«Це не на часі» – популярна (і не завжди аргументована) відповідь на ті чи інші суспільні ініціативи. Однак війна не стала на заваді роздержавлення однієї місцевої газети на Луганщині. Як лисичанське видання, яке ще у 2014-му друкувало матеріали Партії регіонів, стало повністю незалежним від влади, і тепер виходить із семитисячним тиражем, читайте у тексті Наталії Патрікєєвої спеціально для MediaLab. 


 

Найкраще місцеве видання за версією НСЖУ

 

«У сусідній будинок влетів снаряд, і було страшно за наше приміщення. Намагалися тоді  писати лише  про те, що відбувалося, тільки факти. Щось оцінювати і критикувати було небезпечно», – розповідає молода жінка зі світлим волоссям. Це головна редакторка  Лисичанської газети «Новий путь» Олена Китаєва. Влітку 2014-го Лисичанськ перебував під тимчасовою окупацією бойовиків «ЛНР».

Із того часу газета змогла реформуватися у першу хвилю роздержавлення і стати найкращим місцевим виданням за версією Спілки журналістів України.

Олена Китаєва прийшла у редакцію одразу після навчання на луганському журфаці ще у 2001 році. Спочатку працювала фотокором, потім журналістом.

Редакція газети розташована у центрі міста, неподалік від місцевої прокуратури та музичної школи на вулиці Менделєєва, колишній Леніна. Наступного року газеті виповниться 100 років.

У цьому приміщенні видання працює ще з 50-х років минулого століття. Нещодавно, щоправда, довелося «поділитися» кімнатами із міським відділом Управління державної міграційної служби через високі ціни на комунальні послуги.

В окремій кімнаті – архів газети починаючи також із 50-х років. Полиці, заповнені теками різної товщини, на корінцях написані роки. Старі стелажі з томами радянської енциклопедії. Навколо – купа старих меблів.

«Коли роздержавлювалися, була інвентаризація кожного стола і стільця, навіть друкарської машинки», – розповідає Олена, вказуючи на прилад, якому щонайменше років сорок.

Колись газета мала назву «Лисичанский рабочий». На її базі у той час чи не кожен завод випускав власну багатотиражку. Тепер у місті, окрім районної, є кілька приватних газет, які спеціалізуються, переважно, на рекламі. Більшість заводів закрили.

Колектив видання майже увесь жіночий. У штаті працює один чоловік-водій, який їздить на старенькій редакційній автівці ВАЗ 2107.

 

Тираж – понад 7000 примірників

 

До березня 2013-го газета виходила двічі на тиждень на 24 сторінках. Тепер один раз і на 12 шпальт.

«Це була наша гордість, – каже заступниця редактора Тетяна Марчук  і робить паузу, – Так є і зараз, але все ж, хочеться більшого».

Коли дорогу до Луганська закрили, газета почала шукати нового місця для друку. І з цим виникли проблеми. У Сєвєродонецьку не було паперу. Довелося їздити у місто Куп’янськ, Харківської області, а це 130 кілометрів в один бік. Щотижня діставалися туди із водієм, було дорого і незручно. Потім налагодилася ситуація у Сєвєродонецьку. Однак, у Луганській області наразі не лишилося типографій, де можна було би друкувати газету такою, як вона була раніше – кольоровою із якісним друком.

«Тепер робити кольорову «шапку» чи перші кольорові сторінки не бачимо сенсу. Після початку війни тираж впав більш ніж на півтори тисячі примірників», – каже Олена.

Тим не менш, тираж газети сьогодні – 7100 примірників, а це високі показники не лише для Луганщини, а й для всієї країни.

 

«Не можна було друкувати те, що вони хотіли»

 

У 2014 році в газету приходи люди  зі зброєю, хотіли друкувати свою інформацію, вимагали, щоб їхні портрети були на шпальтах. Про ті події у редакції згадують дуже емоційно:

«А що ми їм відповідали? Кліпали очима, намагалися бути хитрішими. По кілька тижнів пропускали випуски, бо не можна було друкувати те, що вони хотіли.

У прокуратурі були сепаратисти. І в СБУ, і в міській раді. Робили окопи прямо серед дороги. Багато людей зникло тоді. Викрали велику кількість автомобілів».

 У місті не було води, світла та газу. Вулиці спорожніли. Лише комунальники поливали квіти на вулицях, коли ніхто взагалі з дому не виходив. Із банків виносили гроші, розбивали вітрини магазинів. Працював «Укртелеком», і люди телефонували в редакцію спитати, чи газети вийде. Якщо так, значить все нормально.

«Лєна (головний редактор, – авт) взагалі герой! Літали пулі, місто пусте, а вона бігала і фотографувала. Чого тільки у неї немає тепер у архівах», – розповідає кореспондентка Евеліна Богданова.

Усі творчі працівники сидять в одній невеличкій кімнаті. Кажуть, що роботу свою люблять і працюють так, щоби всі жителі міста відчували, що це їхня рідна газета.

Матеріали виходять і українською, і російською мовами.

