Британський розслідувач розповідає, як робити глибокі журналістські розслідування в епоху соціальних медіа. Переклад статті з Journalism.co.uk.
Розслідування завжди було важливим інструментом, що дозволяє медіа контролювати владу. Проте зміна звичок споживачів медіа та зростання ролі соціальних мереж у поширенні контенту впливає на роботу розслідувачів. Британський журналіст Марк Вільямс-Томас, автор фільму про телеведучого-ґвалтівника Джиммі Севіла, на конференції NCTJ Journalism Skills розповів про те, як відповідати на виклики цифрової доби.
«Зараз журналісти занадто покладаються на інтернет та соціальні медіа, шукаючи відповідей. Немає нічого кращого за роботу в полі, стукання у двері та безпосереднє спілкування з людьми, – каже Марк Вільямс-Томас. – У сучасному суспільстві ми справді ризикуємо прилипнути до стільця».
У 1989-2000 роках Вільямс-Томас працював у поліції, і, як колишній слідчий, вважає, що основні методи розкриття злочинів та пошуку інформації в криміналістиці та розслідувальній журналістиці подібні. У матеріалі The Guardian він розповідав про те, що провадив розслідування справи радіоведучого-маніяка за всіма правилами криміналістики, перш за все – непублічно, й ділився чималою кількістю здобутих доказів із слідчими Скотленд-Ярду. Йому вдалося майже точно передбачити кількість жертв Севіла – розслідувач припустив, що їх близько 500, а поліції вдалося знайти 450. Розслідування вийшло на британському телеканалі ІТV, й до останнього автор боявся, що ніхто не повірить у масові злочини улюбленця публіки – ведучого програми Top Of The Pops, який помер 2011 року. Проте докази були настільки наочними, що родина Севіла навіть вирішила прибрати надгробок із могили ведучого, аби не ображати громадськість.
За словами Вільямса-Томаса, якщо журналіст є допитливим і ставить запитання, він має шанс отримати інформацію з джерел, які за інших обставин були б недосяжними. «Ви здивуєтесь, але більшість офіцерів поліції не мають доступу до інтернету. Це означає, що вони мусять виходити з відділку й шукати те, чого не можуть побачити, сидячи за столом», – каже журналіст. Для цього, за його словами, потрібна любов до своєї роботи та бажання активно шукати новини, не чекаючи, поки вони знайдуть тебе.
«Я витратив рік на розслідування справи Севіла, перш ніж підготував програму до ефіру. Заплатили за цю роботу мені лише за два місяці після ефіру», – згадує він.
Особливо для журналістів-початківців важливо «мати голод до навчання та пошуку нового», а також намагатись не дивитись занадто вузько та не буксувати на місці, працюючи над темою. «Коли ви берете інтерв’ю, перш за все – слухайте. Ставити запитання і слухати – головні вміння журналіста-розслідувача», – радить Вільямс-Томас.
«Правильне журналістське розслідування робиться довго. Для редакцій у наш час це велика проблема – час коштує грошей», – каже він. Зате зараз журналістові доступно більше інструментів, аніж будь-коли в минулому, й багато з них безкоштовні або недорогі: блоги, форуми, кримінальні справи, публічна інформація та сторінки потрібних вам людей у соціальних медіа. Але, незважаючи на загальнодоступність цих інструментів, журналісти повинні бути гнучкими й винахідливими, щоб отримати всю потрібну їм інформацію.
«Якщо людина починає посилатись на закон про захист персональних даних, щоб відмовити вам в інформації, ви повинні знати свої права та посилатись на них – тоді, найімовірніше, вам удасться отримати те, що вам потрібно, – рекомендує журналіст. – Спілкуйтесь з усіма можливими джерелами, які можуть знати щось із вашої теми. Та не забувайте, що ваш обов’язок – підтримати та захистити їх, інакше вони перестануть давати нам потрібну інформацію».
Говорячи про використання соціальних мереж, він наголошує на легкості, з якою кожен може висловитись на цих платформах. «Це значить, що ви повинні бути особливо пильними, аби не дати читачам приводів для критики – не зробити помилок, що поставлять під сумнів довіру до вас і вашого матеріалу», – каже розслідувач. Працюючи над розслідуванням справи Севіла, він багато годин говорив з однією жінкою, яка змогла роз’яснити йому незрозумілі моменти історії та не пропустити жодної важливої деталі.
Небезпечною тенденцією він називає гонитву за першістю – намагаючись якнайшвидше опублікувати матеріал в інтернеті, журналісти ризикують помилитись або штучно скандалізувати історію. «Якщо хтось приходить до вас із неймовірною історією, зробіть крок назад та уважно придивіться до цієї людини: чи може вона мати потаємні мотиви чи приховувати від вас нюанси, які загрожують якості вашого розслідування?», – радить Вільямс-Томас.
