Шість речей, які я змінила в собі, щоб приборкати свою творчість і почати заробляти писанням.

Проблеми з тим, щоб почати текст, дописати його до кінця і встигнути до дедлайну, бувають практично в кожного, хто пише. Американська копірайтерка і блоґерка Сімон Мішо вважає, що опанувати себе і писати ефективно — це питання самодисципліни, правильної організації часу і простору. Тепер Сімон не лише заробляє на життя писанням текстів, але й має час ділитися досвідом. Дещо з її порад ми переклали для вас. 

Я знала, що писатиму тексти, змалку. Писала вірші про хлопців, які мені подобались, коли вчилась у школі. Написала п’єсу, коли була старшокласницею і мріяла про театр. Студенткою отримала невеличку стипендію, написавши есей (про писання текстів). Я завжди прагнула писати — це дозволяло вилити переживання, нагромаджені в душі. Але рік тому я стала копірайтеркою-фрилансеркою, щоб заробити на хліб. І тоді, коли в мене з’явилась потреба щодня писати кільканадцять тисяч знаків тексту, я побачила свою головну проблему: я не вмію робити це швидко. 

Що робити, коли я застрягаю на півгодини над першим реченням тексту або формулюванням речення? Що робити, коли робота, яку я взялася виконати, не надихає? Знайти відповіді на ці запитання означало перейти з когорти письменників-за-натхнення, які пишуть час від часу, до розряду професійних райтерів, які роблять свою роботу попри будь-які перепони — бо мусять. 

Колеги-фрилансери із професійних онлайн-спільнот та читачі мого блогу часто питають мене про те, як писати більш ефективно. Тож поділюся способами, в які мені вдалося дисциплінувати себе — а писання текстів, як на мене, вимагає більше самодисципліни, ніж більшість інших професій. Ти щодня змушуєш себе надовго сідати за стіл, напружувати свої думки та уяву заради текстів, за які ви далеко не відразу отримаєте винагороду. Навчаючись писати й редагувати свій текс швидко, я згадувала героя книжки Бена Стайна Bunkhouse Logic — ковбоя, який не замислюється над своїми щоденними справами, а просто робить те, що мусить. Ось що почала робити я. 

  1. Я розділила роботу над текстом на макро- і мікроредагування.  

Коли я стала заробляти на життя писанням текстів, я побачила, наскільки мене сповільнює копирсання у тексті. Одного вечора напередодні дедлайну я відчула, що безнадійно загрузла в писанні комерційного тексту. Я була така втомлена, що не могла сфокусуватись. Тоді я вирішила накидати чернетку й доробити її вранці, коли посплю. 

Я зробила це за півгодини, хоча за інших обставин, обдумуючи кожну думку й кожну фразу, сиділа б над цим текстом годину чи більше. Наступного ранку я сіла редагувати цей текст, і на свіжу голову це вийшло дуже швидко. 

Звісно, всі райтери роблять це тією чи іншою мірою: спочатку пишуть чернетку, потім редагують і дописують. Але важливо знайти баланс. Пишучи, я доводжу чернетку до того стану, коли кожна думка чи речення завершені, і потім, коли я повернуся до тексту, мені не доведеться переписувати все наново. Тоді другий раунд роботи з текстом вимагає лише шліфування та виправлення помилок. 

  1. Я вписалась у чіткий графік.  

Мені довелося навчитися ставитись до писання текстів як до роботи. Це значило приділяти цій справі достатньо часу й уваги, хоч це й зменшувало задоволення від процесу. Я писала у вільний від іншої роботи час, тому склала графік, який враховував мою зайнятість і те, коли в мене найкраще працює мозок. Я завжди була совою. Вставати вдосвіта й писати, почуваючись як зомбі, мені важко. Залишалося виділити на писання другу половину дня. Я вирішила, що з понеділка по п’ятницю писатиму з четвертої до дев’ятої, прийшовши додому з роботи. Усі інші справи я маю закінчити до четвертої чи перенести на після дев’ятої. На те, щоб призвичаїтись до цього непорушного графіку, пішло кілька днів. 

