Тамара Бабакова, Юрій Марченко, Сергій Щербина і Денис Бортніков про те, на чому зосередитись і яких помилок не припускатися у створенні і просуванні власного видання.
Де взяти гроші на власний проект? У чому різниця між краудфандингом і фандрайзингом? Про що журналісти забувають запитати редакторів і власників, і як це впливає на медіаринок? Які формати допомагають заробити? Про це та інше розповідають медіаекспертка Тамара Бабакова, лектор Майстерні «Спільнокошту» Денис Бортніков, головред «Платформи» Юрій Марченко і керівник INSIDER Сергій Щербина. MediaLab занотував конспект майстер-класу про медіастартапи на IV Lviv Media Forum.
Тамара Бабакова, медіаекспертка, ведуча Радіо Аристократи. Директор з розвитку ділових сайтів UMH Group (Forbes.ua, Focus.ua, Korrespondent.net) у 2012-2013 роках
У межах Lviv Media Forum 16 ми пояснюємо світ через медіа. Однак спочатку потрібно зрозуміти самі медіа. Найкращий спосіб дослідити будь-яку структуру — це зрозуміти людей, які у ній задіяні.
На великих медійних заходах колеги завжди говорять про контент. Якщо ви працюєте журналістом або навіть редактором, ви не знаєте скільки заробляють працівники рекламного відділу. Поставте собі запитання, на які, до речі, я теж не маю відповіді:
- Який місячний бюджет редакції «Новое время»?
- Як співвідносяться зарплати журналістів і редакторів в Українській правді?
- Чи правдивими були дані у декларації про доходи Мустафи Найєма?
- Чи правда, що менеджер рекламного відділу Forbes заробляє більше, ніж заступник головного редактора?
І найголовніше питання: «А ось мені особисто платять багато чи мало?». Щоб знайти відповіді, потрібно знати як розподіляються гроші в медіа. Однак ми знаємо про це мало. Я вважаю, причини у тому, що:
- Люди з інших проектів нам про це не говорять або ж говорять неправду.
- Ми самі не ділимося цією інформацією один з одним, тому що у деяких компаніях існує NDA, документ про нерозголошення.
- Говорити про гроші жахливо непристойно. Мені здається, що ця причина на українському медіаринку найвагоміша. Це нудна тема для жадібних і безглуздих людей. Кльові хлопці розповідають про контент.
Проте якісного контенту не буде, якщо людині нічого їсти. Якщо журналіст всю роботу виконує безкоштовно, то дуже скоро ми цього експерта втратимо. Нам потрібно замислюватися, де брати гроші, як вони розподіляються і чи вміємо ними користуватися?
В межах проекту «Школа медіалідерства» ми провели цікавий експеримент. Приїхали учасники, які хочуть бути медіаменеджерами. Вони працюють журналістами, редакторами і на щабель вище, тобто ці люди представляють аудиторію, яка створює стартапи в Україні.
Людині, яка зголосилася бути видавцем, ми дали 6 тисяч гривень, не повідомляючи всім іншим, скільки грошей він отримав. Запропонували учасникам випустити лише один сигнальний номер районної газети. Кількість шпальт і тираж (але не менше 50 примірників) обирав сам видавець. Учасники робили газету після 19:00, бо до цього мали основну програму Школи.
Після закінчення експерименту я запитала: хто знає скільки грошей було у видавців? Руки підняли два видавці і головний редактор. На питання до них, чому ви не сказали іншим, відповідь була: а у нас ніхто не питав. Тобто, 19 людей прийшли працювати без розуміння того, скільки взагалі грошей в проекті.
Інвестори і видавці на українському медіаринку (яких все менше, однак вони ще є) користуються фінансовою неграмотністю журналістів і тим, що їм соромно говорити про зарплатню і цікавитися бюджетами проектів.
Денис Бортніков, ГО «Ґараж Ґенґ», лектор Майстерні «Спільнокошту»
Краудфандинг базується на спільноті, а не на аудиторії. Спільнота завжди стане для вас підтримкою, другом, партнером і скаже, що ви робите не так або інколи похвалить. Навколо власної справи треба будувати товариство і виходити за межі свого екрану. Зрозуміло, що більшість з нас нині працює онлайн. Однак влаштовуйте оффлайн–вечірки. Такі збіговиська, навіть невеличкі, мають ефект.
Ми вирішили зустрітись у парку з найщедрішими доброчинцями «Спільнокошту». Прийшли лише п’ятнадцять людей. Зате ми дізнались, що наші доброчинці — не якісь там хіпстери чи ті, хто постійно онлайн, а домогосподарки, бухгалтери, юристи. Це ті люди, які, можливо, не читають новин в інтернеті і навіть не мають екаунту у Фейсбуці.
Громадське фінансування дає набагато більше, ніж просто гроші. Завдяки цьому ви можете тестувати свою ідею на міцність: чи розуміє проект аудиторія, чи на це дійсно є запит на ринку.
Велика проблема багатьох проектів – зацикленість на собі. Думки про те, що всі вважають ваш проект найкрутішим, насправді не мають нічого спільного з любов’ю до нього. Свої ідеї розглядайте відсторонено, дивіться з точки зору аудиторії — ви зможете вдосконалити свій задум.
