Західноукраїнська мережа протидії дезінформації дослідила головні канали та умови поширення дезінформації та представила результати.
Львівський Медіафорум у партнерстві з Дослідницькою агенцією «Fama» вирішив дослідити, як ми сприймаємо (дез)інформацію в медіа, на які типи можна розділити нас як споживачів контенту і які судження й уявлення формує у нас дезінформація.
Спершу про Дем’яна, Ніну і Климентія
…тобто про респондентів, медіа й методологію.
Збір даних почався 14 і тривав до 25 липня 2021-го року. Спершу дослідницька група обрала дев’ять журналістських матеріалів з правдивою, точною, нейтральною і маніпулятивною інформацією, аби згодом ознайомити з ними респондентів та поставити ряд запитань стосовно прочитаного. Тексти обирали на теми, що не залежать одна від однієї, але є популярними в українських ЗМІ — covid-19 та газ.
Наприклад, до числа публікацій потрапили тексти «Журналісти дізналися чим займаються в Україні секретні біолабораторії США» від УНІАН, «Остання хвиля коронавірусу в Україні: медик розповів, коли китайська зараза покине нашу країну» від ZNAJ.UA та «”За майбутнє” запропонувала президенту і прем’єру механізм, як знизити ціни на газ на 60%» від видання ГОРДОН.
Тоді обрали 16 респондентів обох статей віком від 16 до 65 років з різних міст і провели з кожним по глибинному інтерв’ю, які тривали в середньому по півтори години.
Серед інтерв’юйованих були, до прикладу 38-річний Дем’ян, що не довіряє новинам і дистанціюється від них, 58-річна Ніна, що зіставляє інформацію з різних джерел, 35-річний Климентій, що клікає на емоційно забарвлені заголовки та інші.
У респондентів запитали, звідки вони дізнаються новини про коронавірус та газ, яким медіа довіряють, чи намагаються перевіряти інформацію. Тоді дали прочитати відібрані журналістські матеріали й провели опитування на предмет сприйняття та довіри до прочитаного.
Види довіри, інформаційний нігілізм і скептицизм
Проведені інтерв’ю допомогли визначити чотири типи споживачів інформації та описати їхні характеристики. Отож, споживання контенту поділили на чотири види: інформаційний нігілізм, інформаційний скептицизм, рефлексивна довіра і наївна довіра.
Наївна довіра
Представники цього типу аудиторії поверхнево сприймають інформацію і здебільшого займають позицію «я не знаю», їм важко дійти якоїсь остаточної позиції. До прикладу, 64-річна Надія з Закарпатської області, якій властива саме наївна довіра, відповідає на запитання про виникнення коронавірусу так:
«Ну, різні американські вчені свої обстеження робили, доводили одне. В Бельгії друге говорили медики. У нас в Україні — теж були свої розробки, свої вчені працюють над тим. То стільки думок, стільки різних підходів, шо важко шось одне вибрати».
Для таких споживачів контенту аргументом на користь довіри до нього є вже сам факт його існування. Вони не піддають сумніву інформацію, яку отримують від ЗМІ та автоматично вважають її перевіреною та достовірною. Більше їхню увагу привертають фото- і відеоформати.
Скептична довіра
Носії скептичної довіри виважено ставляться до будь-якої інформації та сприймають її не тільки потоком (гортаючи стрічку новин і дивлячись телебачення), а самостійно шукають те, що їх цікавить. Вони дочитують матеріали до кінця і не демонструють категоричності у своєму ставленні до них. Наприклад, 33-річна Раїса із Закарпатської області говорить про коронавірус так:
«Це інфекція, яка впливає на кожний організм по-різному. Не знаю, чим це зумовлено… Чи це імунітет людини, хтось переносить легше, хтось — сильніше, тобто більше негативних наслідків має організм від цієї інфекції, але це ще, думаю, дуже і психологічно на людину давить. Якщо ти отримуєш позитивний тест, то в тебе вже відразу дуже великий страх, так, і треба комусь бути з близьких, напевно, так, заспокоювати цю людину, щоб не впадати відразу в паніку. Якщо це позитивний тест — це не означає, що вже все, вже якийсь жах».
Такий тип людей цікавиться «наболілим» і мало звертає увагу на умовно далекі теми. Для них перевагою є статистична форма подання інформації, а свою позицію вони переважно можуть обґрунтувати.
