Естетика соціальних медіа формує способи документування українцями російського вторгнення. Що це — нова форма громадянської воєнної журналістики чи просто нове джерело хайпу?
Одне з найбільш шокуючих фото з перших днів російського вторгнення в Україну зробив журналіст Тайлер Хікс. На ньому — мертвий військовий, який розпластався на землі перед знищеним танком, вкритий свіжим снігом. Цей знимок вийшов 26 лютого на перший шпальті Times. Підпис уточнює: і солдат і техніка російські, а фото зроблено у Харкові — місті у північно-східній Україні, де точаться найінтенсивніші бої. Інше свідчення з початку війни, що так само вражає — це ТікТок-відео від 24 лютого. Хтось змонтував відео та фото з телефону, як над Києвом розриваються снаряди, наче феєрверки. Підпис свідчить: «Українська столиця зараз». Відеоряд разючим контрастом супроводжує пісня «Little Dark Age» від інді-поп гурту MGMT, слова якої стали ТікТок-мемом: «Just know that if you hide, it doesn’t go away» («Просто знай, що коли ти сховаєшся, усе це не зникне»).
Світлина Хікса, звісно, це зразок традиційної журналістики — воєнний фотограф зазнимкував події на передовій, і його картинку з ретельно виміряною композицією надрукували у газеті. Відео, наскільки мені відомо, вже має понад 9 мільйонів лайків, — це створений користувачем контент, розповсюджений онлайн. Він відповідає усім естетичним нормам ТікТоку: швидкий монтаж, вирвано з контексту, з заразною пісенькою на фоні. Дивовижно, але у висвітленні української війни ця категорія контенту, що пропонує найшвидший безпосередній погляд на російське вторгнення, активно просочується у масову свідомість. Подкаст «The Content Mines», присвячений інтернету, назвав вторгнення в Україну «найбільш онлайновою війною всіх часів, поки не почалася наступна». Інші публікації охрестили конфлікт «першою ТікТок-війною».
Вторгнення в Україну не є першим конфліктом, що розгорнувся у соцмережах. Арабська весна та громадянська війна у Сирії використовували Фейсбук і Твітер, щоб організовувати протести та провадити саморобні репортажі. Проте за минулі роки соцмережі стали більш орієнтованими на мультимедіа, а смартфони навчилися краще знімати та стрімити події у реальному часі. Багато цивільних українців взяли в руки зброю, щоб захистити країну від безрозсудного імперіалізму Владіміра Путіна. Вони ж націлюють камери своїх телефонів, щоб задокументувати вторгнення у найдрібніших деталях. Війна стає контентом, що ллється одразу на всі платформи. Одне з популярних останніми днями відео показує українця, який з цигаркою в зубах обережно переносить міну з дороги геть подалі в ліс. Один-єдиний твіт з цим відео заробив понад 10 мільйонів переглядів, проте його можна знайти й на Ютубі, і в ТікТоці, і на різноманітних новинних сайтах. Можливо, завдяки співчуттю Заходу до долі українців, їхні відео переповнюють американські стрічки так, як раніше не могли практично ніякі інші закордонні історії.
Сюрреалістично виглядають усталені форми соцмедіа, пристосовані до повномасштабної війни. 12 лютого у ТікТоці з’явилося відео з екіпірованими українськими військовими, що серед пустого поля показують «місячну ходу» під «Smooth Criminal» Майкла Джексона. Воно отримало понад 12 мільйонів лайків і тисячі коментарів, зокрема «бережіть себе, хлопці». 24 лютого користувачка @whereislizzyy запостила два жвавих модних селфі-відео, де вона в розкішному домашньому інтер’єрі робить ліпсінк під «Who’s That Chick?» Девіда Гуетти. Одне з них підписано: «Коли росіяни атакують, і ми мусимо виїжджати о 8 ранку». Незабаром після цього користувачка @valerisssh запостила ролик, яке повторює популярний ТікТок-зразок, де юзер вказує на різні цікаві частини свого дому під італійську пісеньку, дублюючи жести співака. Вона показує на речі в бомбосховищі, які «просто мають значення», як йдеться в мемі. Зокрема, це домашній спортзал, два туалети та «український мілітарний сніданок» з бананів та йогурту. У одному з наступних тіктоків вона записує «типовий день війни в Україні», який закінчується кліпом з розбомбленим кінотеатром. Ці відео — водночас і інтернет-розваги, і неймовірно серйозні документи.
Відео війни говорять напряму з аудиторією ТікТока, а найбільш популярні з них можуть слугувати як потужна форма публіцистики про Україну. Це визнав і президент України Володимир Зеленський, колишній актор та вправний користувач соцмереж. У промові від 24 лютого він закликав російських ТікТок-користувачів разом із науковцями, докторами, блогерами та стендап-комедіантами активізуватися та допомогти зупинити війну. У ТікТоці українці виглядають не так якимись далекими жертвами, як інтернет-співрозмовниками, що знають ті ж референси, слухають ту ж музику та користуються тими ж соцмережами, що й інші. Вміст відео та цифрові простори, де вони споживаються, створюють відчуття інтимності, якого фотожурналістиці, з її присмаком вуаєризму, іноді бракує.
