У вівторок, 22 лютого, у Києві презентували медійні ініціативи,  спрямовані на подолання конфліктності в Україні.

Журналісти, медіаексперти та аналітики дискутували про те, чи повинні медіа сприяти примиренню, чому аудиторія бачить українсько-російський конфлікт у чорно-білих тонах і як балансувати між героїзацією «своїх» і демонізацією «чужих».

Як ЗМІ висвітлюють конфлікти

Медіа можуть формувати ставлення суспільства до сторін суперечки, розпалювати конфлікт усередині держави і сприяти примиренню. Так вважає Тетяна Виговська-Каменко з Egalitee International. Прикладів перших двох ролей медіа історія знала чимало: це і Руанда, і Румунія, і Ізраїль із Палестиною. А щодо сприяння примиренню виникають проблеми. Журналісти не приділяють увагу факторам, що здатні об’єднувати сторони. Натомість зосереджуються на тому, що їх розділяє.

PZ_IMG_8474_resize

Це ще більше віддаляє учасників конфлікту від примирення, вважає журналістка Громадського телебачення Настя Станко. На її думку, українські медіа зовсім не показують ворогів — неначе це не люди, а привиди. Аудиторія не розуміє, проти кого воює українська армія, інша сторона конфлікту їй невідома, але вона обов’язково погана — саме такий образ створюють ЗМІ.

PZ_IMG_8683_resize

Натомість із формуванням образу «нашої» сторони українські журналісти впорались. За результатами моніторингу регіональних ЗМІ, який провели експерти Школи журналістики Українського католицького університету, останнім часом зросла кількість людських історій. «Про військових, переселенців навчились розповідати через живі репортажі чи інтерв’ю, почали навішувати менше ярликів», – розповідає медіаексперт Отар Довженко. Попри це, зауважує, загальна кількість матеріалів про конфлікт у регіональних ЗМІ зменшується: «Найбільш парадоксальним виявилось те, що близькість регіону до зони бойових дій не впливає на кількість інформації про неї. У Закарпатських, Львівських чи Черкаських медіа можуть набагато більше уваги приділяти історіям про переселенців — хоча їх там не так багато, як, скажімо, в Харківській».

PZ_IMG_8769_resize

Інший моніторинг місцевих видань, який провів Інститут масової інформації у восьми регіонах поблизу зони конфлікту, показав: лише 4% інформації в їхніх ЗМІ стосується зони АТО, причому здебільшого це офіційні повідомлення, а не оригінальні журналістські матеріали. «Часто журналісти не знають, про що варто писати і як це краще робити. Одна з причин такого показника — самоцензура, низька мотивація, відсутність комунікації між колегами», – пояснює виконавчий директор ІМІ Оксана Романюк.

Як реагує аудиторія

Аудиторія бачить українсько-російський конфлікт у чорно-білих тонах. Так вважає програмний директор ГО «Телекритика» Роман Шутов: «Суспільство здебільшого медіанеграмотне. Нам лише здається, що усі мислять критично і можуть самі дати раду з фактами». Результати останнього дослідження «Телекритики» показали, що приблизно 40% українського населення вважає, що медіа ніяк не впливають на формування їхньої думки. І це найбільш вразлива й категорична аудиторія.

PZ_IMG_8859_resize

«Люди бояться відповідальності і не хочуть дізнаватися погане про своїх героїв,  – додає Настя Станко. Особливо це помітно у сприйнятті Майдану: «Суспільство повірило у міф, що усі протестувальники були хорошими, а усі силовики — поганими. Тому зараз спроби деміфілогізувати події не сприймаються. Цього можна було уникнути, якби журналісти говорили з усіма учасниками конфлікту».

На думку журналістки, медіа зайняли навіть більш войовничу позицію, ніж українське суспільство: «Ми бачимо останнє дослідження  Київського Міжнародного Інституту Соціології, за яким 65% населення хоче, щоби конфлікт вирішився дипломатичним шляхом із залученням міжнародних організацій, а не збройним способом».  

PZ_IMG_8976_resize

Модератор дискусії, медіаексперт Андрій Куликов пояснює це тим, що журналісти орієнтуються на думку користувачів соцмереж, а це дає спотворену картину.

Що робити із «мовою ворожнечі»

Щоб уживати слово «терористи», треба щонайменше точно знати, що воно означає. Утім і цього недостатньо, каже Іван Каменко з Egalitee International, підкреслюючи юридичний аспект питання: «Рішення про те, хто є терористом, а хто ні, може ухвалити тільки суд. Інакше це вважається безпідставним звинуваченням». Керівниця програм з розвитку ЗМІ Координатора проектів ОБСЄ в Україні Марина Безкоровайна додає: «Навіть якщо влада називає одну зі сторін конфлікту “терористичним угрупованням” — це позиція, але не констатація факту».

PZ_IMG_8800_resize

Суперечки навколо вживання слів міг би вирішити словник нейтральної термінології, вважає Отар Довженко. У ньому варто прописати недоречність обох крайнощів: як негативно, так і позитивно забарвлених слів. Поки словника немає, експерти радять уникати будь-яких формулювань, що можуть ще більше роз’єднати сторони конфлікту.

Для здорового висвітлення конфліктів, резюмує Тетяна Виговська-Каменко, журналістам варто дотримуватись двох правил: бути уважними та справедливими до усіх сторін.

Презентація відбулася у межах проекту «Конфлікт в медіа і медіа в конфлікті: донесення дражливих питань через ЗМІ». Проект спільно реалізують ГО «Львівський медіафорум» і Школа журналістики Українського Католицького Університету за підтримки Посольства Великої Британії в Україні.

автор: Катерина Коваленко
фото: Петро Задорожний

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.