 

Якщо подія, що організовують чиновники нецікава – про це не напишуть

 

«Новий путь» тепер не комунальна газета. Засновником редакції вважається трудовий колектив.

«Було дуже багато паперової роботи. Цим займалася бухгалтерка Юлія Бурлак. Вона збирала всі документи, складала статут, розбиралася з податковою, де з такою ситуацією зіткнулися вперше і також не одразу знали, як це робити», – каже головна редакторка.

Коли у редакції дізналися, що є можливість роздержавлення, одразу зібралися колективом, поговорили і вирішили, що їм нема чого втрачати. Не хотіли, аби газету хтось купив, а закриватися – тим більше. Міська рада з першого разу проголосувала за це рішення і ніхто не ставив жодних перепон.

«Новий путь» став першим роздержавленим виданням в Луганській області.

Минулого року видання з бюджету отримало 100 тисяч гривень, позаминулого – лише 50. Це були невеликі суми для газети, яких вистачало на поліграфію для кількох випусків, тож, втрата державного фінансування не дуже відчутна для редакції. Тепер тут працюють лише за договором про висвітлення діяльності влади.

«Нині ти не думаєш, що треба надрукувати прізвище людини, яка щось говорила на якихось офіційних заходах. Якщо подія, організована чиновниками, нецікава,  ми про це взагалі не пишемо. Максимум новину. Тепер з’явилося більше місця для суттєвіших матеріалів», – розповідає Китаєва.

У газеті зауважують, що контенту багато, а місця вистачає не завжди.

До редакції часто приходять практиканти, але майже ніколи не залишаються працювати – їдуть у великі міста. Тим не менш, тут вважають, що дають гарну школу справжньої журналістики для молодих спеціалістів.

Середня зарплата у редакції – 3200 гривень. У водія – ще менша. Олена каже, що за можливості платили би більше, особливо після роздержавлення, коли рівень зарплат ніхто не регулює.

«Багато організацій та державних установ хочуть, аби ми друкували їхні матеріали безкоштовно. Але таким пояснюємо, що ми тепер приватне підприємств, і нам треба заробляти гроші. Вони йдуть від нас, потім повертаються і зрештою платять», – кажуть в редакції.

 

 Талони на рекламу

 

У газети є сайт. Цим займається кореспондентка Евеліна Богданова. До початку війни вона працювала в банківській сфері і уявити не могла, що колись опиниться у журналістиці. Однак коли банк закрили, Евеліна прийшла у «Новий путь» і тепер навчається на факультеті видавничої справи у місцевому педагогічному технікумі. Усі економічні теми опрацьовує саме вона, оскільки має відповідну освіту.

Сайт газети був започаткований на системі uCoz, але потім стало зрозуміло, що цього замало. Перейшли на WordPress. Мають сторінку у фейсбуці. Вконтакті тепер не користуються. Відвідування порталу – 200-300 унікальних користувачів за добу.

Новини на сайті публікують наступного дня після виходу газети, щоб у людей був сенс її купувати. Через це втрачають оперативність. Інша проблема – «Укрпошта» задовго доставляє газету на місця, втрачається від одного до трьох днів.

Основний прибуток отримують від реклами та від продажу газети. У кожному випуску є спеціальний талон на безкоштовне оголошення, який дійсний протягом десяти днів з дня виходу газети. Так заохочують читачів.

Найближчим часом редакція планує оновити дитячу газету «Чебурашка», яка періодично виходить разом із виданням «Новий путь».

 

Про резонансні матеріали

 

Минулого року у газеті вийшла серія публікацій до 25 років Незалежності. Писали про те, як сприймають державну незалежність різні люди: військові, підлітки, чиновники.

Якось зробили текст про маленького собаку, який упав у каналізаційний люк і жив там півроку. Люди кидали тваринці їсти і ніхто не міг її звідти дістати. Жителі написали в газету і закликали зібратися і допомогти псу.

«Матеріал вийшов і місцева влада відреагувала. Але трохи не так, як ми очікували. Зігнали спецтехніку, підняли плити, а собака злякався і втік по теплотрасі. Ми собі уявляли, що ветеринар зробить спеціальний укол, аби тварину потім спокійно дістати. Проте цього не сталося, і собака досі там сидить».

Створювали також матеріали про молодих підприємців, які змогли відкрити власну справу. Був цикл статей про ОСББ з детальною інструкцією, як це робити і для чого. Люди приходили до редакції і просили купити по кілька номерів.

У 2013-2014 роках у газеті часто друкували матеріали на підтримку Януковича від представників влади. Це відбувалося на підставі договору з Луганською обласною радою. Ті виходили вони з маркуванням «Газета в газеті. Сторінка Луганської обласної ради».

Після роздержавлення видання почувається більш вільним:

«Ми намагаємося сварити владу, якщо є якісь проблеми. Але робимо це коректно. Так це ми ще комунальними були, а тепер маємо ширші можливості розказувати про проблеми міста».


ФОТО: Наталія Патрікєєва

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.