобто об’єкти. «Ми ж показали, що місто цінне людьми, які там живуть і які його змінюють», — каже Віра. На ці тексти читачі відреагували жваво: писали відгуки, коментували у соцмережах. «Та і людям, яких ми згадали у текстах, це приємно. Які ще в них можуть бути відзнаки? Їхня робота залишається або волонтерською, або копійчаною», — додає редакторка.

До речі, про гроші. Щоб Korydor існував, підрахувала Віра, потрібно приблизно 120-200 тисяч гривень на рік. Пошук цих грошей — забіг, у якому зупинятися не можна. Деякі проекти співфінансує Центр сучасного мистецтва. У 2016-му видання підтримали на спільнокошті Великої Ідеї.

Ще один спосіб заробити — партнерські тексти. Наприклад, разом із рекламно-комунікаційною групою Havas creative group Ukraine працюють над серією матеріалів про рекламу та колекціонування. Розповідали, наприклад, про те, як формуються колекції світових та українських музеїв. А найсвіжіший текст зі серії — про відомі мотиви візуального мистецтва, які використовують у рекламі. Втім, каже Віра, партнерський текст — не значить рекламний: «Ми підкреслюємо і обстоюємо особливість нашого сайту: критичний погляд. Тому робимо тексти, які і цікаві для ширшої аудиторії, і вагомі для фахівців».

Окрім того, Korydor покладається на підтримку спонсорів. Знайти таких треба вміти. «Цьому доводиться вчитися, переступаючи через власні звички чи спосіб спілкування. Треба пояснювати доступною мовою, чому видання важливе: знаходити щоразу цікаві приклади, факти, аргументи. Щоб той, до кого я приходжу з пропозицією, сприймав це не як мій останній шанс, а як співпрацю», — каже Віра. Протягом п’яти років редакторства вона не раз зустрічалася з людьми, які мали змогу і подеколи бажання підтримати проект. Втім підтримку могла прийняти не від усіх: «Причина цьому — морально-етичні питання, або якщо людина походила зі сфери, зовсім не дотичної до культури».

На початку 2018-го знайшлася людина, «від якої почесно й відповідально прийняти допомогу». Йдеться про президента тої-таки Havas creative group Ukraine та колекціонера Юрія Когутяка. Віра зустрілася з ним за пропозицією колежанки: «Ця зустріч була дуже класною, легкою, мені не довелося пояснювати з нуля, чому наше видання важливе, чому ми є неурядовою організацією, для чого існуємо». Юрій, мовляв, тямить у мистецтві і розуміє, чому його варто підтримувати. Раніше він сам був власником галереї, а продавши її, став колекціонувати картини. Виявилося, що купувати їх легше, ніж продавати.   

Підтримувати Korydor Юрій погодився за умови, що за наступні півроку видання старатиметься навчитися жити без його грошей і покаже, що для цього зробило. Нещодавно півроку сплинуло і Віра звітувала про досягнення. У підсумку, підтримку Юрій продовжив ще принаймні на півроку.

Тексти на Korydor діляться на три категорії: історії (це минуле), погляди (сучасне) та ідеї (майбутнє). Така структуру виникла після Революції гідності. До того на сайті була навіть новинна стрічка. Однак після революції праглося змін, і сайт вирішили уповільнити. Тепер тут багато лонґрідів і з фаховою лексикою. Часто це тексти на вічні теми, тому якщо відкрити вкладку сьогодні, а прочитати завтра, нічого не втратиш.

«Я ніби хочу всидіти на двох стільцях», — пояснює Віра свій підхід до редагування. З одного боку, вона піклується про читачів, з якими треба говорити людською мовою, а з іншого розуміє авторів і авторок, які подеколи протестують проти надмірного спрощення текстів. Врахувати і те, і те значить знайти баланс доступності. Вірин рецепт спрощувати доти, доки текст не втрачає глибини. Якщо потрібно лишати терміни, але пояснювати їх у примітках і зносках. Коли ж автори на компроміс не йдуть, вони вільні опублікувати текст деінде. Інколи, розповідає Віра, публікують навіть на особистих блогах, де його прочитають вкрай мало, зате колег, які тямлять у темі. «Я цілком розумію таких людей: коли бачиш, скільки є недолугих текстів про речі, якими займаєшся все життя, це викликає сум», — розповідає Віра.

Втім сумно буває не тільки авторам, а й редакторці. «За останні п’ять років багато авторів, які дописували для Korydor, облишили письмо: хтось змінив напрямок роботи, зосередився на основній справі, хтось заснував свою ініціативу», — каже Віра. На написання великих критичних текстів потрібно багато часу. А платять за це неспівмірно мало. Тому на самих текстах не вижити, а працювати і писати у «вільний від роботи» час ніколи. «Тому Центр сучасного мистецтва почав організовувати освітні навчальні програми для журналістів, які можуть писати добре і цікавляться культурою. Ми провели кілька семінарів і так знайшли достатньо класних дописувачів», розповідає Віра. Проте авторів та авторок Korydor потребує завжди. Агов 🙂

 

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.