Як український Неформат пише про андеґраундну музику і до чого тут alyona alyona?
Уявіть, що ви граєте у гурті. Ваша музика добре зведена, «свіжа», й ви хочете, аби її почула широка аудиторія. Проте є нюанс: ваша музика — не зовсім схожа на ту, що переважно звучить в ефірі українських радіостанцій. Можливо, вам і уявляти не треба, бо ви знаєте, як це — створювати щось таке, що не вписується у звичні формати. Проте все не так безнадійно й розвішувати оголошення з посиланнями на власні релізи на стовпах зарано. Вас все ж можуть почути, адже в Україні, крім купи «форматних» радіостанцій й онлайн-видань є й свій Неформат — видання про українську андеґраундну сцену, яке існує із 2016 року.
Раніше Неформат був форумом, його створили у 2004 році. Там люди ділилися релізами і враженнями про андеґраундну музику. Пізніше у форуму з’явилася сторінка, де публікували тексти про музику: рецензії, інтерв’ю тощо. Однак це ще не було повноцінне видання, яке створювали медійники. У 2016 році форум про андеґраундну музику не був актуальним, оскільки такий формат загалом втратив популярність. Програміст Олександр Маховець, який долучився до форуму ще у 2007 році, перезапустив сайт. Відтоді Неформат працює як видання про музику.
Тоді до роботи Неформату долучилася і Ярина Денисюк — головна редакторка. Саме Ярина, з якою ми спілкувалися про Неформат, вивела видання на якісний рівень. Як вона каже, «почала підтягувати тексти до рівня журналістських стандартів». Зараз для Неформату дописують два десятки фрілансерів, редакційна команда складається з меломанів, а учасники гуртів просять, щоби видання підготувало про них матеріал. Про яку музику пише Неформат, за які жанри береться і чому дозволяє собі писати про реп чи навіть попмузику — розповіла головна редакторка видання Ярина Денисюк.
Не формат для Неформату: про що і для кого пише видання
Історично склалося, що ми не дуже любимо так звану українську рок-музику — гурти на кшталт СКАЙ, Антитіла, Друга ріка тощо. Багато людей вважають, що ми маємо писати про музику, яку створюють ці й подібні їм гурти. Однак ми про таке не пишемо. Наше коріння — з іншої сцени. Ми кажемо, що пишемо про андеґраунд, основу якого складає західна музична традиція, американська та європейська. Оскільки ми прагнемо розповідати про якісну музику, ми не пишемо про гурти, які погано грають, чи про ті, які лише почали займатися музикою.
Також не пишемо про дуже відомих виконавців. Наприклад, ми писали про Alyona Alyona, коли в неї виходили перші треки, тому що її музика — цікава, та й сама виконавиця не була розкрученою. Але як тільки вона здобула популярність і про неї почала писати «Українська правда» та інші потужні видання, ми вже не розповідаємо про її музику. Не тому, що вона стала гіршою, а тому, що її вже й так слухають багато людей, а наше завдання — писати про тих виконавців, про яких не напишуть інші медіа. Це для нас дуже важливо.
Жанрових обмежень у нас немає. Оскільки наша назва — «Неформат», хтось вважає, що ми не можемо писати про попмузику чи фанк, наприклад. Однак ми не проти писати й про хорошу попмузику. Просто такої в Україні наразі мало. Буває, люди просять написати про їхні гурти чи релізи, а ми відмовляємо. Вони ображаються й кажуть: «Ого! Ми не формат для Неформату». Наша команда вже ненавидить цей вислів.
Якість і суб’єктивні враження
Попри те, що в музичній журналістиці не можна позбутися фактору суб’єктивності, ми намагаємося писати про якісну музику, зважаючи на кілька аспектів: зведення, запис, вокал, лірика. Буває, що музика записана добре, а текст пісні недолугий чи пропагує аб’юз. Або навпаки — тексти змістовні, а інструментал недопрацьований чи запис неякісний. У такі моменти дивимось на те, що переважає і вирішуємо, чи це цікаво для нашої аудиторії.
Коли нових релізів дуже багато, ми розставляємо пріоритети. Наприклад, сьогодні вийшли релізи від виконавців А, Б та В. Музика виконавця А нам здається найцікавішою, тому ми можемо підготувати про неї розлогий текст, про музику виконавця Б, яка, можливо, менш цікава чи актуальна — робимо новину, а інформацію про реліз виконавця В можемо відкласти й повернутися до неї тоді, коли матимемо більше часу.
