Візуальна частина журналу «Локальна історія» або як додати історії барв.

«Фотоапарат – це око історії», – писав один із найвідоміших американських фотографів ХІХ століття Метью Бреді. Він знімав Американську громадянську війну – солдатів, які відпочивають у таборі, йдуть в атаку, гинуть у бою. На його світлинах зображені Авраам Лінкольн та генерал Улісс Грант. Багато відомостей про хід Громадянської війни вдалось отримати саме завдяки кадрам Метью Бреді, якого називають «батьком фотожурналістики».

Світлина для історії – не лише картинка, але і вартісний документ. Фотографія не тільки обрамлює текст, але і розповідає історію. Таким принципом відбору ілюстрацій керуються у журналі «Локальна історія», який виходить друком уже третій рік.

«Локальна історія» – це 96 сторінок із текстами, які доповнюють фотографії, намальовані ілюстрації та інфографіка. У 2021 році видання оновило дизайн – тепер це буквально «історія у глянці». Редакція «Локальної історії» розповідає, як поєднати документальні та художні кадри, втримати баланс між кольоровими та монохромними світлинами, вибрати фото на розворот або обкладинку.

Сімейний альбом

Наречена та дві дружки стоять струнко посеред хати, на обличчях немає навіть натяку на усмішку. За ними – відчинені двері, з-за яких визирають хлопчики. Дітям хочеться роздивитись урочисто вбраних дівчат і дивовижний дерев’яний ящик зі скельцями. Кімнату заповнює хмарка диму від магнієвого спалаху, а мить назавжди відбивається на світлочутливій скляній пластині.

Весільні дружки з села Болотня на Перемишлянщині, 1943 рік. Зліва направо: Анна Мельник, Стефанія Вятковська, Ніна Мельник. Фото з архіву проекту «Локальна історія».

«Родинний фотоальбом зазвичай присвячений великій сім’ї, і дуже часто це – єдине, що від неї залишилось», – писала американська письменниця Сьюзен Зонтаґ у книзі «Про фотографію». Утім, за сімейними знімками можна вивчати історію цілого краю, адже на них зображені головні події життя людини – весілля, народження, щоденний побут та похорони.

Історики та етнологи проєкту «Локальна історія» понад сім років записували спогади літніх мешканців галицьких сіл. Дослідники задокументували тисячі годин розповідей та відсканували понад 40 000 старих фотографій із родинних архівів.

«На жаль, люди часто не надають великого значення старим світлинам, а їхні альбоми із фотографіями пиляться на горищах. На сімейних знімках можна побачити різноманіття культури та побуту цілих поколінь. Світлини розповідають, як жили прості люди, як вони виглядали та навіть що відчували», – говорить головний редактор «Локальної історії» Віталій Ляска. Майже у кожному журналі є тематичні добірки світлин з архіву проєкту «Локальна історія», які свідчать про різні зрізи життя – діяльність товариств «Просвіта» та «Союз Українок», весілля, великодні й різдвяні звичаї, захоронки (так називали дитячі садочки у міжвоєнний період на Галичині), спортивні змагання, аматорські театри тощо.

Більшість світлин з архіву «Локальної історії» вперше опубліковані саме у журналі. В березні минулого року наскрізною темою журналу були епідемії та смерть. На декількох розворотах видання опубліковані світлини із поховальними обрядами. Можливо, такий контент був занадто приголомшливим, однак ці фотографії не лише про смерть, але і про звичаї: деревце зі стрічками біля дівчини у труні, одяг покійників, традиції проведення поминок тощо. Фотографія — не лише для споглядання, але і матеріал для досліджень.

За світлинами з родинного архіву можна простежити долю людини на тлі історії країни. До прикладу, у березневому випуску журналу за 2021 рік матеріал про життя української архітекторки Лукії Крип’якевич-Лукомської ілюстрований її родинними знімками. На фото – галицькі захоронки, лихоліття Другої світової війни та часи незалежності України. «Нам важливо показувати не лише життя еліти, але і звичайних людей. Працюємо за принципом аd fontes – від джерел, і фотографії у цьому дуже допомагають», – наголошує Віталій Ляска.

