Очільник англомовної служби «Радіо Ватикан» Шон-Патрік Лаветт про те, чому журналісти мусять встати і вийти.
Посередині вітальні — громіздке радіо німецької фірми Ґрюндіґ. Народжений у Кейптауні син ірландських емігрантів Шон-Патрік слухає радіо і уявляє себе маленьким чоловічком-ведучим усередині приймача. Ведучим, який оповідає історії зі всього світу: як у Берліні стріляють, якщо ти намагаєшся перелізти через стіну; у Далласі — якщо ти Президент, а у В’єтнамі — у будь-що рухоме. Про те, як його дитяча мрія здійснилася і що робити журналістові у цифровому світі, Шон-Патрік Лавет розповів на Львівському медіафорумі.
Ось уже майже сорок років Шон-Патрік Лаветт працює керівником англомовної служби «Радіо Ватикан» і комунікаційником Папи. Від часу Шонового дитинства, щоправда, з’явилися пристрої значно менші й мобільніші. І медіумом тепер стати значно легше. Якщо ж медіа тепер всюдисущі, а медіумом може бути будь-хто, навіщо потрібна журналістика як професія? Шон-Патрік каже, що журналісти передовсім мають відповідати на запитання «навіщо». І зробити ще принаймні три речі.
Припинити постити селфі
Що зазвичай роблять люди, завітавши на публічну подію? Точно, селфі. «Насправді нема у цьому нічого поганого. Фотографуйтесь скільки завгодно. Але тримайте свої селфі при собі», — радить Шон-Патрік.
Мало кому цікаво переглядати стрічку новин, заповнену однаковими фотографіями — з тими самими обличчями і непримітним фоном позаду. Сучасні ж соціальні медіа — це вражаюча самозакоханість і зацикленість на собі. До того ж, на собі щасливому, енергійному й успішному. Так, ніби «я» лише такий і буває. Медіа конструюють світ суцільного задоволення, ізольований від болючих і справді важливих тем.
Ми віримо, що знаємо все, коли насправді нічого не розуміємо. Одного разу Шонові довелося виступати в Парагваї. Тоді він довідався, що у мові гуарані немає слова «завтра». Замість перейматися майбутнім чи звертатися до минулих загроз, тамтешні мешканці живуть теперішнім. Твітер у Парагваї — це спів птахів на деревах, а життя не лінійне, а циклічне. Все повторюється, а справді важливим залишається тепер. Єдність і спільнота — центр їхнього світу. І не потрібно ніяких селфі у профілі.
Встати і вийти
Встаньте з-за столу у ньюзрумі. Вийдіть у світ людських взаємин. А якщо простіше — встаньте з-за лептопа чи відірвіть погляд від екрану смартфона і вийдіть поговорити з людьми або бодай роззирніться навколо. Медіатехнології стали настільки ближчими, що для створення контенту не треба виходити з редакції. І що менше працівників і видатків, то краще, чи пак — прибутковіше для медіакомпанії. Однак медійники створюють контент не тільки для себе, але для «нас».
На такі висновки Лаветта надихнув приклад Папи Франциска. Під час зібрання кардиналів Франциску вистачило три з лишком хвилини, щоб переконати присутніх: саме він має стати наступним Папою. Зокрема Франциск сказав: «Ми маємо вийти за власні межі. Вийти на екзистенційні периферії страждання, несправедливості і невігластва».
Коли на людей зважають, це може дати їм надію. Не якусь абстрактну, а реальну: з ногами, головою і руками, простягнутими для допомоги.
Припинити наслідувати і почати вести за собою
Є журналісти-професіонали, а є аматори. Технічно вони можуть бути однаково вправні. І ті, і ті працюють з ентузіазмом. От тільки аматори лише наслідують моделі, які придумали до них.
Нарцис, який закохався у власне відображення у воді, був аматором. Він бачив відбитки, але не знав, як до них наблизитися. Щось дуже схоже відбувається зі сучасними журналістами і споживачами інформації, які не рефлексують, наслідують і пристосовуються, замість керувати і вести. Медіа стали професійними нарцисами, де повсюдно в центрі особистість, індивідуальність та егоїстичність.
У сучасному світі, коли медіа повсюдні і голосом, який мовить до публіки, може бути не тільки ведучий усередині радіоприймача, а й кожен інтернет-користувач, журналісти мають відігравати пророчу роль у суспільстві. Коли ми дивимося, ми бачимо. Коли ми слухаємо — чуємо. Журналісти повинні не відтворювати, а вести; не наслідувати наявні умови, а шукати правду, йдучи за своїм покликанням.
І наостанок. Імена журналістів, які загинули за правду. Ганна Політковська, Павло Шеремет, Дафн Каруана Галіція, Ян Куцяк.
Фото Олени Зашко