Коли пишемо про виконавців та їхню музику, стараємося бути об’єктивними, але ми свідомі того, що інколи керуємось й суб’єктивними оцінками. Кожен і кожна з нас розуміють, що можуть не знатися на якомусь жанрі музики. Наприклад, я погано знаюся на репі й не люблю металу з жіночим оперним вокалом. Тоді я прошу послухати реліз когось зі своєї команди. Так само роблять інші мої колеги. Всі люди в нашій редакції різні — у кожного і кожної є свої смаки, жанрові уподобання. Об’єднує нас те, що всі ми — меломани.
Хто створює контент
Структура редакції — складна. Всі статті, інтерв’ю та рецензії для Неформату пишуть фрілансери, яких зараз є близько 20. У нашому штаті немає журналістів, що працюють над великими текстами, однак є новинний редактор — Єгор Фелюст, є я — головна редакторка, і є Саша — адміністратор сайду та стратегічний менеджер. Також з нами працюють:
- Аліна Плеська — випускова редакторка, яка оформлює матеріали на сайті, готує тексти до публікації;
- Ксюша Янус — піар-менеджерка, яка допомагає вести комунікацію з музикантами. Окрім того, Ксюша працює грант-менеджеркою й шукає для нас навчальні та фінансові можливості, а також веде наш Патреон;
- Єлизавета Джулай відповідає за наповнення англомовної версії сайту, яку ми прагнемо активно розвивати у майбутньому;
- Віталій Лендєл — SMM-менеджер. Також він монтує відео, для нашого YouTube-каналу;
- Світлана Нестеренко — бухгалтерка;
- Коля Мага — експерт і ведучий серії програм Мага‘zine, які виходять на каналі «Неформату».
Редакція Неформату. Фото Ярини Денисюк.
Усі люди, що долучаються до створення видання, отримують гроші за свою роботу. Однак ніхто з редакції, крім мене, не приділяє роботі на Неформаті повний робочий день. Також не всі із наших двадцяти фрілансерів дописують нам щомісяця. Є люди, які стабільно пишуть по 2-3 матеріали на місяць, а є такі, що роблять лише 2-3 інтерв’ю на рік.
За словами Ярини Денисюк, найціннішим фрілансером для неї є той, який знається на темах Неформату, хай навіть пише посередньо.
Неформат — нішеве ЗМІ, тому любов до музики — обов’язкова. Автор, який розуміє тему, може написати рибу*, і навіть якщо текст не дуже добрий, я його відредагую. Проте я знатиму, що у тексті немає фактичних помилок і читачі не скаржитимуться на те, що ми опублікували якусь дурню. Гадаю, легше навчити людину писати новини чи вести соцмережі, ніж пояснити їй, що таке панк, метал тощо. Нам важливо, аби людина, яка з нами працює, була відкрита до різних жанрів, цікавилася музикою загалом.
Про жанри та рубрики
Із журналістськими жанрами ми не надто експериментуємо. У нас все традиційно: пишемо рецензії, статті, огляди, інтерв’ю, новини. Рецензія — найскладніший жанр, за який ми беремося. Ми не проти писати рецензії і маємо запит від музикантів, але добре пророблена новина із коментарями може набрати в три рази більше переглядів та реакцій, аніж рецензія, задля випуску якої ми докладаємо набагато більше зусиль. Тому я не виключаю, що невдовзі ми відмовимося від цього жанру.
Рецензії ми пишемо за чіткими правилами. Я прошу авторів розкрити історію гурту, тому що читач має розуміти бекґраунд: звідки цей гурт вийшов, яку музику створював раніше. А далі вже йде аналіз релізу, оцінюється якість зведення, звуку тощо. Не люблю, коли автори рецензій вживають у тексті багато алегорій. Наприклад, «слухати цей реліз — це ніби підійматися на високу гору на якій ростуть квіти». Автор наших рецензій може написати кілька абзаців про те, які емоції реліз в нього викликав, але рецензія передусім не про це. Саме такий підхід до написання рецензій видається мені правильним і здоровим.
Рубрики у нас теж досить традиційні. Weekly Digest — щотижнева рубрика, в якій ми готуємо підбірку закордонних релізів. Neformat Family — рубрика, в якій ми розповідаємо про старі гурти, що вже перестали існувати. Її ціль в тому, щоби ми пам’ятали свою історію й знали, з чого починалася наша сцена. У текстах для цієї рубрики ми прагнемо розповісти історію гурту: коли він існував, хто там грав, що вони випустили, коли й де вони виступали.