Документи

«Світлина 1900 року, яка у той час вражала своїм змістом, сьогодні зачепить нас скоріш за все лише тим, що вона зроблена у 1900 році. Конкретні якості й теми фотографій розчиняються в сумарній сентиментальності щодо минулих часів», – читаємо далі у збірці есеїв «Про фотографію» Сьюзен Зонтаґ. Проте з часом у світлини з’являється додана вартість – вона стає не лише витвором мистецтва, але і документом. Свідченням, яке потребує точного підпису, щоб зрозуміти контекст. Наприклад, у журналі була фотографія часів Кримської війни – Долина смерті під Балаклавою. У кадрі бачимо дорогу, засипану ядрами. Можна лише здогадуватись, скільки життів забрали ці металеві кулі під час битви 25 жовтня 1854 року.

Секретар Королівського фотографічного товариства Роджер Фентон зробив світлину «Долина тіні смерті» 23 квітня 1855 року на околиці Севастополя. Фото опубліковане у журналі «Локальна історія» №5, 2020 року.

У листопадовому числі журналу за 2019 рік, який присвячений еміграції, є особлива світлина, яка займає декілька розворотів. Фотограф зняв панораму учасників Української греко-католицької асоціації у канадському Едмонтоні, які зібралися 30 вересня 1917 року. На фото зображено зріз тогочасного суспільства – від представників еліти до простого селянства. Світлину справді можна розглядати годинами та досліджувати, як склалась доля усіх цих людей.

Українська греко-католицька асоціація. Едмонтон, Альберта, 30 вересня 1917 року. Фото з архіву проєкту «Локальна історія».

Журнал співпрацює із музеями та бібліотеками, у яких є каталоги фотографій з початку минулого століття. Одна з таких установ — Львівська наукова бібліотека імені Василя Стефаника, яка надає унікальні кадри. Приміром, документом епохи є світлина з відкриття пам’ятника на могилі Івана Франка 28 травня 1933 року. На цю подію зібралась уся тогочасна еліта, а фотограф ретельно відзняв кожного промовця. Схожа історія зі знімком, на якому зображене перепоховання Маркіяна Шашкевича. Домовину везуть воли, процесію супроводжує величезна кількість людей і усе відбувається на тлі будинків, окремі з яких уже не існують. Своєрідний телепорт у минулу епоху. 

Церемонію перепоховання тлінних останків Маркіяна Шашкевича фотографував етнограф Володимир Шухевич (1849 – 1915). Декілька знімків він зробив у момент, коли десятитисячна хода рухалася через Галицьку площу до Личакова.

Якщо невідомо, хто зображений на світлині, де і ким вона була зроблена, то фото матиме лише художню цінність. Натомість для історичного журналу найважливіше – це контекст. «Світлина повинна мати підпис, інакше вона просто візуально розбавлятиме одноманітний текст. Фотографія в історичному журналі це більше, ніж красива картинка», – пояснює Віталій.

Свідки епохи

«Час підносить більшість фотографій, навіть найбільш любительські та невмілі, до рівня мистецтва», – писала Сьюзен Зонтаґ. Звісно, багато фотографів минулого століття не завжди були митцями, а лише добре виконували свою справу. Зрештою, на початку фотографування вважали не мистецтвом, а технічним процесом: світлина не створювала нову реальність, а лише показувала дійсну. Утім маємо безліч прикладів, коли фото початку двадцятого століття – це справжні шедеври. Наприклад, не постановні світлини американки Луїзи Арнер Бойд. Вона у 1934 році провела декілька місяців на заході України й зробила понад 500 фотографій, які розповідають про місцевий побут, звичаї та культуру. На знімках – продавці квітів та домашньої живності, випадкові перехожі на вулицях міста і жителі сіл у народних строях, панорами Карпатських гір та просторів Полісся. До кожної світлини є коментар фотографки, зазначені час та місце зйомки. 

До таких фотографів Віталій Ляска відносить і археолога Ярослава Пастернака, який очолював численні розкопки. У Крилосі, де Пастернак шукав могилу князя Ярослава Осмомисла, археолог знімав замальовки із сільського життя й фотографував дітлахів, які прибігали дивитися на розкопки. Також варто згадати українського фотохудожника Миколу Сенковського, чия робота «Стара гуцулка» у 1931 році була відзначена премією «Гран-прі» на Міжнародній європейській виставці у Парижі.

Репринт листівки зі світлиною Миколи Сенковського.

