Торгувати яблуками заборонено

Як польська влада поширювала інформацію у ХVІІ столітті.

Як гадаєте, кому належать слова «...я буду з вами до останньої хвилини, поки ми не наведемо порядок в нашій країні…», — королю Речі Посполитої ХVІІ століття чи Олегові Ляшку?  А «несемо нашу голову і кров разом з тими, які знаходяться біля нас, на захист держави…»? Між першою і другою фразою майже 400 років, але, якщо повикидати топоніми і власні назви, стилістика виявиться разюче схожою. І хоча чотири століття тому в Речі Посполитій не було телебачення чи фейсбуку, королі намагалися поширювати важливу інформацію серед людей. Чи добре їм це вдавалося і про що саме вони хотіли сповіщати, розповідає журналістка та історикиня-архівістка за освітою Марта Ониськів.

Коли хочеться дізнатися про події в країні чи світі, ми гортаємо фейсбук-стрічку або переглядаємо новини в онлайн-виданнях. А якби жили у Речі Посполитій у 1676 році і були шляхтичами чи заможними міщанами, чекали б на іноземні газети (у Польщі своїх тоді ще не було), приватні листи, повідомлення від влади або від власних інформаторів у королівському дворі чи різних куточках країни. Якби ж ми були селянами, дізнавалися б новини з пліток або в церкві, де оголошували як інформацію від короля, так і неофіційні повідомлення.

Люди ранньомодерної Речі Посполитої були спраглі до інформації. До 1729 року у Польщі не було періодики, тоді як в Італії вона з’явилася в середині ХVІ століття. Можливо, виданню газет перешкоджали забагато хаосу і замало спокою в державі, війни й часта зміна влади. Протягом 1661 року з ініціатви короля тут усе ж друкували газету Merkuriusz Polski. Це була перша преса у Європі, яка популяризувала політичну програму двору. Проте коштів на її видання бракувало, а читачів вона не надто цікавила.

Газет не було, були газетки

Чотириста років тому львівський поштовий магістр Фабіан Зиверт описував події, які відбувалися у Руському та Подільському воєводствах, та надсилав листи з такою інформацією до Варшави, поштового магістра Торуня і польського католицького єпископа. Такі листи називалися газетками. Це міг бути простий аркуш паперу з переписаним від руки повідомленням одного чи кількох авторів. Інформація бувала невпорядкована і без необхідних для її розуміння коментарів. З’являлися газетки нерегулярно, — лише коли відбувалися якісь важливі або незвичні події. Тому часто вони радше сприяли паніці, ніж були джерелом правдивої інформації. Освічені люди — заможна шляхта і міщани — читали їх, але не надто вірили.

Газетки могли зачитувати у людних місцях, їхні копії продавали й поширювали мандрівні розповсюджувачі. Анонімні газетки навіть підкидали до будинків. У Руському воєводстві їх майже не видавали, натомість читали надіслані зі столиці.

Інформувати по-королівськи

Похмура ринкова площа ранньомодерного Львова. Навкруги галас: хтось продає, хтось торгується, хтось таки купує. В повітрі — запах каналізації, яка тече міськими вуличками, а також свиней і худоби, яких у середмісті сила-силенна. Щоби стишити гамір, на площі сурмлять в сурми і б’ють у бубни. Потім виступає промовець. Він читає тривожне повідомлення від короля: з турками підписують мирний договір, але вони рідко повертаються додому без здобичі, тому людей просять негайно ховатися у найближчих фортецях. Документ, який зачитують на площі, називається королівським універсалом.

На вигляд це був один чи з’єднані між собою кілька аркушів паперу з польськомовним текстом, червоною королівською печаткою, а навколо неї підписами короля і центрального урядника. Король Ян ІІІ вважає універсали єдиною його можливістю інформувати населення.

Зараз, щоб написати повідомлення, нам достатньо мати гаджет і доступ до інтернету. У 1676 році король Ян ІІІ для цього брав із собою, наприклад, на поле бою писарів, секретарів, королівських дворян, а ще всяке канцелярське приладдя: папір, чорнило, пера, віск для печаток, книги зі зразками документів тощо.

Безпосередньо над універсалом працювали писарі: готували чернетки, які піся перевірки й затвердження переписували начисто. Одразу робили кілька копій, інколи більше сотні. Все від руки.

Бували й друковані універсали, проте їх можна було виготовити тільки у столичній Коронній канцелярії.

Як поширювали універсали

До львівського Низького замку, занедбаної будівлі, розташованої на місці сучасних театру Заньковецької та Національного музею, мчить гінець на коні. Це королівський дворянин. Він шукає старосту — керівника замку, щоб вручити йому універсал від монарха. Віддає одразу кілька таких універсалів, один для Львова, а інші просить розіслати по сусідніх ґродах.

Староста кличе генерального коронного возного, який виголошує універсал біля замку і на ринку.

«Зичимо і своєю жертвою бажаємо зовсім не сумніватися, що ваша ввічливість і вірність, зваживши наступне, заповнене ризиком збереження прав, свобод і своїх звань, захоче сильно любити, з’єднуватися і запобігати тому, що діється через зірвання сеймів, через непридатність до використання яких, убережи Боже, Вітчизна та змушена була б дійти до критичного становища», — йдеться в універсалі. Можливо, текст не зачитували дослівно, а лише переказували головні думки. Один із возних підтвердив, що саме так і робив.

У Низькому замку є канцелярія. Тут щодня від шостої години ранку працюють канцеляристи. Сміються, бо один намалював у актовій книзі пару закоханих із сердечком у руках. Заходить їхній керівник — сміх миттєво вщухає. Він дає канцеляристам універсал, який отримав від старости. Його треба переписати і зробити копії. Бажано якнайшвидше, бо їх ще мають надіслати місцевій впливовій шляхті, по сільських церквах, щоб документ прочитали там після Служби, а також до митних комор, щоб копію прибили до їхніх дверей.

Про що писали

Універсали були своєрідною офіційною хронікою політичного життя Речі Посполитої. З них можна було довідатися про те, що король помер чи обрали нового, коли відбудеться коронація, чому її перенесли, чи вона вже відбулася, навіть про посаг, який отримала королева. Під час війни універсали сповіщали про перебіг воєнних дій та відносини між країнами.

Крім того, люди отримували й конкретні розпорядження, наприклад: сплатити податки; зібратися війську; підтримати подільських емігрантів; зібратися священикам теперішньої православної та греко-католицької церков для вирішення їхніх внутрішніх суперечок; не торгувати «райськими яблуками» (тобто лимонами), інакше доведеться сплатити 1000 червоних злотих штрафу: «Сьогоднішнім універсалом дозволяємо, щоб ніхто інший не наважувався возити з чужих земель до Польщі та цілої литовської провінції чи продавати райські єврейські яблука, тільки наш постачальник Матис Верлінґа або його представники».

Універсали були інструментом офіційної пропаганди: розказували про ворогів та про героїв, возвеличували військо та спекулювали на патріотизмі. Важко сказати, наскільки ефективно за допомогою цих документів вдавалося доносити інформацію до людей. Навіть ті, хто чули її на площах чи в церквах, могли володіти прекрасною навичкою — пропускати сказане повз вуха.