Краудфандинг — це також тестування вашої команди, особливо якщо вона молода. Ніколи не називайте своїх доброчинців жертводавцями, тому що жертвує хтось заради чогось, а краудфандинг – це взаємодія і виграш обох сторін. Це має переваги над фандрайзингом. Написавши заявку на грант, ви не можете відхилитися від тематики, маєте чіткі межі, мусите щось придумати.
Незважаючи на успішний старт вашого проекту завдяки краудфандингу, існує небезпека призупинення фінансування, коли ви зберете 15% потрібної суми. Це означає, що перше і основне коло ви подолали. Тепер потрібно виходити на експертний рівень. Сядьте з командою і подумайте, які ви маєте зв’язки. Треба знайти лідерів громадської думки, які принаймні, якщо не підтримають внеском, поширять інформацію про проект. Тоді вже, якщо якась людина навіть не знала про існування «Спільнокошту», дізнається про ваш проект від відомої їй людини. І через експертне коло ви рухатиметесь до цієї широкої громадськості.
Юрій Марченко, головний редактор інтернет-журналу «Платформа»
Ми зібрали гроші на свій проект на «Спільнокошті», щотижня влаштовували зустрічі зі своїми доброчинцями. Наразі «Платформа» — незалежне медіа, яке заробляє. Незалежне, тому що не маємо інвестора, навколо грошей якого гріємось.
Гранти ми теж перестали використовувати і якимось дивом виживаємо. П’ять років тому початковою ідеєю «Платформи» була афіша освітніх і корисних подій в Києві. Через два роки, коли я приєднався, ми вирішили робити журналістські матеріали. Ми сформулювали для себе пафосні лозунги на кшталт «Перевинайти Україну», «Намріяти Україну», «У Європі не тільки на карті, а й навколо нас». Ми намагаємося перевинайти її за допомогою текстів про крутих українців, якими варто пишатися, та про українців-негідників, яких треба викорінювати.
Як на мене, українська журналістика достатньо лінива і не використовує багато несподіваних і очевидних форматів. Наприклад, тести. Дуже успішним був тест Путін vs Гітлер, де потрібно було обрати, кому саме належить цитата.
65% свого прибутку ми заробляємо завдяки спецпроектам. Ми пишемо тексти, який все одно писали б, однак при цьому нам ще за це платять. Наприклад, у розділі «Науковий підхід» розміщені інтерв’ю із талановитими українськими вченими, а зверху розташований логотип Shell. 35% ми отримуємо від того, що ведемо рубрики «Афіша», «Вакансії» тощо. І жалюгідних 10% — це банерна реклама.
Ми дуже вдячні дописувачам, які публікують матеріали у нас на добровільній основі. Зазвичай це студенти. Дійсно, за півтора роки велика частина матеріалів виходила без гонорарів.
Сергій Щербина, керівник політично-економічного видання INSIDER
Коли ви займаєтесь якоюсь історією про політику, на студентів покладатися не варто. Так чи інакше, треба брати людей, яким ви платитимете великі гроші. Я не відкрию великої таємниці, якщо скажу, що зарплатня політичного журналіста становить 700-800 доларів, а якісного політичного журналіста — 1000-1500 доларів. А таких людей трохи треба. Тепер можна уявити бюджет політично-економічного видання. Я розумів, що таких грошей не зберу краудфандингом, особливо для політичного ЗМІ.
Спецпроекти — це круто, але коли ти пишеш про те, хто у кого що вкрав або про реформи, яких не проводять, то не кожен бренд захоче асоціюватися з цим. Більшість не бажають. Сьогодні дуже модно займатися спецпроектами на економічну тематику. До прикладу, економічний холдинг дає гроші, щоб писати про енергетику. Однак у цьому випадку в редакції діє самоцензура, тобто журналісти не напишуть викривальну статтю про цей холдинг.
Восени 2013-го ми запустили INSIDER, який проіснував два роки. Основне наше джерело фінансування — інвестор, з яким ми були давно знайомі, бізнесмен Олексій Тамразов. Я написав мінімальний бюджет, який, звісно, порізали. Загалом я завжди намагався економити. Ми домовились так: він не втручається у редакційну політику, я не ставлю замовних матеріалів. Єдине, що було — коли інвестор хотів щось сказати, він сам писав матеріал і підписував власним прізвищем. Я вважаю, це припустимим варіантом. INSIDER припинив своє існування, тому що економічна ситуація в країні погіршилась і утримувати його стало складно.
Якщо ви хочете створювати політичне чи економічне видання, то у вас є три шляхи:
- Взяти гроші у інвестора та робити дотаційну історію. Тут все залежить від його особистої чесності і підході до життя. Якщо інвестор розділяє загальні соціальні цінності, то вам буде просто.
- Взяти грант під певні зобов’язання, при яких у вас є тематика, і ви повинні її розробляти. Потрібно написати звіт, щоби отримати такий грант.
- Бізнес-модель, побудована на порівняльній чесності, коли час від часу вам доведеться ставити якісь замовні новини, статті. Багато політичних видань в Україні працюють саме так.
Графіка: Влад Рудий
Фото: Львівський медіафорум
Основне зображення: pexels.com
*Матеріал підготовлено за підтримки проекту USAID «У-Медіа», що виконує міжнародна організація «Інтерньюз»