Рефлексивна довіра
У цьому випадку людина воліє отримувати інформацію з багатьох джерел. Медійні повідомлення вони умовно розділяють на частини й окремо формують ставлення до кожної з них — з чимось погоджуються, а з чимось ні. Скажімо, 38-річний Валеріан із Львівської області коментує один з текстів про коронавірус так:
«В тих чотирьох абзацах є один абзац з лайф правди. Далі є нагадування про те, шо до групи ризику COVID-19 належить… перелік якихось людей, що взагалі не стосується даної новини. Тому цих два абзаци ми викидаємо. І бачимо перший абзац з посиланням на те, що було і припущення. Тобто, ну, в принципі, як викинути тих два абзаци, то це є коротке сухе новинне повідомлення. З ним не можна не погодитись, це інформація. Далі ми повинні її критично осмислити. І наші висновки — ось тоді буде погодження / непогодження».
Люди з рефлексивною довірою люблять конкретику. Щоб викликати у них довіру, матеріал має бути насичений інформацією, бути корисним і закликати до дії. Вони мають чіткі уявлення про ідеальне інформаційне повідомлення.
Інформаційний нігілізм
Цей вид передбачає цілковиту недовіру як до інформації, так і до її джерела. Зокрема, 38-річний Дем’ян з Чернівецької області говорить наступне:
«Недовіра — це у нас генетично, напевно… до системи, до влади, до лікарів, до освіти, до будь-чого, що породжується людиною крім позитивно яскравих, поетичних та мистецьких проявів. […] А, коли ти вже дорослішаєш і переконуєшся, що дійсно довіряти не можна нікому: ні системі, ні органам, ні владі. На жаль, ми є заручниками такого… суспільного пекла. Недовіра — вона присутня завжди».
Інформаційні нігілісти відмежовуються від негативної інформації. Найпереконливіше для них звучать цифри, проте частіше вони або не довіряють взагалі, або відмовляються коментувати рівень довіри, говорячи, що це все одно нічого не змінить.
Статистичні дані, що допоможуть вашій редакції
Окрім описаного вище, дослідження також показало, що 38% респондентів дізнаються новини спонтанно, але уважно читають те, що бачать у новинній стрічці. 35% сприймають новини випадково і не концентруються на них. 19% відводять окремий час на уважне читання новин та їхній аналіз. Ще 9% вказали, що їм важко відповісти на таке питання.
До п’ятірки найпопулярніших джерел отримання інформації входять українські телеканали (65%), Facebook (61%), близьке оточення (55%), YouTube (35%), новинні сайти, що збирають новини з різних ресурсів (30%).
Що стосується дезінформації, у дослідженні йдеться:
«Менш ніж четвертина (19%) опитаних ніколи не обговорює правдивість новин. 25% обговорюють це лише зрідка, 32% — інколи, 15% — часто, а 9% — постійно. Практика обговорення новин стосується радше їхнього змісту (декларують 45% опитаних) та відбувається у “безпечному” колі близьких та знайомих, “однодумців”».
Повне дослідження, включно з рейтингами найпопулярніших серед респондентів ЗМІ, можна переглянути на сторінці Львівського медіафоруму.
Це дослідження було представлене ГО Львівський медіафорум та Дослідницькою агенцією Fama за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID). Проведення цього дослідження стало можливим завдяки щирій підтримці американського народу, наданій через Агентство США з міжнародного розвитку (USAID). Зміст продукції є винятковою відповідальністю ГО Львівський медіафорум та Дослідницької агенції Fama та не обов’язково відображає погляди USAID або уряду США. Забороняється відтворення та використання будь-якої частини цієї продукції у будь-якому форматі, включаючи графічний, електронний, копіювання чи використання в будь-який інший спосіб без відповідного посилання на оригінальне джерело.
Більше матеріалів на тему:
15 ресурсів для перевірки інформації
Як інтерпретувати соціологічні рейтинги
Як зробити перший крок до журналістики даних
Як займатися журналістикою суспільного інтересу в умовах кризи
Сім аналітичних інструментів для журналістів-розслідувачів
9 ресурсів з можливостями для журналістів
Як зробити журналістику більш впливовою
Головне зображення: Frank Okay