Крім цього, в нас є рубрика «Знайомство з лейблом: 5 знакових релізів». Вона корисна як для музикантів, так і для меломанів. Ми розповідаємо в ній про українські андеграундні лейбли, про те, з якими форматами вони працюють, про їхній підхід до створення обкладинок. Пропонуємо представникам лейблів виділити 5 релізів, які вони вважають найкращими і написати, чому саме вони так думають.
Раніше ми робили серію великих статей про 10 знакових гуртів, які працюють у певному жанрі. Цю рубрику ми активно вели у 2018 році, а потім не було авторів, які б хотіли писати про нові для нас жанри. Цього року ми відновили рубрику. Її ідея в тому, щоби розповісти про певний жанр та 10 українських гуртів, які були біля його джерел і принесли у нього щось нове.
Також у нас існувала рубрика «Фотомомент». Аби її наповнити, ми зверталися до українських концертних фотографів. Вони розповідали нам, на які концерти ходили, що їм запам’яталося, якою технікою вони знімають, що складного в їхній роботі.
В рубриці «Історія одного арту» ми писали про художників, які створюють обкладинки для музичних альбомів. Художник мав вибрати роботу, яку вважає найкращою, і розповісти про її ідею та процес створення.
Зараз ми активно розвиваємо рубрику «Stay Tuned», в якій публікуємо плейлисти музикантів. Планую залучати до цієї рубрики не лише музикантів, а й інших митців, культурологів, людей із дотичних до музики сфер. Це потрібно для того, аби розвиватися, розширювати свою аудиторію. Таким чином я хочу дотягнутися до людей, які раніше не читали наш сайт і не знали про ту музику, про яку ми розповідаємо.
Ми цінуємо свою цільову аудиторію і завжди будемо орієнтуватися насамперед на її інтереси. Проте ми не можемо нічого не змінювати у своїй роботі, адже таким чином закопаємо ту сцену, про яку пишемо. Ми намагаємося донести українську андеграундну музику ширшому колу слухачів. Вважаємо, що вона цього варта.
У майбутньому я планую випустити серію матеріалів про жінок у музиці. Хочу їздити містами, робити музиканткам фотосесії, проводити глибинні інтерв’ю. Поки довелось відкласти цю ідею через брак ресурсів та пандемію.
Також хочу, аби на Неформаті з’являлися тексти про європейську сцену. Задум в тому, щоби контактувати з гуртами із сусідніх країн і давати їм змогу розповісти про свою сцену. Наприклад, сцену Чехії: які в них є гурти, яка в них ситуація з клубами, кого варто послухати. Я націлювалася на сусідні країни — Словаччину, Чехію, Угорщину. Мета цієї рубрики, як на мене, дуже патріотична. Багато років в українських музикантів була звичка дивитися на Росію й на те, як у них там все розвивається. Я хочу цією рубрикою показати, що у нас під боком є дуже цікаві сусіди, крім Росії, тому не так важливо слідкувати за розвитком саме російської музики. Оскільки комунікація з гуртами складна, я опублікувала лише один текст у рубриці, а від 10 гуртів досі чекаю відповіді.
До карантину команда Неформатураз на місяць організовувала концерти, найчастіше у Києві або Чернігові. Зараз ми їх не проводимо, аби не наражати людей на небезпеку. Крім цього, ми запустили відеопроєкт на YouTube, плануємо випускати по одному відео на тиждень. Також у планах — створення власного лейбла. Плануємо видати збірку, в якій одні українські виконавці запишуть кавери на інших виконавців. Ідея полягає в обміні аудиторіями.
«Здорове видання має саме себе забезпечувати»
Неформат зареєстрований як громадська організація, що фінансується коштом мецената, члена ГО — Олександра. Саша працює в IT, немає ніякого стосунку до політики чи чогось такого, однак йому важливо, аби українська андеграундна музика розвивалася, тому він готовий регулярно підтримувати видання фінансово. Ми розуміємо, що це ненормальна ситуація, здорове видання має саме себе фінансувати, тому ми намагаємося отримувати гранти, створили Патреон, пробуємо писати нативну рекламу.
Проте поки грошей, які ми заробляємо самостійно, мало для того, щоби видання повноцінно функціонувало. Наш бюджет на місяць зараз складає 40 тисяч гривень.
* — основу тексту, «кістяк»
Головне зображення: Edward Cisneros
