Професор з комунікацій Шон Патрік Лаветт працював військовим кореспондентом, був волонтером у Матері Терези, їздив світом із майстер-класами для студентів. Утім своєю найбільшою пристрастю він вважає радіо. У це Шон Патрік закохався ще у дитинстві і вірний йому вже майже 40 років на посаді керівника англомовної служби «Радіо Ватикан». Про те, чому радіо здатне творити магічні речі, Шон Патрік розповів на зустрічі у Львові.
Радіо – живе!
Коли я був дитиною, і у 1969 році Ніл Армстронг здійснив посадку на Місяць, мені здавалося, неначе я стою поруч з ним і відчуваю відсутність гравітації. Коли загинув Джон Кеннеді, я пам’ятаю, як плакала моя мама. Таку ж реакцію викликала у батька смерть Мерлін Монро. Ми жили на південному краю Африки, неподалік Кейптауна, і ці повідомлення почули з радіо. Це було для мене єдиною розвагою і джерелом знань. Тому і світ я сприймав на слух.
Ще з дитинства я зрозумів, наскільки сильно радіо може впливати на людські почуття, і, як звуки можуть об’єднувати людей. Одного дня батько зайшов до моєї кімнати, де я намагався розібрати великий радіоприймач. Я був певен, що всередині нього працюють маленькі люди – настільки правдоподібною була для мене реальність радіо.
Коли я намагався влаштуватися на роботу на радіо, мені багато відмовляли і запевняли у тому, що нічого не вдасться. Проте я йшов за своєю мрією. І вже майже 40 років працюю на радіо, їжджу світом і розповідаю про техніки і виробництво радіопрограм. Оскільки у деяких регіонах Азії, Африки й Америки це єдиний засіб зв’язку.
Нещодавно я був у Папуа – Новій Гвінеї неподалік Австралії, де гори настільки високі, а ліси настільки густі, що нога іноземців туди навряд ступала. Утім там є радіо. Місцеві використовують його не як джерело інформації або розваг – радіо рятує їм життя. Саме звідти вони дізнаються про те, що потрібно зійти з гір, бо може статися виверження вулкану, або залишити узбережжя через наближення цунамі. Також педагоги часто не можуть дістатися до шкіл. Тому вони вчать математики та мови по радіо. І якщо ви досі думаєте, що радіо померло, то повірте, воно живе.
Гра з уявою
Мозок людини можна поділити на дві частини. Якщо ліва відповідає за мислення й інформацію, то права – за емоції, враження, креативність та інтуїцію. Саме завдяки можливостям правої півкулі, ми можемо уявляти певну картинку під час прослуховування радіо. Однак кожен звук викликає у людей різні асоціації, залежно від контексту. Наприклад, українці можуть чути звук і бачити прибирання снігу лопатою, а африканські народи – копання ями для могили. Вони чутимуть однакові звуки, але мислитимуть різними образами, залежно від попереднього досвіду. Так само реакція українців та угандців на звуки, які видають свині та корови, буде різною. Представники західної культури можуть дозволити собі мислити категоріями тварин, натомість жителі Африки думають про їжу.
Деякі звуки ми асоціюємо з конкретними образами у нашій уяві. Наприклад, почувши виразний звук серцебиття, майже у кожного у свідомості вирине картинка з плодом у лоні матері. А національна шотландська музика одразу ж спровокує побачити чоловіків у кілтах. Завдяки звукам ми можемо створити емоції. «Реквієм» Моцарта викличе сум, очікування і самотність. Натомість ритмічна і весела музика – бажання танцювати і стрибати. Також звуки впливають на відчуття. Почувши, як віє вітер, слухач відчує прохолоду. Відразу і дискомфорт у всіх культурах спровокує звук відригування.
Звук може бути таким, як ми хочемо. Досягнути цього ефекту легко – потрібно попередити свого слухача про те, що буде звучати в ефірі. Це спровокує в його правій півкулі мозку потрібну картинку. Радіо – це магія.
Революція в радіо
Нову революцію в радіо спричинили подкасти. Це чудова альтернатива музиці, тому що вони розповідають історії. А ми з дитинства звикли до цього. Ба більше, ми формуємо свої цінності, уявлення й очікування на основі того, що коли-небудь чули. Батьки розповідали нам казки, щоб надихнути, а страшні історії – щоб налякати. Потреба слухати історії залишається на все життя. Саме тому подкасти стали популярними – вони мають важливі повідомлення і зв’язок з цінностями. До того ж їх можна слухати будь-як, будь-де і будь-коли. Особливо вони популярні у країнах, де люди багато часу проводять в автомобілях.
Створюючи аудіо історію, потрібно намагатися зробити її максимально візуальною. Досягти цього легко – записати свій репортаж на місці подій. Якщо це центр Львова, то й запис варто робити серед натовпу людей, щоб слухач почув усі інтершуми й, заплющивши очі, опинився з журналістом в одному місці.
Для того, щоб створити дійсно вартісну історію, потрібно використовувати також силу голосу. А що таке голос? Голос – це дихання. Немає дихання – немає голосу, немає голосу – немає душі. Радійникам варто навчитися дихати діафрагмою, а не грудною кліткою. Тоді слухач не почує самого процесу дихання. Існує навіть спеціальна техніка релаксування – дихання діафрагмою, якою можна контролювати своє тіло. Також це врятує від нервування перед записом як досвідчених, так і молодих радійників. Допоможе подолати хвилювання і зробить запис ліпшим і ваша найкраща слухачка – мама. Промовляючи до тримільйонної аудиторії, думайте лише про неї, адже це саме та людина, яка ніколи вас не засудить. Іноді мої студенти приносили фото своїх собак і вішали їх над мікрофоном. На їхньому обличчі одразу ж з’являлася усмішка, а голос змінювався. Вони вкладали душу в кожне слово. Магічні речі можуть траплятися на радіо.
Фото Ірини Роговик