  1. Я облаштувала затишний простір для писання.  

Я навіть не підозрювала, наскільки робоче місце впливає на творчий процес, поки не взялася за облаштування своєї кімнати. Я завжди любила старовину — вона надихає мене, змушуючи думати про минуле. Тому я вирішила перетворити свій маленький кабінет, де є стіл, стілець і дошка для писання, на «письменницьку кімнату». Пофарбувала стіни у світло-сірий колір, повішала полицю, почепила портрети своїх улюблених письменників. Поставила в кабінеті гітару та старовинні речі, які збирала у подорожах. Я також купила невеличку тумбочку й поставила на неї фонтанчик, який ненав’язливо жебонить. Зазвичай, пишучи текст, я слухаю записи звуків природи, легкий джаз абощо, але фонтан виявився чудовою альтернативою. 

  1. Я започаткувала власні ритуали. 

Перш ніж сісти за текст, я зазвичай заварюю чай і беру жменю горіхів або чіпсів. Коли я їх догризаю, час писати. Я сприймаю це як сигнал до роботи. Не беру до кабінету мобільний телефон, а на комп’ютері закриваю всі вікна браузера, окрім пошукового сервісу на випадок, якщо потрібно щось знайти. Так я пишу п’ять годин або до того моменту, коли відчуваю, що мій мозок більше не витримує — а це зазвичай і стається за п’ять годин роботи. Припинивши писати, я занотовую всі ідеї, які маю щодо завдань на наступний день. 

Я ніколи не перепрацьовую, бо зрозуміла, що якщо пишу задовго, це зменшує мою працездатність наступного дня, і в кінці тижня залишаються хвости. 

  1. Я навчилася швидше набирати текст. 

Перш ніж почати заробляти на життя писанням текстів, я набирала зі швидкістю приблизно 45 слів на хвилину — це середня швидкість набору для дорослої людини. Зрозумівши, що прискорення буде помічним, я почала робити вправи зі швидкісного набирання тексту та грати в онлайн-ігри, що розвивають це вміння. Зараз моя середня швидкість — близько 60-65 слів на хвилину, і я бачу, що це робить мою роботу набагато продуктивнішою. 

Виміряти швидкість набору українською мовою можна тут — спробуйте. 

  1. Я знаю, коли зробити перерву. 

Якщо я помічаю, що бездіяльно дивлюсь в екран ноутбука п’ять хвилин або довше, я або беру гітару й граю кілька хвилин, або підводжуся й ходжу по хаті. Іноді виношу сміття, завантажую пральну машину, виходжу надвір — словом, роблю будь-яку маленьку справу, яка не поламає мій графік і дасть мені швидкий перепочинок. І навіть тоді, коли мені пишеться легко, я стараюся робити маленькі перерви раз на пару годин, щоб не перенапружувати мозок. Поки я не навчилась робити так, я доводила себе до виснаження й бачила, що просто марную час, шукаючи в ґуґлі якісь дурниці або перебираючи в голові безнадійні ідеї. 

Розібратись у собі, відстежити закономірності і з’ясувати, як же я, власне, пишу, було найкращою ідеєю для покращення моєї продуктивності. Другою важливою річчю було усвідомлення, що я пишу для того, щоб мати що їсти — а отже, мушу робити це вчасно і щодня. Навіть тоді, коли мене вивертає від однієї думки про текст. Решта прийшло з практикою — що більше я писала, то більше розуміла про те, як саме це відбувається і що я можу зробити, аби працювати краще. 

 

Оригінал: I Had To Become A Faster Writer To Make A Living — Here’s How I Did It

Переклад — MediaLab 

Photo by NordWood Themes on Unsplash

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.