Як мережа розслідувачів працювала над найбільшим в історії витоком компромату.
Найбільший витік інформації, з яким коли-небудь працювали журналісти. Так німецька газета Süddeutsche Zeitung назвала «панамські документи» (Panama Papers). Це були дані офшорної компанії Mossack Fonseca; вони потрапили до преси 2015 року. Саме Süddeutsche Zeitung отримала від аноніма під ніком Джон Доу перший мільйон документів та передала їх ICIJ — міжнародній групі журналістів-розслідувачів. Директор ICIJ Джерард Райл розповів MediaLab про те, як спільні зусилля сотні журналістів струсили світом.
«Панамські документи» — це 2,6 терабайти інформації, 11,5 мільйонів сканів документів, інформація про 140 фірм, пов’язаних із політиками різних країн. Загалом над публікаціями про документи Mossack Fonseca працювали журналісти 107 медій із 79 країн світу. Деякі з них були членами ICIJ, а інших представники групи залучили спеціально для роботи в проекті. Робота тривала рік, і 3 квітня 2016 року журналісти одночасно опублікували свої матеріали. Серед них було розслідування українки Анни Бабінець про Петра Порошенка «Жити по-офшорному», яке вийшло в програмі «Слідство.інфо» на «UA:Першому».
Не всі журналісти працювали над своїми розслідуваннями цілий рік — декому вистачило два-три місяці. Синхронна публікація була однією з умов, на яких ICIJ ділилась із журналістами з різних країн здобутими матеріалами. Ще одна вимога — всі учасники мережі повинні ділитися з іншими всім, що знайдуть під час розслідування.
«Насамперед ми шукаємо хорошу історію, яка, на нашу думку, зацікавить журналістів у всьому світі, — розповідає Джерард Райл. Зараз він координує 190 журналістів у понад 65 країнах. — Як правило, ми звертаємось не до редакторів, а саме до журналістів — їх легше зацікавити історією. І якщо ми їх таки зачепили, вони точно знайдуть час для неї навіть поза своєї роботою в редакції».
До мільйона документів, який спочатку отримали від журналістів німецької газети, поступово додалося ще десять з половиною мільйонів. «Це було захопливо!» — розповідає Райл. У документах розслідувачі побачили відомі прізвища: прем’єр-міністрів, президентів, партійних лідерів. Були там і люди, які потрапили до в’язниці через співпрацю з медіями. «Це були дуже хороші історії. Але вони вимагали дуже, дуже багато роботи, — згадує Райл. — Із Німеччини ми полетіли до Лондона. Там я покликав журналістів ВВС та The Guardian, а потім почали залучати журналістів із інших країн. Для нас важливо було залучити людей із якомога більшої кількості країн, щоб розслідування набули розголосу. Süddeutsche Zeitung могла сама провести розслідування, та чи почули би про нього за межами Німеччини?»
Користуватись інформацією з анонімного джерела досить небезпечно, каже Райл, — це покладає на журналіста додаткову відповідальність. Слід перевіряти кожен факт і кожну цифру різними способами, і не сподіватись на чесність джерела або на те, що перевірить хтось інший. «Це важливо, бо інколи журналістом можуть маніпулювати за допомогою злитої інформації, тому треба бути гіпервідповідальним», — пояснює Райл. Найбільше часу розслідувачі мережі витратили саме на фактчекінг отриманих документів. Перевіряли компанії по всьому світі, кожне згадане в документах судове рішення, звіряли інформацію з «панамських документів» із інформацією в публічних реєстрах.
«Не забувайте також перевіряти, чи те, що ви плануєте публікувати, є важливе для суспільства, й чи не розсекретить це ваше джерело. Якщо людина передала вам секретну інформацію, вона може опинитись у небезпеці, якщо ви назвете її ім’я. Ми завжди рекомендуємо нашим джерелам зберігати повну анонімність і гарантуємо її», — каже Джерард Райл.
Є небезпека й для журналістів, хоча їм здебільшого досить мати хорошого юриста й ретельно перевіряти факти. Керівник ICIJ рекомендує добре подумати, перш ніж розповідати про свою роботу стороннім людям.
Про небезпечну роботу журналістів-розслідувачів свідчать нещодавні вбивства Яна Куцяка у Словаччині та Дафн Каруани Галіції на Мальті. «Це стало шоком для багатьох. Ми звикли, що в Європі все загалом відносно спокійно, що журналісти тут у безпеці. Такі події — дуже серйозний виклик для нас», — коментує Райл.
Тим, хто хоче досягти успіху в журналістиці, він радить постійно вчитись і контролювати свої амбіції. «Не намагайтесь розкрити Вотерґейт першого ж дня. Насолоджуйтесь своєю роботою, навіть своїми помилками. Коли ви помиляєтесь на початку своєї роботи й не сприймаєте це як кінець світу, ймовірність помилятися потім значно зменшиться», — каже Джерард Райл.
Проект Panama Papers отримав Пулітцерівську премію 2017 року. Проте, наприклад, в Україні публікація документів про офшорні компанії Петра Порошенка не мала наслідків — суспільство й політикум сприйняли цю історію байдуже.
Джерард Райл не бачить у цьому трагедії: «Ви не можете передбачити, як відреагують на ваші розслідування, й це цілком нормально. Реакція в різних країнах була різною. Прем’єр-міністр Ісландії відразу подав у відставку, а в Росії ми не дочекались бодай якихось результатів. Десь ви можете змінити щось, десь — ні. Це не залежить від того, наскільки якісне розслідування ви провели. Що ж тоді нам залишається? Нічого. Продовжувати виконувати свою роботу».
