Звідки беруться проблеми з балансом в американських медіях.
Дотримуючись, на перший погляд, журналістських стандартів, можна створити в аудиторії неадекватне уявлення про проблему. Наприклад, американські ЗМІ намагалися «збалансовано» писати про Трампа й Клінтон під час виборчої кампанії: і ганити їх, і хвалити так, щоб нікому не дісталося більше. Це явище називають «хибним еквівалентом». Про це та інші негаразди американських ЗМІ у Львові розповів репортер американського онлайн-журналу Slate.com Марк Стерн. Зустріч із ним організували медіахаб «Твоє місто» та Львівський медіафорум. Medialab законспектував найцікавіше.
Більшість американців отримують інформацію з локальних медій. Ці видання завжди були незалежними. Утім кілька років тому місцеві телеканали почала масово скуповувати компанія Sinclair Broadcast Group. Керівництво компанії дотримується консервативних поглядів і не приховує своєї прихильності до Дональда Трампа. Натомість медіа, що критикують його політику, американський президент намагається дискредитувати і звинувачує у фабрикуванні фейків.
У квітні 2018-го компанія Sinclair розіслала всій мережі своїх локальних телерадіокомпаній обов’язковий для оприлюднення у новинах текст. У ньому йшлося про те, що у соцмережах шириться дуже багато «упереджених» новин і «це становить велику загрозу для нашої демократії». Однакове звернення слово в слово пролунало в ефірі десятків різних каналів по всій країні. Так авторитетні телеведучі, яким довіряють мільйони глядачів, підтримали Трампа у війні проти медій.
Медіакомпанія Deadspin змонтувала і оприлюднила ролик із уривками однакового тексту в ефірі різних каналів.
Це мало вибуховий ефект. Дуже багато американців зрозуміли, що журналісти нехтують їхніми інтересами. На той момент Sinclair продовжувала скуповувати локальні медіа. Однак після виходу відео Deadspin їй довелося зупинитись.
Люди звикли думати, що тиск на ЗМІ насамперед чинить уряд, і це здебільшого пов’язано з цензурою. Загроза з боку влади є, однак власники медіакорпорацій та олігархи теж мають потужний вплив на контент. Вони становлять загрозу для медій і здатні робити новини токсичними.
Покоління наших бабусь і дідусів втрачене через Fox News, консервативний телеканал, який підтримує Трампа. Під впливом ведучих глядачі вважають Гіларі Клінтон терористкою і вірять, що Трамп урятує Сполучені Штати. На іншому боці є виважені видання, якими не володіють корумповані мільярдери. Утім у виробництві новин вони теж знизили рівень журналістських стандартів.
Більшість авторитетних медій була переконана, що у виборах переможе Гіларі Клінтон. Вони багато говорили про недоліки Трампа, та, намагаючись дотриматись балансу, також шукали негативні сторони Клінтон.
Гіларі не ідеальна. Вона провалила кампанію. Але є одне але: вона не Дональд Трамп. Її не звинувачували у сексуальних домаганнях і фінансових махінаціях, вона не заявляла, що мексиканці самі платитимуть за будівництво стіни на кордоні з США.
Однак глядачі CNN і читачі The New York Times під час президентської кампанії побачили Гіларі Клінтон у такому ж негативному світлі, як Дональда Трампа. До самого дня виборів медіа висвітлювали будь-який її прорахунок так само активно, як великі Трампові гріхи.
У журналістів і редакторів були добрі наміри: читачі мають отримувати неупереджену і нейтральну інформацію від медіа, які не приймають ту чи іншу сторону. Утім це призвело до того, що в аудиторії змістився фокус уваги. На виборах люди повинні були обирати між двома нібито однаково корумпованими кандидатами.
Чимало великих видань удалися до нерівномірного розподілу у висвітленні двох кандидатів, коли одному з них надають відчутну перевагу. Це явище називається хибним еквівалентом.
Прикладом №1 є висвітлення глобального потепління. Глобальні зміни клімату справді відбуваються. Це підтверджують 99 відсотків досліджень. У науковому середовищі консенсус. Глобальне потепління на собі відчуває безліч людей. Проте якщо авторитетне медіа на кшталт CNN присвятить програму змінам клімату, вони запросять двох експертів: один стверджуватиме, що проблема існує, а другий усе заперечуватиме. Так на думку CNN має виглядати баланс думок. Вони висвітлять питання з двох протилежних боків і дадуть аудиторії вибір. Після такої програми глядач зробить висновок: наукове середовище неоднорідне, одні вважають, що проблема є, а інші з ними не погоджуються. Так аудиторія замість науково обгрунтованої точки зору отримує сумніви. Це серйозна загроза демократії.
Тепер серед урядовців у Сполучених Штатах є чимало популістів, які нічого не роблять, аби попередити глобальне потепління, саме внаслідок хибного еквіваленту у висвітленні проблеми.
Ще одним прикладом є висвітлення випадку у місті Шарлотсвіль торік улітку. Тоді неонацисти нападали на мирних протестувальників. А журналісти показали це як сутичку двох рівних сторін. Аналогічний меседж просував Трамп.
Для багатьох медій це стало приводом критично поглянути на самих себе. Вони не підтримали позицію президента і почали аналізувати власні підходи до висвітлення подій у Шарлотсвілі.
Проте це все одно не вирішує проблему хибного еквіваленту. Пласт дезінформації у медіях створюють, зокрема, колумністи.
Якщо я скажу, що небо блакитне, то The Washington Post чи The Wall Street Journal можуть написати, що воно помаранчеве.
Навмисне сфабриковані фейкові новини поширюватимуться і надалі. Це впливатиме на результати подальших виборів.
Мій дідусь прочитав у фейсбуці, що Папа Римський непривітно поводився на зустрічі із Дональдом Трампом і відштовхнув його руку. Він був здивований, коли дізнався, що це фейк. Дідусь не розумів, як опубліковане може бути неправдою.
Дослідження доводять: стрічка у фейсбуці на час президентської кампанії у США містила більше фейкових новин, ніж реальних. Це призвело до ще однієї загрозливої тенденції — люди втрачають довіру до медій. Постає виклик: потрібно більш вдумливо ставитися до всієї інформації, яку споживаєш.
Дуже важливо присвятити увагу медіаграмотності аудиторії. Через засилля фейкових новин і кризу довіри журналісти мають працювати зокрема над проектами, які вчитимуть більш виважено ставитися до інформації з медіа і соцмереж.
Виданням Slate.com володіє велика корпорація, яка не втручається у роботу журналістів. Це дозволяє висвітлювати різні теми і забезпечує редакційну свободу.
Ми завжди називали себе журналістикою думок. У нас є багато дописувачів, і редакція ніяк на них не впливає. Однак після виборів Slate став відкритішим. Ми намагаємося пояснювати читачам, що саме мотивувало нас обрати певну тему. Це підсилює довіру.
У Slate багато часу присвячують розвінчуванню міфів, спричинених хибним еквівалентом в інших медіа. Видання має медіакритичний проект — інтерв’ю з журналістами, редакторами, письменниками, колумністами. Так журнал відстежує стан американських ЗМІ, аби ті не відмовлялись від неупередженості як фахового принципу.
