«Нам вдалося тримати Лисичанський та Слов’янський краєзнавчі музeï у фокусі мeдіа протягом чотирьох місяців, з лиcтопада 2016 до бeрeзня 2017 року», – розповідає про свій досвід піарниця Ольга Гончар. Протягом трьох років їхня програма «Культурна дипломатія між регіонами України» опікується культурою на сході. Для останнього проекту вони домовлялися про фінансування протягом дев’ятьох місяців. А в результаті змогли не лише осучаснити музейний простір, а й змусити медіа про нього говорити. Як і навіщо це робили, занотував MediaLab.


Досвід

 

Слов’янський та Лисичанський краєзнавчі музеї – це ті регіональні музеї, де експозиції починаються з древніх кісточок, продовжуються кількома локальними особливостями історії та величезною експозицією з радянської епохи, а на завершення пропонують зовсім трохи сучасності. Ми намагалися показати, що у краєзнавчих музеях може бути цікаво.

Музеї як локації для проектів ми використовували і раніше, але тепер вирішили спрямувати окрему ініціативу на їхню підтримку. Організовували і освітні заходи для працівників, і воркшопи для ширших аудиторій. Водночас працювали і на те, щоби зацікавити локальні ЗМІ написати про це.

Оскільки ми мали квадрокоптер, то зробили відео про особливості міста. Відзнятий матеріал та різні інфографіки, які ми розробляли, медіа використовували як контент. Журналісти також активно відписували з нашого воркшопа, на якому місцевих дівчат переодягали у традиційний український одяг.

Ми змогли зацікавити медіа навіть технікою, яку отримали для музею від партнерів. У Слов’янську є рідкісний і дорогий експонат бронзового водолія. З відкриття музею і донедавна його не бачив жоден відвідувач. Через відсутність охорони, його зберігали у сейфі. Утім, з новою технікою ми змогли показати і копію, і оригінал, і репліку. Це стало достатнім інформаційним приводом.

Найприємнішим є те, що завдяки нашій медійності, про музеї не просто дізналися. Їм почали дарувати експонати. Серед них – унікальний скіфський меч, який згодом відправляли на реконструкцію за підтримки Мінкультури. Це знову стало інфоприводом, але цього разу вже для національних медіа.

Таким чином, із локального проекту ми змогли вийти на всеукраїнський рівень. А от якби про нас не писали, музеям би ніхто нічого й не подарував.

 

Труднощі

 

Ми комунікували через соціальні мережі, розсилку, особисті телефонні дзвінки і прес-тури. Маємо понад 150 публікацій в онлайні. Утім найбільшою перемогою вважаємо матеріали у друкованих медіа, бо саме вони охоплювали потрібну аудиторію. А ще нас так багато переглядали у соціальних мережах, що вже можна говорити, що ми самі стали медіа.  

До найголовніших подій ми запрошували журналістів із Києва. Утім складність роботи у зоні АТО в тому, що планування часто не працює. Ви можете запросити журналістів до себе на культурну подію, але станеться щось важливе на фронті – і вони їдуть туди. Окрім того, ми часто зіштовхувалися з позицією: «Ми не поїдемо знімати про культуру, ми поїдемо знімати про війну».

Дуже часто матеріали про нас виходять не настільки якісними, як нам хотілося б. Журналісти часом не розуміють, як взагалі треба писати про наші події і рефлексувати над ними. Можливо, проблема у самому форматі таких проектів: вони інноваційні і промовляють у стилі «Ми врятуємо світ». Відтак журналісти можуть просто переписати прес-реліз у форматі «Відбулося…», додати фото і віддати до публікації. Проте ніколи не знаєш, як було б краще, бо наші релізи і фотографії принаймні зроблені якісно, на відміну від деяких рефлексій.

Є ще й зворотна сторона: журналістів часто не пускають редактори, які вважають, що писати про культуру, особливо, там, де війна, немає сенсу. Національні ЗМІ часто «топлять» регіони, віддаючи перевагу новинам з обласних центрів. Відтак, аудиторія може думати, що в регіонах не відбувається нічого хорошого, але це не неправда.

Колись ми їхали із таксистом у Слов’янську, із купою техніки. І він, подумавши, що ми журналісти, розповів, що звик до того, що Слов’янськ знають з трьох інформаційних приводів: вбивство журналіста, сепаратизм і початок війни. Однак він дуже хотів би, щоб про його місто написали дійсно цікавий матеріал з хорошої точки зору. Це нас зачепило. Ми почали шукати інші цікавинки – і знайшли все те, що згодом з’явилося у проекті. Тепер, можливо, і завдяки нам Слов’янськ сприймають не лише за тими кліше, які знали раніше. Колись нам також сказали, що «тєлєк» – єдине, що об’єднує українців. Саме тому важливо писати про культуру, особливо, в регіонах: це формує нові цінності і сенси.


ФОТО: Ірина Середа

V Lviv Media Forum відбувся за підтримки Національного Фонду на підтримку Демократії NED, Фонду Джермана Маршалла (США), Представництва ЄС в Україні, Посольства США в Україні. Генеральний партнер — інвестиційна компанія Dragon Capital.

Організатори: ГО «Львівський медіафорум», Школа журналістики УКУ. За сприяння Львівської міської ради.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.