Роз’яснювач реформ Роман Вибрановський про (не)успіхи Суспільного.
Торік телепродюсер Роман Вибрановський із однодумцями розробив концепцію розвитку Національної суспільної телерадіокорпорації та пішов із нею на вибори голови правління. У конкурсі перемогла інша команда, проте Роман залишився другом, ведучим та ентузіастом Суспільного. Мета його проекту «До справи», який виходить на «UA:Першому» — пояснювати реформи простими словами та пропонувати розв’язання головних проблем України, які стосуються кожного. Уже за тиждень Роман буде спікером Lviv Media Forum 2018, а поки що він розповів MediaLab, чому вірить у телебачення та радіо, не залежне від держави та бізнесу.
Цю розмову можна подивитись на відео:
Суспільним мовленням я цікавлюсь віддавна. Три роки працював із Олександром Кривенком на «Громадському радіо». Потім із іншою командою намагався втілити ці принципи на державному телебаченні (УТ–1), згодом працював на Першому національному як редактор і ведучий програми «Дебати PRO». Мою команду не обрали, але я не мав самоцілі стати топ-менеджером. У суспільному мовленні, як на Майдані, кожен робить, що може. Я лишився робити те, що найкраще вмію — ток-шоу, щоб утілити свої ідеї в інший спосіб.
Реформа державного телебачення триває років двадцять, і зважаючи на те, як вона відбувається, триватиме ще щонайменше років десять. На мою думку, вона стикнулась із тими ж проблемами, що реформа енергетики чи соціального забезпечення. Ніхто не розуміє, що від неї отримують люди.
Є розмови про те, що Суспільне недофінансоване, але насправді канал отримує стільки ж, скільки отримував раніше. Безперечно, телебачення стало коштувати дорожче. Але треба пояснювати людям, що вони отримують від цього телебачення. Будь-які реформи можуть захлинутись, якщо вони є лише в головах реформаторів. Якщо суспільство не розуміє різниці між тим, що було, й тим, що стане після реформи, підтримки не буде.
Конфлікт із профспілками був передбачуваним, він не залежав від керівництва. Це завжди стається там, де є скорочення. Коли я працював на державному телебаченні, то одночасно воював із чотирма профспілками. Вони захищають людей від звільнення, але штат перенасичений, і його потрібно скорочувати. Коли відбуваються реформи, обов’язково хтось щось утрачає і хтось щось отримує. Останні мають можливість змінюватись і робити свою роботу краще. Саме такі люди є ключовими для реформ.
Роман Вибрановський. Фото Катерини Хорощак.
Працівники Національної телекомпанії України робили свою роботу за невелику, але постійну зарплатню, навіть якщо їм платили тільки за те, що вони приходять. Але телебачення динамічне, воно любить конкуренцію. Ти маєш прокидатись і думати: що зробити, аби стати кращим від інших?
Нема ідеальної сітки мовлення. Є сітка, яка відповідає потребам глядача. Будь-який комерційний канал постійно змінюється, бо конкурує з іншими комерційними медіа. Те ж саме має стосуватись і Суспільного. Деякі члени Наглядової ради кажуть, що знати свою аудиторію не важливо, й порівнюють канал із лікарняним ліжком: «коли людина відчує потребу, вона прийде і ляже». Але вже навіть реформа медицини відходить від цього поняття! Для формування сітки мовлення потрібно зважати на цільову аудиторію, найбільш зацікавлену в контенті каналу. Не можна підняти частку аудиторії з 1% до 20% в одну мить, але можна з’ясувати, для кого ми працюємо.
Журналістика — це не боротьба. Журналістика — це розважальне інформування людей про те, що їх найбільше цікавить. Не можна чекати, що журналіст прийде і все розрулить. Журналіст розповість, пояснить, розважить, щонайбільше — уможливить владі й експертам діалог на рівних. Це ми й намагаємось робити в ток-шоу «До справи».
Раніше ця програма називалась «Уряд на зв’язку з громадянами»: міністр приходив і щось комусь розповідав. Ми намагаємось вивести її на простіший рівень і знайти свіжий погляд на проблему.
Наприклад, є люди, яким цікаво, як працює «Укрзалізниця» і чому такі дорогі квитки. Ми запрошуємо в гості керівника публічного акціонерного товариства «Укрзалізниця» та експерта у цій галузі. Наприкінці програми визначаємо, що може зробити кожна людина на своєму місці, аби вирішити ту чи іншу проблему.
Наша аудиторія дивиться програму з різних причин. Є велика група людей, які готові підтримати реформи, але не розуміють що це таке і що відбувається, наприклад, в енергетиці. Я сподіваюся, що наша програма для них. Чи вона виходить у правильний час і на правильному каналі, — це вже питання до менеджерів.
Тему програми ми здебільшого пов’язуємо з інформприводом. Якщо знаємо, що можливий черговий скандал навколо вимог Міжнародного валютного фонду щодо цін на газ, ми запрошуємо когось із енергетичних експертів. На програму про річницю Майдану запросили представників Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і експертів із «Восток SOS», щоб зрозуміти, як живуть люди, які переїхали з тимчасово окупованих територій.
Без ток-шоу новинні канали померли б. У нас на телебаченні багато «голів, що говорять», тобто спікерів, бо це дешевше. Документальне кіно чи новини знімати дорого. Ток-шоу — класичний формат телебачення, де є конфлікт і сторони, які намагаються його розв’язати. Залежно від потреб аудиторії, його можна вдосконалювати динамікою, сюжетами, залученням інших форматів.
Ток-шоу на українському телебаченні більше, ніж достатньо. Але між ними немає конкуренції. Більшість новинних каналів — це кишенькові майданчики для промоції політиків. За нормальної ринкової економіки в Україні було б значно менше каналів, однак із якіснішим контентом. Треба, щоб політики перестали заносити на телебачення гроші.