На старих світлинах із Західної України часто можна побачити босоногих дітей, дорослих у вишиванках або стомлених працею селян. Такі знімки закріплюють у свідомості різні стереотипи про українців. Однак у сімейних фотоархівах з початку минулого століття зустрічаються й інші кадри. Наприклад, на світлинах з Самбірщини, де були цілі шляхетські села, — одягнені за останньою модою молоді люди. Фотографії можуть руйнувати міфи. І часом набагато ефективніше, аніж текст.

Дитячий садок, місто Радехів Тернопільського в-ва, 1930-ті роки. Фото з архіву проєкту «Локальна історія».

Давні світлини також опиняються на обкладинці «Локальної історії». Оскільки журнал розповідає про минуле і сучасне, важливо втримувати баланс між давніми монохромними та сучасними кольоровими світлинами. Віталій Ляска пояснює, що редакція готова експериментувати — у тому числі зі старими світлинами. Обкладинку номера про українців у Південній Америці прикрашає колаж: старі кадри із людьми, які оточені намальованими рослинами та тваринами із джунглів. Яскрава салатова обкладинка не залишила читачів байдужими – номер швидко розійшовся. З обкладинки листопадового числа за 2019 рік «дивиться» українська іммігрантка, ймовірно з Буковини. Світлину зробив реєстровий клерк імміграційної служби США у 1906 році, коли молода жінка тільки прибула на острів Елліс у Нью-Йорку. У погляді жінки на колоризованій світлині одночасно застигли страх, цікавість та надії на краще майбутнє.

Віталій Ляска говорить, що намагається обирати для обкладинки таку світлину, яка здивує читача. Один з цьогорічних номерів журналу присвячений розвитку залізниці в Україні. На його обкладинці — потяг «Торпеда-люкс» на вокзалі у Закопаному в серпні 1933 року. Футуристичний потяг, який нагадував зореліт із фантастичних оповідей, міг розганятись до 100 кілометрів на годину і сполучав Львів із Бориславом, Коломиєю, Тернополем та Заліщиками. «Торпеда-люкс» на обкладинці – не лише ілюстрація до теми, а й відображення процесу модернізації: залізниця змінює ландшафт та темп життя, сполучає країни та долі людей.

На обкладинці журналу про підприємництво – будівництво кооперативної молочарні у селі Ладанці на Тернопільщині у 1930-их роках. Люди сидять у невимушених позах і наче не помічають фотографа. Можна довго розглядати риси їхніх облич, елементи одягу, простір довкола них — на обкладинку може потрапити світлина, яка не прямо ілюструє тему, але й викликає різні асоціації, затримує на собі погляд та змушує задуматись.

Фото на розворот

«Інвентаризація почалась у 1839 році, і з того часу сфотографовано, здається, майже усе», – іронічно зауважує Сьюзен Зонтаґ в есеях «Про фотографію». Утім, не потрібно боятись братися за, здавалось би, вичерпані теми. Нові герої, несподіваний фокус чи навіть художнє оформлення можуть розкрити невідомі досі деталі. Журнал «Локальна історія» співпрацює із сучасними фотографами, світлини яких ілюструють історичні репортажі або ж розповідають власну фотоісторію. Наприклад, на сторінках журналу опубліковані фотографії Юрка Дячишина з його проєкту «Terra Galicia», який створює неканонічний образ природи заходу України; світлини фотографа Сашка Маслова із серії «Ветерани» — її героями стали учасники Другої світової війни з 22 країн світу; знімки британського фотографа Марка Невілла, що працював на сході України та знімав людей після обстрілів сепаратистів; кадри українського фотографа Тараса Бичка з його проєкту «Поза Часом», який фіксує деталі побуту з радянського минулого, що немов укорінився на підсвідомому рівні та продовжує жити, попри економічні, культурні та соціальні зміни навколо.

Світлини із серії «Поза часом» Тараса Бичка.

Упродовж останніх пів року в журналі з’явилась нова рубрика – фото на розворот. Там публікуються світлини, які вміщують у собі історію та не потребують багато тексту. Журнал розрахований на повільне читання, у ньому немає особливої прив’язки до дат чи подій. Проте фотографії повинні бути здатними приковувати погляд — вони мають заохочувати зупинитись і почитати журнал навіть тих, хто взяв його просто погортати.

Світлини для матеріалу надано авторкою, журналом «Локальна історія» та фотографами.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.