Сьюзен Зонтаґ у книжці «Дивлячись на чужі страждання» (2003) простежує еволюцію воєнної журналістики від фотографії до телебачення. Громадянська війна в Іспанії акцентувала необхідність появи професії фотожурналіста, озброєного 35-мм камерою Leica для фіксації конфлікту. В’єтнамська війна була першою, показаною по ТБ, і відтоді кровопролиття у зонах конфліктів стало, за Зонтаґ, «звичайним інгредієнтом нескінченного потоку побутових розваг на маленькому екрані». Зараз замість телевізорів маленькими екранами стали наші смартфони, і зйомки війни тепер 24/7 присутні у стрічках поруч з обговореннями серіалів, милими фото тваринок та новинами про інші сучасні лиха. Різноманітні форми контенту моторошно накладаються — професійні з аматорськими, сплановані з випадковими. Інстаграм-акаунт популярного в мережі кота Степана з України, у якого понад мільйон підписників, тепер замість кумедних фото постить бомбардування Харкова. Вагомі докази вторгнення несподівано пробили мережеву відірваність від місця подій, нагадуючи глядачам, що вони спостерігають за реальною особою у справжній небезпеці.
Зонтаґ вважає, що при документуванні війни фотографія зачіпає глядача більш глибоко, ніж відео. Єдине фото з місця подій може закарбуватися на роки, як-от відома робота Роберта Капи з часів Іспанської громадянської війни — «Солдат, що падає». Задокументоване у соцмережах навряд чи залишиться надовго — воно ефемерно за своєю суттю. Проте споживачу воно може надати досвід безпосереднього занурення у ситуацію, що розгортається просто зараз. Жінка народжує в укритті в Київському метро. У тому ж метро родина тулиться одне до одного разом із котами та собаками. Батько зі сльозами прощається із сім’єю. Фермерський трактор тягне залишений російський танк. Британець записує, як пакує валізу, зокрема й чай, щоб поїхати в Україну та врятувати дружину і сина. Ці фрагменти разом створюють картину життя яке зненацька заскочила війна. Вони змушують замислитися, як ти сам реагував би у таких банальних і жахливих обставинах, озброєний лише камерою смартфона. Що ще робити у бомбосховищі, крім як знімати селфі-відео та показувати їх зовнішньому світові? Сам Зеленський із розумом використав це почуття спорідненості, захоплюючи світ похапцем записаними селфі-роликами з вулиці. Президент скористався цим форматом, аби спростувати чутки про втечу з країни та показати, що він — лише пересічна людина у надзвичайній битві, як Давид проти Голіафа. У відео від 25 лютого він стоїть перед строєм своїх урядовців. «Ми всі тут», — говорить Зеленський.
Є очевидні негативні сторони в отриманні новин з хаотичних війн у шквалі цифрових медіа. Інтернет-контент поширюється однаково — будь то сухопутне вторгнення в Європі чи кумедний кіт. Те, що приваблює, стає популярним незалежно від джерела чи якості. Алгоритми ТікТоку, наприклад, легко дозволяють пасивно переглядати одне відео за іншим, не замислюючись про їхні джерела. Один тіктокер сказав: «Я буквально спостерігаю спокусливі відео, за якими слідує зйомка воєнних злочинів, а далі йде реклама зволожуючого крему — і все це в межах 30 секунд». За тиждень кліп із назвою «Привід Києва» про пілота, який збиває російські винищувачі, у різноманітних варіаціях зібрав у ТікТоці мільйон переглядів. Він був створений на основі відеогри D.C.S. World, чию зернисту непевну графіку можна легко сплутати зі справжнім відео. Той факт, що відео є фейком, не завадило людям поширювати його чи інші ролики з оманливими підписами. Один з кліпів показує російських десантників 2016 року. Інший — потрапляння блискавки в атомну станцію, а не військовий удар. Неймовірна дуель літака та артилерії — комп’ютерний рендер 2021 року. Не так легко відрізнити допис реального українця від допису сторінки-агрегатора воєнного контенту, створеного для акумуляції лайків і підписників.
Метою фотожурналістики є засвідчити факти, а інтерпретація зображення залежить від глядача. Як пише Зонтаґ, «фотографії жорстокості можуть спровокувати протилежну відповідь. Заклик до миру. Мольбу про помсту. Або просто спантеличене усвідомлення, що кояться жахливі речі, постійно підкріплюване фотографічною інформацією». Фото Хікса із мертвим російським солдатом є страшним документом з передової, візуальним символом ціни людського життя по обидві сторони непотрібної війни. Він може бути достатньо потужним, щоб застрягти у нашій свідомості. Повінь ТікТок-відео, мабуть, з більшою ймовірністю пробудить спантеличене усвідомлення, почуття симпатії, що триває достатньо довго, щоб ми продовжували скролити стрічку. І поки російські колони біля Києва намагаються проникнути в центр міста, традиційні новинні редакції ховають журналістів у безпечне місце. Соціальні мережі — недосконалий хронікер воєнного часу. Але в деяких випадках вони можуть стати найнадійнішим джерелом з тих, що маємо.
Першоджерело матеріалу — The New Yorker, автор — Kyle Chayka. Українською текст переклала Марія Балабанова, головне зображення — Gladson Xavier
